Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2020 року у справі №160/4156/19
Ухвала КАС ВП від 22.01.2020 року у справі №160/4156/19

УХВАЛА

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 160/4156/19

адміністративне провадження № К/9901/1196/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Коваленко Н. В., Кравчука В. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати п. 40 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18 січня 2019 року № 2, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи інвалідності з 02 серпня 2018 року внаслідок отриманої травми, пов'язаною із захистом батьківщини.

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 02 серпня 2018 року внаслідок отриманої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, установленого Законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено ІІ групу інвалідності з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги за ІІІ групу інвалідності.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 10 червня 2019 року позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував п. 19 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18 січня 2019 року № 2, про відмову ОСОБА_1 у призначені одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 02 серпня 2018 року внаслідок отриманої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.

Зобов'язав Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 02 серпня 2018 року внаслідок отриманої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено ІІ групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги за ІІІ групу інвалідності.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 03 грудня 2019 року скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року та ухвалив по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погодившись з таким судовим рішенням апеляційної інстанції, 04 січня 2020 року ОСОБА_1 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу відповідно до ст. 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд установив, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки ця скарга не відповідає вимогам ст. 328 КАС України, з огляду на таке.

З касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, ухвалену за результатами апеляційного перегляду рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року, прийнятого в порядку спрощеного провадження.

Предметом розгляду в цій справі є визнання протиправним рішення відповідача щодо непризначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 02 серпня 2018 року внаслідок отриманої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, та зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу таку допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено ІІ групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги за ІІІ групу інвалідності.

Пунктом 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, п. 7 ч. 3 ст. 2 КАС України встановлено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

За п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд зазначає, що дана справа є справою незначної складності.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами ст.13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law21~) та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою

За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ~law22~.

Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:

- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.

- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.

- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають вагомі підстави (непереборні обставини), які передбачені у законодавстві.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що дана справа має для нього виключне значення.

Однак, твердження скаржника, що справа має виняткове значення не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи та не підтверджені будь-якими доказами.

Обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а "- "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Аналогічна позиція стосовно застосування ст. 12, 328 КАС України висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 16 серпня 2018 року у справі №820/1387/18, від 23 серпня 2018 року у справі № 760/7810/17, від 16 квітня 2019 року у справі №760/16355/16-а, від 24 липня 2019 року у справі №1540/4527/18, від 02 липня 2019 року у справі №333/6206/17, від 22 липня 2019 року у справі №620/252/19.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/17, від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17, у яких, на думку скаржника, спірні відносини є подібними даній справі, не заслуговує на увагу, оскільки предмет спору у цих справах не відповідає предмету оскарження у даній справі № 160/4156/19, ураховуючи обставини справи, зокрема дату встановлення позивачу інвалідності ІІ групи (02 серпня 2018 року), тобто після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року, оскільки статтею 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, не передбачалось можливості виплати одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Крім того, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано підстав для перегляду Верховним Судом судового рішення у даній справі, яка розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в касаційному порядку. Крім того, вона не містить обґрунтування помилковості висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 750/5074/17.

Виходячи з того, що ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення, яке за законом не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті провадження за цією скаргою слід відмовити.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 328, 333 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення.

Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді: Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук