Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області (далі - управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію у зв'язку із втратою годувальника,

встановила:

У березні 2013 року ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом про визнання неправомірною відмови управління ПФУ призначити їй пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV).

На обґрунтування позову зазначила, що вона є непрацездатною особою, яка перебувала на утриманні померлого чоловіка, з яким фактично проживала однією сім'єю, його пенсія була для неї постійним і основним джерелом існування.

Суди встановили, що Енергодарський міський суд Запорізької області рішенням від 16 січня 2013 року встановив факти проживання ОСОБА_11 однією сім'єю з ОСОБА_12 без реєстрації шлюбу з 10 січня 2004 року по 29 вересня 2012 року та її перебування на утриманні ОСОБА_12

28 лютого 2013 року ОСОБА_11 звернулася до управління ПФУ із заявою про переведення її на інший вид пенсії - у зв'язку із втратою годувальника - на підставі частини першої статті 36 Закону № 1058-IV.

Управління ПФУ листом від 11 березня 2013 року відмовило ОСОБА_11 у призначенні цієї пенсії, оскільки на день смерті годувальника вона не перебувала з ним у шлюбних відносинах.

Енергодарський міський суд Запорізької області постановою від 26 червня 2013 року позов задовольнив частково. Суд послався на частини другу і четверту статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК), на встановлений судовим рішенням факт перебування

ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у шлюбних відносинах і визнав неправомірною відмову управління ПФУ призначити ОСОБА_11 пенсію у зв'язку із втратою годувальника.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 квітня 2014 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову - про відмову в задоволенні позову. Рішення мотивував тим, що факт проживання жінки та чоловіка разом однією сім'єю не породжує права на призначення (переведення) пенсії у зв'язку із втратою годувальника на підставі статті 36 Закону № 1058-IV.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 липня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_11

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_11 звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм, а саме статті 36 Закону № 1058-IV, в подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднакового правозастосування ОСОБА_11 послалася на ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 і 8 лютого, 12 вересня, 22 жовтня 2013 року та 30 січня 2014 року (справи №№ К/800/2066/13, К/800/45195/11, К/800/7513/13, К/800/21182/13, К/9991/94144/11 відповідно), у яких висловлено висновки про те, що фактичне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, перебування одного з них (чоловіка або жінки) на утриманні померлого годувальника є підставою для призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.

Зі змісту оскаржуваного та наданих для порівняння судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував статтю 36 Закону № 1058-IV, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України встановила таке.

Пенсійні правовідносини є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 у поєднанні із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.

Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон № 1058-IV.

Відповідно до статті 5 цього Закону він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

За пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із положеннями абзацу двадцять другого статті першої Закону № 1058-IV як пенсії розуміють щомісячні регулярні пенсійні грошові виплати, які отримують фізичні особи (або члени сім'ї) від держави та спеціальних фондів після досягнення пенсійного віку, в разі інвалідності чи втрати годувальника.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону № 1058-IV одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв'язку із втратою годувальника.

Статтею 36 цього Закону встановлено, що пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по ІІІ групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Згідно з частиною другою цієї статті непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років <…>;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

У цій статті визначені умови, за яких членам сім'ї, зазначеним у її другій частині, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника, а також закріплено право та умови отримання цієї виплати усиновленими дітьми, пасинками та падчерками, неповнолітніми дітьми, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, в разі їх усиновлення.

Зі змісту цих норм убачається, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять правил (велінь), згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї, як-от спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов'язків.

Ужиті в Законі № 1058-IV поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя. За частиною першою статті 21 СК подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу - добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно зі статтею 36 СК саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до частини другої статті 21 СК проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї. Але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім'ї, а її учасники визнаватися членами сім'ї, яким з огляду на об'єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов'язки.

Ззовні такі відносини подібні до шлюбних. Однак попри цю схожість, вони не уподібнюються (не ототожнюються) з ними, і жінка та чоловік, які утворили неодружену сімейну пару та за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім'ї, що не є рівнозначним поняттям «чоловік» та «дружина», позаяк саме цими термінами закон персоніфікує кожного з подружжя як суб'єкта правовідносин між собою.

У законодавстві про пенсійне забезпечення ясно й однозначно визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без шлюбу, не належать.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_11 упродовж більше восьми років проживала разом з ОСОБА_12 однією сім'єю без реєстрації шлюбу й перебувала на його утриманні. Ці факти за рішенням суду в порядку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 256 Цивільного процесуального кодексу України, були визнані такими, що мають юридичне значення для вирішення питання про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.

Нормативний підхід до розуміння зазначених положень закону в контексті зазначених обставин справи дає підстави дійти такого правового висновку.

У розумінні пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали однією сім'єю без шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, і після смерті того з них, хто за життя утримував другого, той, хто залишився жити, не набуває права на призначення йому пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника.

Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

З огляду на те, що висновки суду касаційної інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, причин для визнання його незаконним та скасування немає. Ці обставини дають підстави залишити заяву без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_11 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців

О.А. Коротких О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін

О.О. Терлецький