Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників позивача - Краснової Т.М., Хімчак Т.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - Залізниця) до управління праці та соціального захисту населення Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - Управління, РДА відповідно) про визнання бездіяльності та дій протиправними, стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року Залізниця звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Управління в частині невиконання вимог пункту 6 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 (далі - Порядок), а саме: нереєстрації за період з 1 січня по 31 жовтня 2012 року додаткових зобов'язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян по станціях та зупиночних пунктах Града, Івниця, Степок Андрушівського району Житомирської області за цей же період; ненадсилання інформації про додаткові зобов'язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу РДА; визнати протиправними дії Управління в частині неповної сплати Залізниці витрат на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 1 січня по 31 жовтня 2012 року.

На обґрунтування позову послалась на те, що відповідач на порушення вимог законодавства, яким врегульовано питання компенсації підприємствам транспорту за надання послуг з пільгового перевезення окремих категорій громадян, та умов укладеного з позивачем договору про розрахунки за перевезення пільгових категорій пасажирів залізничним транспортом за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам провів відшкодування збитків позивачу від перевезення пільгових категорій громадян не в повному обсязі. Також, як зазначено в позовній заяві, на порушення вимог Порядку відповідач не проводив реєстрації додаткових зобов'язань та щомісячних надсилань уточненої інформації про фактично нараховані у поточному місяці суми до фінансового органу, чим порушив право позивача на отримання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізницею в повному розмірі та внаслідок чого позивач недоотримав компенсацію витрат у розмірі 9619 грн 30 коп.

Суди встановили, що між Залізницею (перевізник) та Управлінням (платник) укладено договір від 1 лютого 2012 року № 8 (далі - Договір), предметом якого є здійснення розрахунків за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом на приміських маршрутах за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам згідно з Законом України від 22 грудня 2011 року № 4282-VI «Про Державний бюджет України на 2012 рік» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_12_04/pravo1/T114282.html?pravo=1> та пункту 5 статті 102 Бюджетного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1216/ed_2015_07_14/pravo1/T102456.html?pravo=1> (далі - БК).

Відповідно до пункту 2.1.3 Договору перевізник подає щомісяця не пізніше 10 числа платнику розрахунок необхідної суми компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян у залізничному транспорті на приміських маршрутах відповідно до вимог Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1359.

Підпунктом 2.2.2 пункту 2 Договору передбачено, що платник здійснює розрахунки з перевізником у п'ятиденний термін після отримання відповідного фінансування в межах обсягу затверджених асигнувань на зазначені цілі.

На виконання умов Договору позивач щомісячно (з лютого по жовтень 2012 року) надсилав відповідачу облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного бюджету, всього на суму 10 726 грн 83 коп., та акти звіряння розрахунків за лютий-жовтень 2012 року.

Недоотриманий розмір компенсацій витрат, які понесла Залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду в приміських поїздах, за період з 1 лютого по 31 жовтня 2012 року становить 9110 грн 83 коп.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18 лютого 2013 року позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Управління в частині невиконання вимог пункту 6 Порядку щодо нереєстрації за період з 1 лютого по 31 жовтня 2012 року додаткових зобов'язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян по станціях та зупиночних пунктах Града, Івниця, Степок Андрушівського району Житомирської області за цей же період та ненадсилання інформації про додаткові зобов'язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу РДА. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що адміністративний позов підлягає задоволенню лише стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині невиконання вимог пункту 6 Порядку.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог Залізниці скасував та прийняв у цій частині нове рішення: визнав протиправними дії Управління в частині неповної сплати Залізниці витрат на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах, за період з 1 лютого до 31 жовтня 2012 року та постановив стягнути з Управління витрати, які понесла Залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах, за період з 1 лютого до 31 жовтня 2012 року в сумі 9110 грн 83 коп.

В іншій частині постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року залишив без змін.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що в цьому випадку відповідач порушив право позивача на отримання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізницею в повному розмірі, а тому є обґрунтованими позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо неповної сплати Залізниці витрат на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах, за період з 1 лютого (з моменту укладення Договору) по 31 жовтня 2012 року та стягнення з відповідача на користь Залізниці витрат, які вона понесла на перевезення пасажирів, що користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах, за період з 1 лютого до 31 жовтня 2012 року в сумі 9110 грн 83 коп.

Вищий адміністративний суд України постановою від 6 серпня 2015 року постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року скасував та прийняв нову, якою у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи таке рішення, касаційний суд дійшов висновку, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, на може перевищувати розміру затверджених субвенцій, в межах яких Управління належним чином виконало свої зобов'язання.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, Залізниця звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 6 Порядку, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У заяві просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 6 серпня 2015 року, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року залишити без змін.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих же норм права позивач надав рішення Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2014 року, 16 квітня 2015 року (№№ К/800/42966/13, К/800/56944/13 відповідно), у яких цей суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою в особі органу виконавчої влади. Відсутність коштів для належного виконання грошового зобов'язання не може бути визнана обставиною, що звільняє від відповідальності (форс-мажорною обставиною), незалежно від підстав її виникнення. Чинним законодавством України не врегульовано порядку проведення погашення заборгованості бюджетних установ у випадках, коли поточні бюджетні асигнування не покривають всі зобов'язання за укладеними договорами. Проте це не може бути підставою для звільнення від виконання зобов'язань за укладеними договорами.

Рішення Вищого адміністративного суду України від 30 квітня, 30 червня 2015 року (№№ К/800/19776/15, К/9991/23556/12 відповідно), що також додані на підтвердження доводів заяви, не можуть братися до уваги, оскільки у справі № К/800/19776/15 касаційний суд відмовив у відкритті касаційного провадження, а у справі К/9991/23556/12 - не вирішив справу по суті, а направив її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні представників позивача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами частини п'ятої статті 102 БК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг здійснюються, зокрема, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Відповідно до частини п'ятої статті 9 Закону України від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Згідно з пунктами 2, 3, 5, 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів). Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення). Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Відповідно до пункту 6 Порядку фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 48 БК передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України. Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.

У справі, що розглядається, суди встановили, що відповідач належним чином виконав свої зобов'язання в межах затверджених субвенцій.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновком касаційного суду про те, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.

Оскільки висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, то у задоволенні заяви Залізниці слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. ГрицівО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоО.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький