Історія справи

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2017 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Лященко Н.П., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі − ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначало, що 18 травня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі -ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № ML-401/016/2007, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти (кредит) у сумі 79 277 доларів США 15 центів на строк до 18 травня 2032 року з платою за користування кредитом 4,99 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір № PCL-401/040/2007, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 19 грудня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 415 778 доларів США 91 цент, що еквівалентно 6 млн 556 тис. 208 грн 49 коп.

Позивач просив на погашення заборгованості за кредитним договором № МL-401/016/2007 від 18 травня 2007 року в розмірі 415 778 доларів США 91 цент звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_5, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії проведення виконавчих дій.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2015 року в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 21 березня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості за укладеним 18 травня 2007 року кредитним договором № ML-401/016/2007 у розмірі 156 013 доларів США 86 центів, яка складається з: 81 214 доларів США 17 центів − суми заборгованості, стягнутої за заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 грудня 2009 року, що еквівалентно 618 770 грн 76 коп., та штрафних <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2127/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> санкцій у сумі 41 111 грн 39 коп., а також пені за період з 6 травня по 19 грудня 2014 року у сумі 1 962 960 грн 78 коп., а всього - 2 622 842 грн 93 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки − двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5; встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 21 березня 2016 року залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвалених у справі рішень ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 39, 43 Закону України «Про іпотеку», частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_5 посилається на постанови Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року, 27 травня 2015 року та 5 жовтня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18 травня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № ML-401/016/2007, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти (кредит) у сумі 79 277 доларів США 15 центів на строк до 18 травня 2032 року зі сплатою 4,99 % річних, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплачувати відсотки у строк та на умовах, установлених договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань за вказаним кредитним договором 18 травня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки № PCL-401/040/2007, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 51,80 кв. м, житловою площею 30,70 кв. м.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору утворилася заборгованість, тому 18 березня 2009 року позивач направив ОСОБА_5 досудову вимогу про погашення заборгованості.

6 жовтня 2009 року ПАТ «ОТП Банк» отримало виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, в рахунок погашення залишку заборгованості, а саме 74 799 доларів США 69 центів, відсотків за користування кредитом за період з 18 травня 2007 року до 9 серпня 2009 року в сумі 8 179 доларів США 17 центів, пені за прострочення виконання зобов'язань - 41 036 грн 39 коп., штрафних санкцій у сумі 75 грн., а всього у гривневому еквівалентні - 705 772 грн 5 коп.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 грудня 2009 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 659 882 грн 15 коп., а також судові витрати в сумі 1 950 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів існування об'єктивних перешкод у реалізації свого права на стадії виконання при заміні сторони-стягувача за виконавчими провадженнями, відкритими на виконання судового рішення 2009 року та виконавчого напису нотаріуса, а також позивач не підтвердив розмір заборгованості, у рахунок якої просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що унаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, що підлягає стягненню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - належну відповідачу квартиру шляхом її реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки суд дійшов висновку про те, що початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов (у зв'язку зі зміною строку виконання зобов'язання), тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди встановили, що кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання шляхом пред'явлення вимоги про повне дострокове повернення кредитної заборгованості та звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з пропуском трирічного строку позовної давності.

Натомість у справі, яка переглядається, кредитор у межах строків позовної давності звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, проте рішення суду про стягнення заборгованості не виконано, що не звільняє боржника від виконання зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання суми заборгованості шляхом звернення стягнення на іпотечне майно.

Отже, у справах наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Разом з тим у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року, 5 жовтня 2016 року, які прийняті за результатами перегляду справ з аналогічних підстав, містяться висновки про те, що положеннями частини першої статті 39 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>«Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> «Про іпотеку», встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення вищевказаної невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За вимогами частини першої статті 39 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

У справі, яка переглядається, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, суд, порушивши вимоги статті 39 Закону України «Про іпотеку», не зазначив у рішенні необхідної складової, передбаченої цією нормою, зокрема початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону.

Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки незалежним експертом суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 цього Закону зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень.

Судові рішення у справі, яка переглядається, не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 21 березня 2015 року та рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. РоманюкЛ.І. Охрімчук