Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області (далі - управління ПФУ) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидове Донецької області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути заборгованість з відшкодування витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з 1 лютого по 31 серпня 2011 року в розмірі 2100 грн.

На обґрунтування позовних вимог управління ПФУ зазначило, що відповідно до статті 21 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1105-XIV) на Фонд покладено обов'язок своєчасно та повно відшкодовувати шкоду, заподіяну застрахованій особі внаслідок ушкодження її здоров'я або у разі смерті, виплачуючи їй або особам, які перебували на її утриманні, пенсію по інвалідності (у зв'язку з втратою годувальника) внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Суд встановив, що управління ПФУ за період з 1 лютого по 31 серпня 2011 року нарахувало та виплатило пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та направило на адресу відповідача акти щомісячної звірки по особових справах потерпілих, яким виплачені пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідач не прийняв до заліку суму витрат на виплату пенсії громадянину ОСОБА_11 за вказаний період у сумі 2100 грн.

Спір між сторонами виник з приводу наявності обов'язку у відділення Фонду відшкодовувати понесені управлінням ПФУ витрати на виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві. Фонд послався на те, що на вищезгаданий період часу ОСОБА_11 виповнилося 22 роки, він не навчався, а отже, за нормами Закону № 1105-XIV не мав права на отримання цієї пенсії. Управління ПФУ, в свою чергу, посилалося на те, що в цьому випадку підлягає застосуванню і Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), згідно норм якого пенсію у зв'язку з втратою годувальника має право отримувати особа до 23 років, яка є сиротою.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 23 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовив. При цьому виходив із того, що особа, якій позивачем призначена та виплачена пенсія у зв'язку з втратою годувальника, не відповідає визначенню осіб, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат відповідно до Закону № 1105-XIV.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 19 січня 2012 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 лютого 2015 року скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

При цьому касаційний суд виходив із того, що немає підстав для здійснення виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, за нормами Закону № 1105-XIV, а відтак у відділення Фонду відсутній обов'язок щодо відшкодування спірних витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, управління ПФУ звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статей 37, 38 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», статті 33 Закону № 1105-XIV, статті 36, пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058- IV, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України від 28 серпня, 9 та 16 жовтня, 20 листопада 2014 року (справи №№ К/9991/52567/12, К/9991/24701/12, К/9991/66078/11, К/800/18035/14 відповідно), у яких касаційний суд зазначив, що призначення і виплата пенсії у зв'язку з втратою годувальника має здійснюватись відповідно до вимог Закону № 1058-ІV.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції погодився з висновком останнього, що перелік непрацездатних осіб, які мають право на страхові виплати, згідно з Законом № 1105-XIV встановлюються виключно цим Законом, який є спеціальним щодо спірних правовідносин.

Суди встановили, що у спірний період ОСОБА_11 виповнилося повних 22 роки, однак немає відомостей, що останній через вади фізичного або розумового розвитку сам не спроможний заробляти, є учнем, студентом (курсантом, слухачем, стажистом) денної форми навчання. Тому в цьому випадку підстав для здійснення виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, за правилами Закону № 1105-XIV немає, а відтак у відділення Фонду відсутній обов'язок щодо відшкодування спірних витрат.

В ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28 серпня, 9 та 16 жовтня 2014 року, які надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд дійшов висновку, що діти-сироти відповідно до вимог Закону № 1058-IV мають право на отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника до досягнення ними 23-річного віку, незалежно від того, навчаються вони чи ні.

В ухвалі від 20 листопада 2014 року, яку також додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, задовольняючи позов, виходив із того, що призначення і виплата пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок професійного захворювання, його дружині має здійснюватися відповідно до вимог Закону № 1058-IV.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ, залежно від страхового випадку, є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

1 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який частково дублює норми раніше прийнятого, але ще чинного Закону № 1788-XII.

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Оскільки за змістом вищевказаної норми дія Закону № 1788-XII не поширюється на визначення права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, ці відносини регулюються Законом № 1058-IV.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1058-IV пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону № 1105-XIV.

Згідно зі статтею 33 зазначеного Закону у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Статтею 36 Закону № 1058-IV встановлено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

Аналіз вищезгаданих норм права дозволяє колегії суддів дійти висновку, що умови виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника залежать від підстави виникнення права на пенсію і регулюються окремими законами. У випадку призначення пенсії у зв'язку зі смертю годувальника в результаті нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання застосуванню підлягає Закон № 1105-XIV, який в цьому випадку є спеціальним.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону № 1105-ХІV Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону № 1105-ХІV.

Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Статтею 28 Закону № 1105-ХІV встановлено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми, в тому числі, складаються із страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Проаналізувавши вищезазначені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах дійшла висновку, що страхові виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1105-ХІV Фонд виплачує у разі настання страхового випадку виключно особам, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону), перелік яких міститься у статті 33 зазначеного Закону. У разі якщо особи, яким призначені пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не підпадають під визначений статтею 33 Закону № 1105-ХІV перелік осіб, які мають право на одержання страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, витрати, понесені органом ПФУ у зв'язку з виплатою та доставкою таких пенсій, не підлягають відшкодуванню Фондом.

Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький Судді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.В. КривенкоВ.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін