Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.03.2019 року у справі №420/5575/18

УХВАЛА

24 квітня 2019 року

Київ

справа № 420/5575/18

провадження № К/9901/10512/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

перевіривши касаційну скаргу Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 8 червня 2018 року ВП № 54602814. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення відповідачем вимог статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, яка була чинна на час прийняття оскаржуваної постанови, зазначивши, що в рамках спірного виконавчого провадження № 54602814 стягнення коштів не відбулось.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 30 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року, позов задовольнив: оскаржувану постанову відповідача визнав протиправною та скасував.

Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що за змістом частини 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) розмір виконавчого збору вираховується з фактично стягнутої суми, а умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Натомість у цій справі прийняття спірної постанови відбулося без фактичного виконання рішення в рамках виконавчого провадження № 54602814.

Не погоджуючись із указаним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу.

Касаційну скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження. У скарзі ставиться питання про поновлення строку на касаційне оскарження, проаналізувавши доводи якого та матеріали касаційної скарги суд дійшов висновку про поважність причин пропуску цього строку.

За правилами частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і стаття 13 КАС України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до частини 3 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених частини 3 статті 333 КАС України, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Своєю чергою, стаття 287 регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішення органу державної виконавчої служби.

За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Водночас аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ.

Відтак, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 332, 333 КАС України, Верховний Суд

ухвалив:

1. Визнати поважними причини пропуску Першим Київським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 420/5575/18.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 420/5575/18.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич