16.01.2020 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

ВС/КАС: Роздруківка із Публічної кадастрової карти України є належним графічним матеріалом при поданні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з/д в порядку, передбаченому ст. 118 ЗК України (ВС/КАС, справа №812/1264/17)

ВС/КАС: Роздруківка із Публічної кадастрової карти України є належним графічним матеріалом при поданні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з/д в порядку, передбаченому ст. 118 ЗК України (ВС/КАС, справа №812/1264/17) - rozdrukivka_iz_publichnoi_kadastrovoi_karti_ukraini_e_nalegnim_grafichnim_materialom_5e1f881fc5a0d.png

Фабула судового акту: Загалом ця постанова ВС знову вносить розбрат в єдність судової практики з приводу правильного обрання заявником способу захисту порушеного права, передбаченого статтею 118 ЗК України, проте має цікавий момент в мотивувальній частині, який буде корисним для використання в інших спорах.

Так, частина 6, ст. 118 ЗК України – «порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянин» передбачає, що разом із відповідним клопотанням заявник повинен подати органу місцевого самоврядування чи органу державної влади графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. У законодавстві відсутнє розкриття поняття «графічні матеріали», які вони повинні бути і де заявнику їх взяти, тому це породжує низку зловживань з боку органів, що розпоряджаються неприватизованою землею і подальших судових процесів із захисту прав заявників.

Особливо у сільській місцевості поширеною незаконною відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є начебто неможливість із поданих графічних матеріалів заявника встановити чітке місцерозташування з/д, на яку заявник претендує.

В цій справі орган Держгеокадастру однією із підстав відмов у наданні дозволу зазначав невходження спірної з/д до переліку земельних ділянок сформованому обласним органом Держгеокадастру, які плануються до передачі в межах норм безоплатної приватизації на території області. А якщо точніше то, невідповідність поданих заявником графічних матеріалів затвердженому переліку.

ВС підкреслив, що це незаконно. Для того щоб графічні матеріали відповідали вимогам ст. 118 ЗК України і вважалися зрозумілими та належними, заявнику достатньо подати роздруківку із Публічної кадастрової карти України, на ній окреслити межі та вказати площу земельної ділянки, яку він планує приватизувати в межах безоплатних норм. Звичайно у цій з/д не повинен бути інший землевласник чи землекористувач, а її цільове призначення має відповідати ст. 121 ЗК України.

ВС зазначив, що такий висновок базується на ст. 1, 8, 9, 15 ЗК «Про державний земельний кадастр».

Отже, користуємося Публічною кадастровою картою України – це безкоштовно.

Аналізуйте судовий акт: Орган місцевого самоврядування НЕ наділений дискреційними повноваженнями при прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення з/д за ст. 118 ЗК України (ВС/КАС у справі № 819/570/18 від 11 вересня 2019р)

Незаконна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за ст. 118 ЗК України НЕ оскаржується, бо не перешкоджає заявнику у розробці такого проекту (ВС/КАС у справі №420/5288/18 від 29 серпня 2019 р.)

Відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки на підставі виставлення її на торги є протиправною, якщо така з/д НЕ має власного кадастрового номеру, тобто не сформована (ВС/КАС, 08 листопада 2019р., № 420/914/19)

Розпорядження про дозвіл на складання тех. документації із землеустрою щодо надання в оренду з/д НЕ може бути скасоване з підстави бездіяльності заявника, така вимога є безпідставною (ВС/КАС у справі №825/644/16 від 02 квітня 2019р.)

Порушення уповноваженим органом ПРАВОМІРНОГО ОЧІКУВАННЯ особи щодо належного оформлення права власності на земельну ділянку підлягає захисту судом (ВС/КЦС у справі № 369/6516/16-ц від 01 серпня 2018 р.)

Зобов’язати орган Держгеокадастру видати дозвіл на розробку проекту землеустрою є неправильним способом захисту порушеного права, у випадку якщо заявник отримав відписку, а не відмовний наказ (ВС/КАС, №806/2208/17 від 11 квітня 2018р)

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 січня 2020 року

м. Київ

справа №812/1264/17

адміністративне провадження №К/9901/46454/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Коваленко Н. В., Кравчука В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду (суддя Ірметова О. В.) від 05 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Казначеєв Е. Г., судді: Компанієць І. Д., Ястребова Л. В.) від 27 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Луганській області), у якому просила зобов`язати відповідача надати позивачці дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року, позов задоволено частково. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Привільській сільській раді Троїцького району Луганської області. В решті позову відмовлено.

Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що згідно чинного законодавства розгляд заяви позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою повинен завершитися рішенням ГУ Держгеокадастру про її задоволення або вмотивованою відмовою. При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення є втручанням в його дискреційні повноваження. Належним способом захисту, необхідним для поновлення прав ОСОБА_1 , є зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути її клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з прийняттям вмотивованого рішення.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ГУ Держгеокадастру у Луганській області звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ГУ Держгеокадастру у Луганській області зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу, що ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є відсилочною, а тому при вирішенні справи треба було керуватись і положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», тобто надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність може здійснюватися лише відповідно до переліків земельних ділянок, які пропонуються передавати у наступному кварталі (розрахованих за формою), оприлюднених на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем знаходження земельних ділянок. Земельна ділянка, на яку позивачка просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, не відповідає переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам на території Луганської області.

04 травня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 08 січня 2020 року призначив її до розгляду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.

Як убачається з матеріалів справи, 07 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Луганській області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Привільській сільській раді Троїцького району Луганської області. Разом з заявою позивачка додала: графічні матеріали, викопіювання з кадастрової карти із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту та ідентифікаційного номера.

18 липня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Луганській області рішенням № Р-1726/0-1262/6-17 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її заяви, посилаючись на відсутність підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачі земельних ділянок сільскогосподарського призначення державної власності у приватну власність, оскільки у першому кварталі продаж права оренди на земельні ділянки сільскогосподарського призначення державної власності на території Луганської області не відбулося. У своєму рішенні відповідач послався на ст.134 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах). Крім того постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 затверджено «Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільскогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», відповідно до якої Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільскогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні надавати дозволи на розроблення документації відповідно до переліку земельних ділянок, який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру. Оприлюднення переліку земельних ділянок, які будуть запропоновані для передачі у власність, відбудеться на веб-сайті ГУ Держгеокадастру у Луганській області.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч. 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За змістом ч. 1 - 3 та 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст. 118, 122, 123 ЗК України.

За ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання (…) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє (…) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, ст. 118 ЗК України закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17 та від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15.

Виходячи з наведеного, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

В свою чергу, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Як убачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні заяви позивачки, ГУ Держгеокадастру у Луганській області послався на те, що місце розташування земельної ділянки не відповідає сформованому Головним управлінням переліку земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Луганської області.

Водночас, як вірно установлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не заперечувалось, що ОСОБА_1 разом із заявою до ГУ Держгеокадастру у Луганській області були додані графічні матеріали (викопіювання), роздруковані із публічної кадастрової карти України.

В розумінні ст. 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613-VI) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

У відповідності до положень ч. 1, 8 ст. 9 вказаного Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною 1 ст. 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що додані ОСОБА_1 до своєї заяви графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту (Привільська сільська рада Троїцького району Луганської області), площу бажаної земельної ділянки.

Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ Держгеокадастру у Луганській області звертає увагу на невідповідність місця розташування земельної ділянки, оскільки наказом від 13 жовтня 2017 року № 317 «Про затвердження переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам на території Кіровоградської області у 4 кварталі 2017 року» відповідачем сформовано такий перелік земельних ділянок, але земельна ділянка, зазначена позивачкою, не входить до цього затвердженого переліку.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність вказаних вище доводів скаржника з огляду на таке.

За змістом ст. 118 ЗК України місце розташування земельної ділянки може не відповідати вимогам закону, а також прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам. Проте такий підзаконний нормативно-правовий акт має бути прийнятий відповідно або на виконання закону.

Водночас, не існую норми закону щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою для ділянок, які включені до переліку за наказом ГУ Держгеокадастру, а до ст. 118 ЗК України ніяких змін не вносилося.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази невідповідності земельної ділянки, вказаної позивачкою, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, такі обставини не зазначені у рішенні відповідача про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, і не слугували підставою для відмови у задоволенні клопотання позивачки. А відтак, ОСОБА_1 було надано належні графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що є підставою для вирішення питання про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території Привільської сільської ради Троїцького району Луганської області.

При цьому, зазначена відповідачем підстава відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відноситься ні до однієї з підстав, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Отже, колегія суддів погоджується з твердженням судів першої та апеляційної інстанцій, що відмовляючи позивачці в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, з підстав, викладених у рішенні від 18 липня 2017 року, ГУ Держгеокадастру у Луганській області, який є суб`єктом владних повноважень, діяв не у межах і не у спосіб, визначений ЗК України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 811/1845/18.

За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області залишити без задоволення, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук

32429
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0