Історія справи

Постанова КАС ВП від 07.06.2023 року у справі №160/9662/19
Ухвала КАС ВП від 30.09.2020 року у справі №160/9662/19

УХВАЛА

про відкриття касаційного провадження

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа №160/9662/19

провадження №К/9901/22923/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А. А.,

суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020 у справі № 160/9662/19 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадиров Владислав Володимирович, про стягнення коштів за договором банківського вкладу,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадиров Владислав Володимирович, в якому просив суд:

стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 суму (гарантовану суму відшкодування) згідно договору банківського вкладу (депозиту) № 004-03726-190215 "Зростаючий у доларах СШ" від 19 лютого 2015 року у розмірі 188 006,80 грн (сто вісімдесят вісім тисяч шість гривень 80 коп. );

стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 228
221,15 грн (двісті двадцять вісім тисяч двісті двадцять одну гривен 15 копійок);

стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 24 399,68 (двадцять чотири тисячі триста дев'яносто дев'ять гривень 68 копійок).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 24.02.2020 позов ОСОБА_1 задовольнив частково, внаслідок чого суд:

Стягнув з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 суму (гарантовану суму відшкодування) згідно договору банківського вкладу (депозиту) № 004-03726-190215 "Зростаючий у доларах США" від 19 лютого 2015 року у розмірі 188 006,80 грн (сто вісімдесят вісім тисяч шість гривень 80 коп. ).

Стягнув з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 96
978,60 грн (дев'яносто шість тисяч дев'ятсот сімдесят вісім гривень 60 коп. ).

Стягнув з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 25 957,96 грн (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім гривень 96 коп. ).

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з вказаним рішення суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове - про відмову ОСОБА_1 в позові.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 16.07.2020 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнив, відповідно до чого суд:

А) Скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від
24.02.2020.

Б) Ухвалив нове судове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 в позові повністю.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020 та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 про задоволення його позову.

Дослідивши зміст касаційної скарги ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з таких мотивів.

Частиною 3 статті 125 Конституції України визначено конституційно-правовий статус Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України.

Тобто переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави.

Отже, завдання Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, насамперед, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у їхній процесуальній діяльності конкретної норми матеріального права, або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і в такий спосіб скерувати судову практику задля єдиного та правильного правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати реалізацію матеріальної чи, відповідно, виконання процесуальної правової норми).

Навіть більше, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу юридичної визначеності, що є інтегративним складником верховенства права та який гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, що втілюється способом однакового застосування та/або виконання судом тієї самої норми закону в аналогічних справах щодо різних осіб.

Одним з механізмів забезпечення Верховним Судом єдності судової практики є можливість виняткового (екстраординарного) касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до Частиною 3 статті 125 Конституції України розглядаються за правилами загального позовного провадження), у тому разі, якщо суд касаційної інстанції з'ясує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України).

Верховний Суд встановив, що на сьогодні у практиці апеляційних адміністративних судів різних округів сформовані дві протилежні (відмінні одна від одної) правові позиції щодо наявності у вкладника банку права вимагати від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплатити три відсотки річних та відшкодування інфляційних втрат у тому разі, коли Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прострочив виконання своїх зобов'язань з відшкодування коштів за вкладами, що розміщувалися на рахунках особи у банку, в якому реалізується процедура його виведення з ринку як неплатоспроможного.

Зокрема, у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 у справі № 824/29/20-а колегія суддів, встановивши, що "рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду у справі № 824/809/18-а від 27 березня 2019 року стягнуто з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" відшкодування коштів в сумі 40 466,00 грн", зробила висновок про те, що "з огляду на прострочене виконання відповідачем зобов'язань з відшкодування коштів за вкладами, які розміщувалися на рахунках позивача, в сумі 40 466,00 грн за період з 06 травня 2015 року по 11 червня 2019 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання від відповідача трьох відсотків річних та інфляційного збільшення.".

Натомість у справі, в якій заявник подав цю касаційну скаргу, Третій апеляційний адміністративний суд зазначив таке:

"Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача про стягнення на його користь відсотків по банківському владу з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційних втрат) та трьох відсотків річних від простроченої суми пені за прострочення зобов'язання, судова колегія акцентує увагу на положеннях спеціального ~law11~, яким чітко визначено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулювання відносин між Фондом, банками, Національним банком України, визначення повноважень та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і який слід застосовувати у спірних правовідносинах..

Відповідно до пунктів 3, 5 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

У пункті 1 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і ст. 625 ЦК України.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи у сукупності, дійшла висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача індексу інфляції та трьох відсотків річних від несвоєчасно виплаченої суми.., що є підставою для відмови у задоволенні вимог позивача у цій справі в повному обсязі.".

Отже, беручи до уваги, що на сьогодні в практиці апеляційних адміністративних судів різних округів сформовані дві протилежні (відмінні одна від одної) правові позиції щодо наявності у вкладника банку права вимагати від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплатити три відсотки річних та відшкодування інфляційних втрат у тому разі, коли Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прострочив виконання своїх зобов'язань з відшкодування коштів за вкладами, що розміщувалися на рахунках особи у банку, в якому реалізується процедура його виведення з ринку як неплатоспроможного (за аналогічних за змістом фактичних обставин розглянутих справ та ідентичного суб'єктного складу), а також з огляду на те, що Верховний Суд ще не сформулював висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що подана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і Верховний Суд, як виняток, здійснить касаційний перегляд судових рішень, ухвалених у цій справі.

Також приписами частин 4 , 5 статті 330 КАС України встановлено, що до касаційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.

Якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

Предметом спору в цій справі є дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування згідно з договором банківського вкладу (депозиту) № 004-03726-190215 "Зростаючий у доларах СШ" від 19 лютого 2015 року у розмірі 188 006,80 грн (сто вісімдесят вісім тисяч шість гривень 80 коп. ).

Заявник у касаційній скарзі зазначив, що він у спірних правовідносинах є споживачем фінансових послуг, а тому на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням його прав.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками й продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності врегульовані положеннями Закону України "Про захист прав споживачів", який встановлює права споживачів, визначає механізм їхнього захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначає метою Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина 1 статті 1058 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22).

Тобто в контексті вимог Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про захист прав споживачів", вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їхнім виконавцем, який відповідає за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов'язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Також у своїй постанові від 21.03.2018 у справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач як споживач фінансових послуг звільняється від сплати судового збору за ~law23~ не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях цивільного процесу.

З огляду на зазначене вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, через неналежне виконання договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі ~law24~.

Верховний Суд зауважує, що дія наведеної норми поширюється також і на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 817/649/16 (провадження № 11-1032апп18).

З цих міркувань колегія суддів дійшла висновку, що позивач на підставі закону звільнений від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги і таке питання не потребує додаткового розгляду та розв'язання Верховним Судом.

Також Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Своєю чергою згідно з частиною 2 статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Колегія суддів встановила, що оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції було ухвалене 16.07.2020, натомість касаційна скарга подана 05.09.2020 (згідно з відтиском штемпеля оператора поштового зв'язку "Укрпошта" на конверті, у якому надійшла касаційна скарга).

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд про поновлення строку на касаційне оскарження та зазначає, що на сьогодні він взагалі не отримав повний текст постанови суду апеляційної інстанції, що вважає поважною причиною для пропуску процесуального строку.

За наведених обставин та беручи до уваги те, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень текст постанови Третього апеляційного адміністративного суду від
16.07.2020 в справі № 160/9662/19 був оприлюднений тільки 23.09.2020, Верховний Суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення, а отже й про наявність підстав для поновлення заявникові строку на звернення до суду з касаційною скаргою.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження у цій справі немає.

Згідно з вимогами частини 3 статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, з-поміж іншого, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є аргументи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й наявність обставин, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись положеннями підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, Верховний Суд

ухвалив:

1. Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020 у справі № 160/9662/19.

2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020 у справі № 160/9662/19.

3. Витребувати з Дніпропетровського окружного адміністративного суду справу № 160/9662/19.

4. Надіслати особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття касаційного провадження разом з копією касаційної скарги.

5. Установити десятиденний строк з моменту отримання учасниками справи цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу. Роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та долучених до нього документів іншим учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб