Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.07.2020 року у справі №826/5807/16

УХВАЛА

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 826/5807/16

адміністративне провадження № К/9901/15758/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н. М.,

суддів - Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі №826/5807/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.

Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 11 грудня 2019 року позов задовольнив частково:

- визнав протиправною бездіяльність Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за шістнадцять днів невикористаної відпустки під час звільнення;

- стягнув на користь ОСОБА_1 з Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві компенсацію за шістнадцять днів невикористаної відпустки в розмірі 3971,20 грн (три тисячі дев'ятсот сімдесят одна гривня двадцять копійок);

- стягнув на користь ОСОБА_1 з Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві середній заробіток за весь час затримки у виплаті компенсації за шістнадцять днів невикористаної відпустки по день фактичного розрахунку в розмірі 37130,72 грн (тридцять сім гривень сто тридцять гривень, сімдесят дві копійки).

У задоволенні решти позову відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 лютого 2020 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за 2 місяці у зв'язку із звільненням за скороченням штатів та ухвалив в цій частині постанову наступного змісту:

- стягнув з Управління патрульної служби України у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за 2 місяці у зв'язку з звільненням за скороченням штату в розмірі 12 317,82 грн (без відрахування податків та зборів).

В решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року залишив без змін.

Суди встановили, що предметом спору у цій справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за шістнадцять днів невикористаної відпустки під час звільнення та зобов'язання стягнути з Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві таку компенсацію, а також середнього заробітку за весь час затримки у її виплаті та моральну шкоду.

Суди першої та апеляційної інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що пункт 3.5 наказу Департаменту патрульної служби від 4 липня 2015 року №1 "Про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку в Департаменті патрульної служби МВС на 2015 рік" не може бути підставою для невиплати позивачу всіх сум, які мали бути виплачені при звільненні, оскільки встановлені внутрішні процедури, які передують звільненню, не можуть звужувати право особи, гарантоване законом, у даному випадку КЗпП України.

Разом з цим, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, а тому позовні вимоги в цій частині та стягнення з Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 37130,72 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Отже, стягнута сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення, є співмірною з тією, яка фактично підлягає стягненню за рішенням суду.

Крім того, на користь позивача з Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві грошове забезпечення, яке він отримував за штатною посадою на день звільнення з посади за скороченням штатів, розмір якого становить 12 317,82 грн, підлягає стягненню відповідно до пункту 3.4.8 наказу Міністерства внутрішніх справ України №499 від 31 грудня 2007 року "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ": особам рядового і начальницького складу, звільненим з посади у зв'язку з скороченням штатної посади, наступного за днем звільнення із займаних посад (скороченням штатної посади), протягом 2 місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі №826/5807/16. Також скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2020 року визнано неповажними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження і залишено без руху скаргу, оскільки вона не відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), а тому, відповідно до частини 2 статті 332 КАС України, суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків, а саме надання: 1) клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав пропуску строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів їх поважності.

На виконання вимог цієї ухвали та в межах встановленого у ній десятиденного строку, скаржник направив до суду таке клопотання.

Стосовно клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, то Верховний Суд вважає за необхідне його задовольнити з наступних підстав.

Згідно статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених статті 329 КАС України.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду була ухвалена 11 лютого 2020 року. Однак, скаржник подав касаційну скаргу 26 червня 2020 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.

У касаційній скарзі вказує, що повний текст постанови суду апеляційної інстанції було отримано ним особисто в суді першої інстанції 1 червня 2020 року, на підтвердження чого додає копію постанови апеляційного суду, яка завірена того ж дня.

Отже, оскільки скаржник подав касаційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії оскаржуваної постанови, Верховний Суд визнає поважними наведені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження.

Проте, ознайомившись з доводами касаційної скарги, Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 КАС України.

Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до частиною 1 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Своєю чергою, за змістом пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Посада публічної служби, яку обіймав позивач (інспектор патрульної служби роти №11 батальйону №2) та у зв'язку з проходженням служби на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні примітки до статті 50 Закону України "Про запобігання корупції".

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник жодних обґрунтувань не наводить.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Водночас, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Крім того, посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 6 грудня 2019 року у справі №П/811/1002/16, від 4 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, від 11 червня 2019 року у справі №524/8023/16-а, від 8 жовтня 2019 року у справі №524/9217/15-а, та у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-195цс14, від 3 липня 2013 року у справі №6-60цс13, від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі №826/5807/16.

Водночас, оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати поважними підстави пропуску строку ОСОБА_1 на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року і постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі №826/5807/16 і поновити його.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі №826/5807/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.........................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко Судді Верховного Суду