Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.07.2020 року у справі №915/1949/19

УХВАЛА

08 вересня 2020 року

м. Київ

cправа № 915/1949/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників

позивача: Саніна Г. В.,

відповідача: Фелді О. В., Копійка О. О.,

третьої особи: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020

та рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019

у справі № 915/1949/19

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства інфраструктури України,

про припинення сервітуту та договору,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" (далі - ТОВ "ЄТСК") про: припинення сервітуту, встановленого згідно з договором від 10.07.2013 №А4-А, укладеним між ДП "АМПУ" та ТОВ "ЄТСК", щодо користування причалом №13 (інв. №1031040) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №53,54 (інв. №1031087,1031088), підкрановими коліями (інв. №1031069) довжиною 236,0 у дві нитки, номер запису про інше речове право 2758681 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі договір про встановлення сервітуту); припинити договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 №А4-А.

Позов мотивований тим, що відповідно до рекомендаційних роз'яснень Антимонопольного комітету України подальше виконання сторонами договору про встановлення сервітуту може призвести до порушення вимог ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки встановлена у ньому вартість користування навантажувально-розвантажувальними роботами значно менша, ніж розмір тарифів, регламентований Наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 01.01.2016, що сплачується іншими портовими операторами при проведенні аналогічних робіт за укладеними договорами доступу до причалу. Ціна користування навантажувально-розвантажувальними роботами має істотне значення для ДП "АМПУ", а подальше виконання сторонами договору про встановлення сервітуту може спричинити загрозу інтересам держави, а також обмежує права ДП "АМПУ" щодо ефективного користування державним майном, належного його утримання, ефективного управління та використання об'єктів портової інфраструктури.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 (суддя Семенчук Н. О.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 (колегія суддів у складі: Будішевська Л. О. - головуючий, Таран С. В., Аленін О. Ю.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що 10.07.2013 між ДП "АМПУ" в особі Миколаївської філії ДП "АМПУ" (володільцем) та ТОВ "ЄТСК" (користувачем) укладено договір №А4-А про встановлення сервітуту, відповідно до умов якого користувач користується причалом № 13 (інв. №1031040) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями № 53, № 54 (інв. №1031087,1031088) та підкрановими коліями (інв. №1031069), надалі за текстом даного договору причали та причальна інфраструктура та/або об'єкт сервітуту.

Миколаївська філія ДП "АМПУ" має на окремому балансі причал №13 (інв. №1031040) та причальну інфраструктуру: залізничні колії № 53, № 54 (інв. №1031087,1031088) та підкранові колії (інв. №1031069). Місце розташування: територія Миколаївського морського порту. Причал (інв. №1031040), загальною довжиною 236,0 м. п., загальною технологічною шириною 15,0 м. п., залізничні колії №53, №54 (інв. №1031087,1031088) загальною довжиною 470,68 м. п., підкранові колії (інв. №1031069) загальною довжиною 236,0 м. п. у дві нитки.

Згідно з п. 1.1 ст. 1, п. 1.2., 2.2. ст. 2 договору сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23. До положень даного договору застосовуються норми чинного законодавства України, що регулюють такі відносини.

Сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури. Обсяг прав та обов'язків по користуванню причалом та причальною інфраструктурою, щодо яких встановлюється право сервітуту згідно даному договору, визначається на підставі чинного законодавства України та умовами даного договору.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 договору видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з "Планом схемою причалу №13 та причальної інфраструктури (додаток №1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал №13 (інв. №1031040) 236,0 м. п., технологічна ширина 15,0 м. п. ; залізничні колії №53, №54 (інв. №1031087,1031088) 355,68 м. п. ; ідкранові колії (інв. №1031069) - 236,0 м. п. у дві нитки.

Пунктом 3.2 ст. 3 договору зазначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного договору.

Пунктом 4.2 ст. 4 договору встановлено, що сервітут є строковим та платним.

Сервітут, встановлений за даним договором, є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України. Сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою (п. п. 4.4., 4.5. договору).

Відповідно до п.5.1 ст.5 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від
08.08.2013 до договору) плата за сервітут за місяць складає: причал №13 (інв. №1031040) - 160340,76 грн. без ПДВ; залізничні колії № 53,54 (інв. № 1031087,1031088) - 585,98 грн. без ПДВ; підкранові колії (інв. №1031069) - 458,65 грн. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. У разі, якщо фактичне користування причалом користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється. У разі, якщо протягом місяця фактичне користування об'єктом причальної інфраструктури користувачем не відбувається, плата за такий місяць володільцем з користувача не справляється, у протилежному випадку - плата за користування таким об'єктом справляється у повному обсязі за місяць.

Плата за сервітут причалу за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут такого причалу (п. 5.1. даного договору) поділена на кількість днів у місяці і помножена на кількість днів фактичного користування в такому місяці (5.2. статті 5 договору в редакції додаткової угоди № 1 від
08.08.2013 до договору).

Пунктом 5.3 ст. 5 договору передбачено, що оплата в розмірі, визначеному п. 5.1, п. 5.2 даного договору, здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок володільця на підставі акту наданих послуг, підписаного обома сторонами згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 5.7 ст. 5 договору володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за даним договором виключно у разі: підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні; змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійний, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні, з подальшим укладанням додаткової угоди до даного договору. При цьому, тариф за користування сервітутом за даним договором змінюється володільцем на розмір зміни собівартості послуг (сервітуту) у зв'язку з обставинами, вказаними у цьому пункті.

Користувач зобов'язаний вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом №13 (п. 7.1.10 договору, доповнений на підставі додаткової угоди № 1 від 08.08.2013 до договору).

Пунктом 9.1.4 ст. 9 договору сторони погодили, що володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України.

Згідно до п. 14.1 ст.14 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 років з моменту набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить володільця про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим ще на 10 років на тих самих умовах.

Сторони дійшли до згоди, що згідно з ч. 3 ст. 631 ЦК України, умови цього договору застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 13.06.2013 (п.
14.2 ст. 14 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 08.08.2013 до договору).

Відповідно до п. 14.4 ст. 14 договору його одностороннє розірвання з ініціативи володільця не допускається. Користувач має право припинити цей договір в односторонньому порядку шляхом направлення володільцю письмового повідомлення про відмову від сервітуту, встановленого цим договором. У такому разі договір вважається припиненим після спливу п'яти днів з дати відправлення такого повідомлення.

Пунктом 14.5 ст. 14 договору встановлено, що він може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди.

Згідно з п.14.6 ст. 14 договору він припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання об'єкта сервітуту користувачу в оренду.

Відповідно до п. 15.2 ст. 15 договору будь-які інші зміни і доповнення до даного договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені у письмовому виді, підписані повноважними представниками обох сторін та скріплені печатками.

Всі права та обов'язки володільця, які передбачені цим договором, виконуються Миколаївською філією ДП "АМПУ" (адміністрацією Миколаївського морського порту), в т. ч. ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів тощо (п. 16.4. договору в редакції додаткової угоди № 1 від
08.08.2013 до договору).

У 2014 році ДП "АМПУ" зверталось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "ЄТСК" про спонукання внести зміни до договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 №А4-А шляхом підписання додаткової угоди №3 в редакції ДП "АМПУ" і рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2014 у справі №915/387/14 у задоволенні позову ДП "АМПУ" відмовлено повністю. Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили
05.05.2014.

В подальшому, у 2016 році ДП "АМПУ" зверталось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "ЄТСК" про припинення дії договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 №А4-А. В обґрунтування позовних вимог ДП "АМПУ" зазначало, що договір сервітуту підлягає розірванню на підставі ст.ст. 651, 652, п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України, оскільки прийняття Постанови Кабінету Міністрів України № 483 від 07.07.2015 "Про внесення змін в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню" та Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015 "Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" є припиненням обставин, які були підставою для встановлення сервітуту на причал №13 та причальну інфраструктуру. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2016 у справі №915/90/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 та постановою Вищого господарського суду від 04.10.2016, у задоволенні позову ДП "АМПУ" відмовлено повністю.

Також ДП "АМПУ" зверталось до ТОВ "ЄТСК" з листом від 18.03.2019 за № 1044/01-01-01/Вих, в якому запропонувало розглянути пропозицію щодо внесення змін до договору про встановлення сервітуту в частині визначення вартості користування причалами та причальною інфраструктурою в розмірі, еквівалентному розміру витрат ДП "АМПУ" на утримання цих об'єктів, та щодо умов здійснення оплати. У цьому листі ДП "АМПУ" зазначило, що воно несе витрати щодо майна, яким користується ТОВ "ЄТСК", а останнє не компенсує ці витрати. Також зазначало, що встановлена у договорі вартість користування сервітутом для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт значно менша, ніж розмір тарифів, регламентований Наказом Міністерства інфраструктури України № 541, що сплачується іншими портовими операторами.

У відповідь на вищезазначену пропозицію ТОВ "ЄТСК" звернулось до ДП "АМПУ" з листом від 11.04.2019 за №11/04-1, в якому просило, зокрема: надати інформацію щодо витрат (структури, деталізованого складу, розміру тощо), які здійснювались ДП "АМПУ" у відношенні до причалу №13 та причальної інфраструктури за період з
13.06.2013 до березня 2019; щодо розміру коштів, отриманих ДП АМПУ, від причального збору, що справлявся із суден, які стояли біля причалу № 13 за період з 13.06.2013 до березня 2019 року включно). Надати пояснення з приводу того, що розуміється ДП "АМПУ" під виробничими витратами, адміністративними витратами, витратами на суміжну інфраструктуру, витратами на забезпечувальну інфраструктуру; що розуміється ДП "АМПУ" під суміжною та забезпечувальною структурами, що належить до такої інфраструктури (пооб'єктний склад), підтвердження належності такої інфраструктури ДП "АМПУ" та на яких правах; структури всіх таких витрат; деталізованого складу усіх таких витрат; підтвердження і розмір здійснених ДП "АМПУ" усіх зазначених витрат (із деталізацією по напрямах і позиціях) за період з 13.06.2013 до березня 2019 року включно; обґрунтування належності кожної окремо з таких витрат до причалу № 13 та причальної інфраструктури, що є об'єктом сервітуту за договором; правові підстави врахування кожної окремо з таких витрат у складі плати за сервітут за договором; підтвердження того, що кожна окремо з таких витрат не були компенсовані ДП "АМПУ" за рахунок інших коштів тощо).

24.01.2019 ДП "АМПУ" звернулось до Антимонопольного комітету України із заявою №285/10-01-01/Вих. про надання рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності дій заявника положенням ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Антимонопольний комітет України 01.08.2019 надав ДП "АМПУ" рекомендаційні роз'яснення №21-рр, в яких дійшов висновку, що дії ДП "АМПУ" щодо подальшого виконання договорів сервітуту, зокрема з ТОВ "ЄТСК", якими встановлена вартість користування сервітутом у частині плати за користування причалом для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт, враховуючи той факт, що інші портові оператори під час проведення аналогічних робіт здійснюють оплату згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541 "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України", можуть призвести до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченої ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Посилаючись на те, що подальше використання сервітуту може призвести до порушення ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; плата за користування сервітутом значно менша, ніж розмір тарифів, регламентований Наказом Міністерства інфраструктури України № 541; ДП "АМПУ" не має можливості повноцінно володіти майном, щодо якого встановлено сервітут; невідповідність ціни договору має наслідком недоотримання доходу ДП "АМПУ" що, в свою чергу, суперечить інтересам держави, ДП "АМПУ" звернулось з позов до суду у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рекомендаційні роз'яснення Антимонопольного комітету України не можуть вважатись обставиною, що має істотне значення; матеріали справи не містять будь-яких доказів порушення відповідачем договору про встановлення сервітуту; сторони реалізували своє право на свободу умов договору щодо його ціни; ДП "АМПУ" не позбавлено права на володіння, користування та розпорядження майном, що є об'єктом сервітуту; позивачем не доведено порушення інтересів держави внаслідок укладення договору сервітуту.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального (ст. 3, п. 2 ч. 2 ст. 13, ст. 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 6, ч. 5 ст. 403, ст.ст. 627, 628, ЦК України, ч. 1 ст. 13, ст. 15, п. 9 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про морські порти України") та порушено норми процесуального права (ч. 1 ст. 2, ст.ст. 14, 86, 91 ГПК України), у зв'язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування п. 2 ч. 2 ст. 13, ст. 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у подібних правовідносинах.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.09.2020 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до
21.08.2020.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.08.2020 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на їх обґрунтованість та помилковість доводів скаржника. Також відповідач вказує на те, що Верховний Суд у справі № 915/1947/19 вже надавав правову оцінку правовідносинам, які є тотожними тим, що склалися у даній справі.

Також від Міністерства інфраструктури України 28.08.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 29.07.2020 строк, в якому тертя особа підтримує доводи та вимоги ДП "АМПУ", викладені у касаційній скарзі.

Від Міністерства інфраструктури України 31.08.2020 надійшла заява про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом касаційної скарги, в якій третя особа просить стягнути з ТОВ "Європейська транспортна стивідора компанія" судові витрати у розмірі 95,20 грн. (надсилання копії відзиву на касаційну скаргу іншим учасникам справи), які понесені Міністерством інфраструктури України у зв'язку з переглядом рішення Господарського суду Миколаївської області від
09.12.2019 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від
25.05.2020 у справі № 915/1949/19 у суді касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про закриття провадження, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
08.07.2020 у справі № 915/1947/19, правовідносини у якій є аналогічними тим, що склалися у справі № 915/1949/19, викладався висновок про те, що: 1) рекомендаційні роз'яснення не відносяться до актів Антимонопольного комітету України, що є обов'язковими для виконання, а мають виключно рекомендаційний характер. Також вони не містять обов'язкових для виконання ДП "АМПУ" вказівок щодо вчинення дій, спрямованих на припинення укладених з портовими операторами договорів про встановлення сервітуту; 2) постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню" та від 07.07.2015 № 483 "Про внесення змін в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405" не містять вказівок для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність у відповідних сферах, щодо способів подальшого врегулювання правовідносин, пов'язаних з користуванням причалами та причальною інфраструктурою; 3) на час укладення договору сторони досягли згоди щодо його істотних умов, зокрема, ціни, а подальша незгода ДП "АМПУ" з розміром плати за користування сервітутом не є обставиною, яка має істотне значення для припинення сервітуту у розумінні ч. 2 ст. 406 ЦК України; 4) сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою. Аналогічне положення закріплене ч. 3 ст. 403 ЦК України. Тобто чинне законодавство та умови договору не позбавляють позивача права володіння, користування та розпорядження майном, що належить йому на праві господарського відання та є об'єктом сервітуту; 5) доводи про те, що невідповідність ціни договору має наслідком недоотримання доходу ДП "АМПУ" що, в свою чергу, суперечить інтересам держави, фактично дублюють доводи щодо незгоди володільця з ціною за користування сервітутом, яким вище вже надана правова оцінка.

Що ж до відсутності висновку Верховного Суду про правильне застосування положень п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", то оскільки предметом розгляду справи є припинення сервітуту, а не зловживання монопольним становищем і нормами, які регулюють такі правовідносини є положення ЦК України, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що вони складені відповідно до ст. 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за заявою ДП "АМПУ" та на підставі наданих останнім документів. При цьому, ці рекомендаційні роз'яснення не відносяться до актів Антимонопольного комітету України, які є обов'язковими для виконання, а мають виключно рекомендаційний характер. Роз'яснення також не містять обов'язкових для виконання ДП "АМПУ" вказівок щодо вчинення дій, спрямованих на припинення укладених з портовими операторами договорів про встановлення сервітуту, в тому числі спірного договору.

Посилання скаржника неправильне застосування п. 9 ч. 1 ст. 4, п. 15 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про морські порти України" не може бути прийнято до уваги, оскільки ці норми визначають принципи функціонування та розвитку морських портів, мету утворення адміністрації морських портів, зобов'язання портових операторів і не регулюють правовідносини із встановлення та припинення сервітутів.

Так само відповідні висновки містяться в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 915/1946/19, правовідносини у якій є аналогічними тим, що склалися у справі № 915/1949/19.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, а тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Щодо понесених Міністерством інфраструктури України судових витрат у сумі 92,50
грн. (надсилання копій відзиву на касаційну скаргу іншим учасникам справи), колегія суддів зазначає про відсутність підстав для їх стягнення з ТОВ "Європейська транспортна стивідорна компанія" з огляду на закриття касаційного провадження.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі № 915/1949/19.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.