Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2020 року у справі №280/5266/18

УХВАЛА

21 січня 2020 року

Київ

справа №280/5266/18

адміністративне провадження №К/9901/36590/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М. М.,

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2019 у справі №280/5266/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання дій неправомірними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ДФС), яка згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана судді-доповідачу 13.01.2020 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2019 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ДФС на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.03.2019.

З касаційної скарги вбачається, що ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019 у задоволенні клопотання ДФС про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено, апеляційну скаргу у цій справі залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження з наведенням інших обґрунтованих причин для такого поновлення або доказів своєчасного звернення до суду із апеляційною скаргою. Підставою для залишення апеляційної скарги без руху стало те, що апеляційну скаргу подано після спливу строку встановленого для її подання та наведені скаржником підстави для його поновлення визнані судом неповажними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційним судом встановлено, що апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 28.03.2019 подано 10.09.2019, тобто після спливу строку на апеляційне оскарження. При цьому, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2019 апеляційну скаргу відповідача було повернуто у зв'язку з не усуненням недоліків в частині сплати судового збору.

У клопотанні про поновлення строку відповідачем зазначено, що у зв'язку з безспірним списання коштів з рахунків ГУ ДФС у Запорізькій області, у скаржника була відсутня можливість сплатити судовий збір. Після усунення недоліків апеляційної скарги, а саме сплати судового збору, скаржник повторно звернувся з апеляційною скаргою.

Апеляційний суд, оцінивши наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження дійшов висновку, що зазначені ДФС причини пропуску строку апеляційного оскарження є неповажними, оскільки обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють контролюючий орган від обов'язку своєчасної його сплати, та відповідно своєчасного подання апеляційної скарги.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2019 на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції 11.11.2019 ДФС подало клопотання, в якому просило поновити строк на апеляційне оскарження, яке вмотивоване тим, що у скаржника була відсутня можливість сплатити судовий збір через відсутність відповідного фінансування.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд виходив з того, що у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, поданому в порядку усунення недоліків апеляційної скарги, повторно було зазначено обставини, яким судом апеляційної інстанції вже була надана відповідна правова оцінка. Інших поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження відповідачем наведено не було, тому суд дійшов висновку про неусунення недоліків апеляційної скарги. Суд наголосив, що апелянт вдруге звернувся до суду з апеляційною скаргою після спливу майже двох місяців після отримання ухвали про повернення первинної апеляційної скарги (15.07.2019).

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що не погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки у період з 15.07.2019 по 10.09.2019 у відповідача були відсутні кошти на рахунку по КВЕД 2800, що підтверджується виписками по рахунках, які долучались до апеляційної скарги. На думку скаржника, відсутність бюджетних призначень на сплату судового збору і позбавлення у зв'язку з цим ДФС процесуального права на оскарження судового рішення призведе до порушення економічних інтересів держави. Наголошено, що після отримання коштів на сплату судового збору відповідач одразу повторно звернувся до суду з касаційною скаргою.

Проте, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду, оскільки відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційним судом прийнято правильне рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою відповідача, оскільки скаржником не було повідомлено суду інших (поважних) підстав для поновлення такого строку.

Поряд суд касаційної інстанції зазначає, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Та обставина, що повернення апеляційної скарги не позбавляє повторного звернення до апеляційного суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої апеляційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Посилання ДФС на те, що судові рішення є незаконними і касаційна скарга подана для захисту економічних інтересів бюджету свідчать лише про позицію незгоди відповідача з судовими рішеннями у справі, і не доводять наявність у суб'єктів владних повноважень безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати сторонам такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Щодо доводів скаржника, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов'язків, передбачених законами України.

Слід зазначити, що право на апеляційний та у визначених законом випадках касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України, у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З огляду на наведене та виходячи з того, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення та доводи наведені у касаційній скарзі не спростовують наведеного, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 133, 169, 295, 299, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2019 у справі №280/5266/18.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.........................................

М. М. Гімон

М. Б. Гусак

Є. А. Усенко,

Судді Верховного Суду