Стаття 55. Регулювання відносин банку з клієнтом

Аналізуйте судовий акт: Кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону (справа № 6-2071цс16, 06.09.17)

 Так склалось, що найчастіше банки надають кредити лише за умови придбання послуги з його обслуговування. Проте відповідно до абзацу 3 ст.  55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг. Ця судова справа, розглянута вищою судовою інстанцією, саме про це.

Рішенням районного суду позов позичальниці кредитних коштів був задоволений частково, - визнано недійсним пункт 1.4 кредитного договору щодо встановлення щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,3 % від початкової суми кредиту. У задоволенні зустрічного позову Банка про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 105 тис. 281 грн  41 коп. відмовлено.

Позовні вимоги ґрунтувались на тому, що установлення пунктом 1.4 договору щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості  суперечить вимогам закону, а вимога банку про дострокове повернення всієї суми кредиту є зміною істотних умов договору, що і є, на думку позивачки, підставою для його розірвання.

Рішенням апеляційного суду, залишеним без змін ВССУ, зазначене рішення  в частині позову позичальниці про визнання недійсним пункту 1.4 кредитного договору було скасовано, в  позові відмовлено, а зустрічний позов –задоволено, стягнуто  на користь Банка зазначені кошти

Крапку в цій справі поставив Верховний Суд України, скасувавши рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій. Рішення ж районного суду в частині задоволення позову про визнання пункту кредитного договору недійсним ВСУ  залишив в силі.

Рішення ВСУ обґрунтовано наступними приписами чинного законодавства та міркуваннями:

 - споживач є  вразливою стороною договірних відносин, тому законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року;

- положеннями абзацу третього ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону;

- умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною;

- встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними;

- задовольняючи позов банку в повному обсязі суди на зазначені положення статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» не звернули уваги та погодилися з нарахуванням банком заборгованості з урахуванням положень пункту 1.4 договору.

ВСУ не формував у цій справі окремої правової позиції. Разом з цим, ця справа є приводом згадати іншу справу, - № 6-1746цс16, в який така позиція була викладена. В ній, зокрема, зазначається:

«Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним».