07.07.2019
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Правова визначеність: основні принципи та практика Європейського суду

Правова визначеність: основні принципи та практика Європейського суду - pravova_viznachenist_osnovni_printsipi_ta_praktika_evropeyskogo_sudu_5d20a2c6b99a6.jpg

При́нцип правово́ї ви́значеності (пе́вності) — загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з'ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.

Останнім часом правова спільнота часто обговорює поняття - правова визначеність. Тому хочу запропоновати свій аналіз цього правового принципу. Так, актуальна практика Європейського Суду з прав людини (надалі— Європейський суд) та Верховного Суду спирається на такі загально-правові категорії як "непорушність прав", "якість та точність закону", "стабільність та остаточність судових рішень", "законні очікування" тощо. Названі поняття можна узагальнити принципом правової (юридичної) визначеності, який відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави. Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Правова визначеність є комплексним поняттям та складається з більш вузьких правових принципів, основні з яких будуть розкриті далі.

-          Непорушність гарантованих прав та свобод людини

Для безперешкодної реалізації прав людини та громадянина кожен повинен бути впевнений в тому, що гарантовані йому права є непорушними та підлягають належному захисту. Даний принцип закріплений на рівні Основного закону – Конституції України – та є основоположним для правової держави. Відповідно до положень Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21); конституційні права і свободи людини не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22); конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64).

-          Якість законодавства, високий рівень законодавчої техніки, однозначність, точність формулювань правових норм

Міжнародне співтовариство ставить доволі високі вимоги до якості законів, ясності їхнього формулювання, правильного тлумачення та коректного застосування. Венеціанська комісія у своїй доповіді від 04 квітня 2011 року "Верховенство права" вказала, що правова визначеність є елементом верховенства права та є істотно важливою для питання довіри до судової системи.  Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону легко доступним, закон має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку. Як вказав Європейський Суд у рішенні по справі «Ольссон проти Швеції», норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки. Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін). Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»).

-          Передбачуваність законодавчих змін

Важко не погодитися, що довіра до правової та судової системи держави буде знівельована у тому випадку, якщо законотворча діяльність держави буде свавільною, а громадяни – позбавлені можливості знати про внесені законодавчі зміни та передбачати їх результати. Означений правовий принцип зводиться до того, що зміст законодавчих нововведень має бути по можливості доведений до відома осіб, щодо яких таке законодавство застосовується. Суд ЄС серед елементів принципу правової визначеності називає запобігання випадкам набрання чинності положеннями законодавства Співтовариства до моменту їх публікації.  Така можливість є винятковою, коли це обумовлено цілями відповідного законодавства та у випадку, якщо законні очікування тих, на кого воно поширюється, належним чином забезпечені (рішення у справах Racke ν Hauptzollamt Mainz (1979) та Hauptzollamt Landau (1979). Венеціанська комісія визначає, що для забезпечення принципу передбачуваності закон має бути, за можливості, проголошений наперед — до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків. Коли особа переконана у досягненні запланованого результату, має легітимні (законні) очікування, діючи згідно з нормами права, їй має бути гарантований захист цих очікувань. Близькою до окресленого принципу є презумпція незворотності дії закону в часі й неможливості застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування.

-          Єдність та стабільність судової практики.

Як зазначалося, значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності покладено на суди. В Україні після внесення змін до законодавчих актів України щодо правосуддя та оновлення структури та складу Верховного Суду, органом, на який покладено відповідальність за формування сталої судової практики стала Велика Палата Верховного Суду, яка, серед іншого, у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, аналізує судову статистику, вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики. Практика Верховного Суду як найвищої національної судової інстанції є особливо показовою щодо дотримання правової визначеності. Попри те, що за період функціонування Верховного Суду простежуються позитивні тенденції, які полягають у виробленні ґрунтовних висновків щодо застосування правових норм та частковому усуненні неоднакового застосування законодавства судами, поки що рано говорити про досягнення належного рівня правової визначеності в судовій практиці України в цілому та в рішеннях Верховного Суду зокрема. Як зазначає Європейський суд, якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені проти Румунії»).

-          Стабільність судових рішень, які набрали законної сили

Виходячи з прецедентної практики Європейського суду, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Європейський суд в ряді рішень зазначає: якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata (рішення у справах «Устименко проти України», «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії» та ін.). На важливості дотримання принципу стабільності судових рішень наголошує і Верховний Суд, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року №552/137/15-ц, в ухвалах від 01 жовтня 2018 року у справі № 757/21408/17-ц, від 19 листопада 2018 року у справі № 753/23587/16-ц, від 14 січня 2019 року у справі № 1805/4363/2012 та ін.

З урахуванням всього вищезазначеного, правова визначеність являє собою сукупність вимог до діяльності органів державної влади, змісту правових актів, здійснення судочинства та правозастосовної діяльності в цілому. Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону. Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи.  Зміст правової визначеності не обмежується визначеними в цій статті принципами та підлягає розширенню, залежно від розвитку правової системи держави, утвердження інших елементів верховенства права, підвищення рівня правової свідомості та правової культури.

Автор статті: адвокат Талина Кравцова, соруководитель практики семейного права юридической фирмы "Астерс"

Джерело: ЮРЛІГА

2886
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події: