Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2019 року у справі №813/2291/18

УХВАЛА

12 березня 2019 року

Київ

справа № 813/2291/18

провадження № К/9901/5995/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

4 червня 2018 року ОСОБА_2 (надалі також позивач, ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови внести зміни в наказ від 27 травня 2010 року № 33 дск та зобов'язання відповідача внести зміни до наказу від 27 травня 2010 року № 33 дск, зазначивши в ньому: "скасувати з 8 червня 2010 року надбавку у розмірі 15% до посадового окладу, за роботу в умовах режимних обмежень, з дня скасування допуску до державної таємниці полковнику міліції ОСОБА_2".

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 грудня 2018 року, яку залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року, залишив указаний позов без розгляду.

Вважаючи такі судові рішення постановленими з порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Суди встановили, що ОСОБА_2 у період з 12 січня 1978 року по 14 січня 2011 року проходив службу в органах внутрішніх справ. Під час проходження служби у Львівському державному університеті внутрішніх справ позивача згідно з наказом відповідача від 3 червня 2010 року № 219 о/с відряджено для подальшого проходження служби за переведенням в інтересах служби у розпорядження ГУ МВС України у Львівській області.

Займана посада (до та після переведення) передбачала необхідність роботи із секретною інформацією, однак на підставі наказу відповідача від 3 червня 2010 року № 219 о/с видано наказ від 9 червня 2010 року № 40, яким ОСОБА_2 скасовано допуск та доступ до державної таємниці у зв'язку із звільненням з займаної посади.

Наказом відповідача від 27 травня 2010 року № 33 дск "Про надання допуску та доступу до інформації, що становить державну таємницю та скасування надбавки" позивачу скасовано з 1 червня 2010 року надбавку в розмірі 15% до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень у зв'язку з припиненням роботи з інформацією, що становить державну таємницю.

При цьому 10 червня 2010 року позивачу видано грошовий атестат № 12, у якому була відсутня надбавка до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень і він власноруч підписав графу "відомості, подані в атестаті, уважаю правильними".

Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив із того, що позивач, звернувшись до суду з цим позовом 4 червня 2018 року, без поважних причин порушив строк звернення до суду, оскільки про всі складові свого грошового забезпечення, у тому числі й про відсутність спірної надбавки, дізнався 10 червня 2010 року.

За змістом частин 1 , 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що Для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята цієї ж статті).

Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 цього ж Кодексу, згідно з частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції, позицію якого підтримав і апеляційний суд, дійшовши висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду й відсутності підстав для його поновлення, вірно застосував положення статей 122, 123 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмовити у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 332, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року у справі № 813/2291/18 за позовом ОСОБА_2 до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.

Суддя-доповідач М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич