Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.05.2021 року у справі №240/18362/20

УХВАЛА

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 240/18362/20

адміністративне провадження № К/9901/21076/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н. А., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, про визнання дій протиправними, зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

08 червня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (надіслано засобами поштового зв'язку
04.06.2021).

Позивач звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, у якому просив:

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320 гривень;

зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести йому нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 31 липня 2020 року у загальній сумі 155385,9 гривень;

допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320 гривень.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести ОСОБА_1 нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 31 липня 2020 року у загальній сумі 155385,9 гривень. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць. В решті позовних вимог відмовлено.

Скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

За правилами частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 КАС України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України підстави (підстав).

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пунктів 3, 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Також касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань містить лише детально викладені фактичні обставини справи, незгода з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та цитування норм законодавства. При цьому, касаційна скарга не містить вказівки на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. У касаційній скарзі не зазначено, який саме висновок необхідно сформулювати та на підставі аналізу яких актів законодавства.

Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт та зазначення щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX в редакції закону, що діяла на дату виникнення спірних відносин).

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Щодо посилання заявника на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України (суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження) як на підставу касаційного оскарження, Суд зазначає таке.

За змістом частини 4 статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених частини 4 статті 12 КАС України; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених Статтею 257 КАС України; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Крім того, із змісту положення частини 2 статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.

Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною 4 статті 12, частиною 4 статті 257 КАС України).

У цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, посилаючись у касаційній скарзі на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник не виклав обставин, які свідчили б про необхідність розгляду її за правилами загального позовного провадження.

Крім того, вимогами касаційної скарги є скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, що передбачено статтею 351 КАС України, а не направлення справи на новий судовий розгляд (як це передбачено частиною 2 статті 353 КАС України і є наслідком порушення судами норм процесуального права).

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Аналогічний висновок вже був сформований у цій справі Верховним Судом в ухвалі від 17 травня 2021 року ( № К/9901/16566/21).

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини 4 статті 328 КАС України, скаржником не викладено передбачені статтею 328 КАС України умови, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 3, 4 частини 4 статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, про визнання дій протиправними, зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди - повернути особі, яка її подала.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич