Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України у м. Броварах та Броварському районі Київської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовним вимог, просив:

- визнати протиправними дії управління ПФУ щодо відмови перевести його на пенсію, встановлену відповідно до статті 29 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII);

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови надати об'єктивну відповідь на звернення відповідно до статей 15, 18 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_99/ed_2014_10_14/pravo1/Z960393.html?pravo=1> (далі - Закон № 393/96-ВР) та відмову запросити його на розгляд заяви;

- зобов'язати відповідача перевести його на пенсію, встановлену відповідно до статті 29 Закону № 1788-XII з 8 грудня 2014 року та перерахувати пенсію у розмірі 300 % мінімального розміру пенсії за віком, яка визначається відповідно до пункту 1 статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року із заявленим принципом пропорційності та справедливості у розмірі 200 % від пенсії інваліда війни ІІІ групи;

- встановити на розсуд суду належну пенсію відповідно до статті 29 Закону № 1788-XII, або статті 22 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), або статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком;

- зобов'язати відповідача надати йому обґрунтовану відповідь на звернення згідно зі cтаттями 15, 18 Закону № 393/96-ВР;

- зобов'язати відшкодувати йому моральні та матеріальні збитки у розмірі 1000 грн, завдані порушенням його прав, свобод та інтересів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч вимогам

статті 29 Закону № 1788-XII, міждержавної угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів ВВВ, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, а також Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) протиправно відмовив позивачу в нарахуванні пенсії в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, а причину відмови не мотивував. Крім того, на порушення вимог статей 15 та 18 Закону № 393/96-ВР про час та місце розгляду заяви позивач повідомлений не був.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_10 є інвалідом війни ІІ групи і має право на пільги, встановлені відповідно до Закону № 3551-XII, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1, видане 4 квітня 2007 року.

Позивач перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок травми і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону № 2262-XII.

ОСОБА_10 8 грудня 2014 року звернувся до управління ПФУ із заявою про переведення на пенсію, встановлену відповідно до статті 29 Закону № 1788-XII у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Одночасно у заяві позивач вказав про бажання бути присутнім на розгляді заяви та необхідність його повідомлення про час і місце розгляду.

Управління ПФУ листом від 12 грудня 2014 року надало ОСОБА_10 відповідь на письмове звернення та повідомило про розгляд заяви 17 грудня 2014 року.

Броварський міськрайонний суд Київської області постановою від 12 травня 2015 року позов задовольнив частково:

- визнав протиправними дії управління ПФУ щодо відмови ОСОБА_10 у переведенні на пенсію, передбачену статтею 29 Закону № 1788-XII;

- зобов'язав управління ПФУ перевести ОСОБА_10 з 8 грудня 2014 року на пенсію, встановлену відповідно до статті 29 Закону № 1788-XII у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, визначених частиною першою статті 28

Закону № 1058-IV, здійснити виплату з урахуванням проведених виплат. В іншій частині позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2015 року, скасував рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовив.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, погодився з його висновком про те, що ОСОБА_10 фактично просить не про перехід на інший вид пенсії, а про зміну порядку нарахування пенсії, оскільки Законом № 1788-XII не визначено, з чого складається мінімальна пенсія за віком, а отже, відповідач позбавлений можливості нараховувати пенсію саме так.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права при відмові перевести позивача на пенсію відповідно до статті 29 Закону № 1788-ХІІ в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, встановленому відповідно до статті 28 Закону № 1058-IV.

Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2015 року, а постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2015 року залишити в силі.

На обґрунтування заяви ОСОБА_10 додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2013 року, 29 жовтня 2014 року та 3 листопада 2015 року (№№ К/9991/38341/11, К/800/39777/14, К/800/24995/14 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, ухвалою від 13 березня 2013 року Вищий адміністративний суд України при вирішенні питання щодо здійснення перерахунку та виплати додаткової пенсії відповідно до статі 51 Закону України № 796-XII та пенсії по інвалідності відповідно до статті 22 Закону № 2262-XII касаційну скаргу ОСОБА_10 залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, змінивши лише дату початку перебігу періоду перерахунку пенсії з «11 січня 2010 року» на «11 грудня 2009 року», оскільки позивач в частині вимог пропустив шестимісячний строк звернення до суду.

В ухвалі від 29 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що висновок судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на пенсію у розмірі 130 % від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком (виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком) починаючи з 1 січня 2014 року ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Що ж стосується позову в частині визнання протиправними дій пенсійного органу щодо призначення позивачу з 21 лютого 2014 року пенсії за вислугу років, то колегія суддів також погодилась із висновком судів про його обґрунтованість, з огляду на те, що позивач своєї згоди на перехід на пенсію за вислугу років письмово так і не підтвердив, натомість відповідач з 21 лютого 2014 року таку пенсію у зменшеному розмірі йому призначив.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 3 листопада 2015 року, вирішуючи питання щодо проведення перерахунку розміру та призначення пенсії позивачу виходячи з мінімального розміру, встановленого статтею 29

Закону № 1788-ХІІ, у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, дійшов висновку про те, що право на перерахунок відповідної пенсії у позивача виникло з часу призначення відповідної пенсії.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Як установили суди, ОСОБА_10 перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок травми і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до

Закону № 2262-XII.

Розмір пенсії позивача складається з: основного розміру пенсії; додаткової пенсії потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи ІІІ категорії; підвищення особам, прирівняним до інвалідів війни ІІ групи; надбавки, встановленої відповідно до статті 21 Закону № 2262-XII; державної адресної допомоги; підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 327 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_04_23/pravo1/KP120327.html?pravo=1>; щомісячної цільової грошової допомоги інвалідам війни.

Згідно зі статтею 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону.

Згідно з приписами статті 6 Закону № 1788-ХІІ особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.

Право вільного вибору одного з видів пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника) особи, яка має одночасно право на різні види пенсійних виплат, визначено і у статті 10 Закону № 1058-ІV.

Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1545/ed_2015_03_02/pravo1/T031058.html?pravo=1> переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

Відповідно до частини четвертої статті 29 Закону № 1788-XII мінімальний розмір пенсії особам, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обв'язку, а також громадянам, яких необґрунтовано було піддано політичним репресіям і в подальшому реабілітовано, інвалідність яких пов'язана з репресіями, встановлюється: інвалідам І та ІІ груп - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

За положенням абзацу першого пункту 16 Прикінцевих положень

Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативні-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

У статті 29 Закону № 1788-XII не визначено поняття «мінімальний розмір пенсії за віком», тому слід звертатися до інших статей, але цього ж Закону, в яких буде міститися тлумачення зазначеного вище поняття.

Враховуючи те, що в цій статті не визначено поняття «мінімальний розмір пенсії за віком», то посилатися слід на статтю 19 Закону № 1788-XII, в якій, зокрема, зазначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Поняття «мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюжету», наведене у Законі № 1788-XII, суперечить поняттю «мінімальний розмір пенсії за віком», визначеному Законом № 1058-IV.

Суди встановили, що ОСОБА_10 отримує пенсію на підставі

Закону № 2262-XII і не порушував питання про перехід на інший вид пенсії.

Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ передбачено такі види державних пенсій: трудові пенсії; за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 9 Закону № 1058-ІV одним із видів пенсій є пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Ураховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що оскільки ОСОБА_10 не має бажання перейти на інший вид пенсії, а фактично просить змінити порядок нарахування пенсії, то за таких обставин Вищий адміністаративний суд України правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим підстав для задоволення заяви ОСОБА_10 немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.О. Терлецький