Історія справи

Постанова ВССУ від 26.11.2025 року у справі №190/2056/24

Постанова

Іменем України

26 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 190/2056/24

провадження № 61-11866св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - П`ятихатська міська рада Кам`янського району Дніпропетровської області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу - керівник Жовтоводської окружної прокуратури,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П. та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2025 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку набувальної давності, в якому позивач просив визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на об`єкт нерухомо мого майна загальною площею 466, 90м.кв., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області в складі Кудрявцевої Ю. В., від 06 грудня 2024 року:

позов ОСОБА_1 задоволено;

визнано за ОСОБА_1 право приватної власності в порядку набувальної давності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 466,90 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

судові витрати по справі залишено по фактично понесеним.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

оскільки позивач добросовісно заволодів чужим майном і протягом тривалого часу (понад 10 років) продовжує відкрито, безперервно користуватися нерухомим майном, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , він набув право власності за набувальною давністю;

тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2025 року;

клопотання керівника Жовтоводської окружної прокуратури про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено;

поновлено керівнику Жовтоводській окружній прокуратурі строк на апеляційне оскарження рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року;

відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Жовтоводської окружної прокуратури на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

в апеляційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року.

апеляційна скарга подана 25 червня 2025 року. Таким чином, апеляційний суд зробив висновок, що клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року підлягає задоволенню, оскільки строк пропущено з поважних причин.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року:

апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури задоволено;

рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року скасовано;

позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення;

вирішено питання щодо судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом;

правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомості загальною площею 466, 90 кв. м не має. Перша сторінка технічного паспорту (а. с. 10) не заповнена. Тож вказане майно не є «чужим», воно є самочинно побудованим, а тому до нього не може бути застосована частина перша статті 344 ЦК України для визнання права власності на це майно. При таким обставинах апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з винесенням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

19 вересня 2025 року ОСОБА_1 через Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року, до якої включено скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2025 року,у якій просив:

постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2025 року скасувати;

рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року залишити в силі;

вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що:

ухвала Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2025 року у справі №190/2056/24, якою поновлено строк прокурору строк на апеляційне оскарження рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року, є протиправною з наступних підстав. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зроблено висновок про те, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження;

матеріали справи свідчать, що 25 червня 2025 року прокурор звернувся в інтересах держави в особі П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області з апеляційною скаргою на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року та заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження. Вказане судове рішення П`ятихатська міська рада Кам`янського району Дніпропетровської області, як відповідач у справі, отримало 24 грудня 2024 о 16:06 (згідно картки руху документу). Прокурор листом від 11 серпня 2025 року повідомлено П`ятихатську міську раду Кам`янського району Дніпропетровської області про прийняте судом рішення, яка зачіпає права та інтереси держави. Таким чином, станом на 11 серпня 2025 року Жовтоводській окружній прокуратурі Дніпропетровської області було відомо про оскаржуване рішення суду;

вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі, апеляційний суд прийшов до висновку, що клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року підлягає задоволенню, оскільки строк пропущено з поважних причин. Проте апеляційний суд взагалі не навів мотивів, за яких уважав поважними причинами пропуску строку, зважаючи на те, що П`ятихатська міська рада Кам`янського району Дніпропетровської області, як відповідач у справі, отримало рішення 24 грудня 2024 року, а прокурор в заяві про поновлення строку не навів відповідного обґрунтування підстав для поновлення йому такого строку. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку не є належним мотивуванням для поновлення такого строку.

12 листопада 2025 року прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури через Електронний суд подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив:

відмовити у задоволені касаційної скарги ОСОБА_1 ;

постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

підстави для поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження у справі № 190/2056/24: судове рішення оскаржено керівником Жовтоводської окружної прокуратури в апеляційному порядку, оскільки самовільна забудова земель комунальної власності, а також визнання права власності на нерухоме майно, яке може бути визнано безхазяйним та передано у комунальну власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі у тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном, а також позбавляє частини матеріальної та фінансової основи;

прокурором вказано, що в матеріалах справи, у порушення статті 344 ЦК України, відсутні докази, які підтверджують обставини володіння позивачем об`єктом нерухомості протягом 10 років до звернення до суду. Згідно з матеріалами справи, апеляційну скаргу на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 у справі № 190/2056/24 керівником Жовтоводської окружної прокуратури подано 25 червня 2025 року через підсистему «Електронний суд». Відтак апеляційну скаргу на рішення суду внесено в межах 1 року з дати прийняття рішення судом першої інстанції, що підтверджується карткою руху апеляційної скарги в підсистемі «Електронний суд»;

прокурор є спеціальним суб`єктом якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Право прокурора на подання апеляційної скарги, передбачене статтею 56 ЦПК України, не надає йому можливості оскарження судового рішення поза межами строку на таке оскарження без порушення питання про його поновлення. Прокурором у травні 2024 року шляхом моніторингу судових рішень розміщених в ЄДРСР виявлено рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року в справі № 190/2056/24. Однак, зі змісту вказаного судового рішення, неможливо достеменно встановити наявність чи відсутність порушення інтересів держави, оскільки Жовтоводська окружна прокуратура участі у розгляді справи не приймала;

прокурором апеляційну скаргу у справі № 190/2056/24 внесено в межах присічного строку на апеляційне оскарження, передбаченого статті 358 ЦПК України та в межах 30 денного строку з моменту направлення першого запиту до П`ятихатської міської ради лист від 26 травня 2025 року № 55/3-774вих-25.

керівник Жовтоводської окружної прокуратури подав апеляційну скаргу на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року в справі № 190/2056/24 не самостійно, а в інтересах держави в особі П`ятихатської міської ради, яка рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувала.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

18 листопада 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 липня 2021 року у справі № 147/78/19; від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц; від 25 березня 2020 року у справі № 219/10482/16; від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18; від 04 липня 2018 року у справі № 539/1605/16-ц.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:

«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року);

«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

У цій справі національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку. Сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

11 квітня 2011 року апеляційний суд постановив, що апеляційну скаргу було подано 13 січня 2011 року, тобто з порушенням десятиденного строку. Відповідач цю ухвалу до Вищого адміністративного суду України не оскаржив. Відповідно до національного законодавства це означало, що постанова районного суду вступила в законну силу та підлягала виконанню, і відповідач виконав її, збільшивши розмір пенсії заявника (див. пункти 11 і 12).

У своєму клопотанні про поновлення пропущеного строку, поданому 15 серпня 2011 року, відповідач, як вбачається, доводив, що насправді строк оскарження пропущено не було, оскільки він «оскаржує ... постанову» районного суду з 31 грудня 2010 року, тобто апеляцію було подано в межах встановленого строку. Проте 26 січня 2012 року апеляційний суд дійшов висновку, що заяву було подано 13 січня 2012 року, тобто з порушенням строку. Тим не менш, апеляційний суд вирішив поновити строк оскарження, просто посилаючись, без надання будь-яких додаткових пояснень, на «поважні причини».

Згідно з твердженнями Уряду «поважними причинами», на які посилався апеляційний суд, була затримка в отриманні копії постанови районного суду. Проте Суд зазначає, що ані відповідач, ані апеляційний суд не навели цей факт в якості причини поновлення строку оскарження. У будь-якому разі зазначена причина не може вважатися такою, що має стосунок до рішення про поновлення пропущеного строку, оскільки згідно з національним законодавством строк оскарження відраховується з моменту фактичного отримання копії постанови особою, яка подає скаргу.

Іншими словами, опосередковано відхиливши єдину причину, наведену відповідачем у його клопотанні про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд, тим не менш, задовольнив клопотання, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження. У світлі цих обставин Суд доходить висновку, що апеляційний суд поновив пропущений строк оскарження остаточної постанови суду, ухваленої на користь заявника, не вказавши чітких причин такого рішення.

Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46 - 53, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).

«саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов`язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків.

Повертаючись до цих заяв, Суд зазначає, що національні суди або посилались на «поважні підстави» (заява № 2075/13) в обґрунтування поновлення строку, без надання будь-якого пояснення чи оцінки цих підстав, або обмежувались встановленням того, що апеляційні скарги були подані з дотриманням процесуальних формальностей, без наведення будь-яких підстав.

У більшості заяв підставою, за її наявності, на яку посилались відповідачі, управління Пенсійного фонду, у своїх заявах про поновлення строку було пізнє вручення постанови суду першої інстанції. Однак у матеріалах справ немає доказів (таких як супровідні листи, поштові записи тощо) цих тверджень, що особливо дивно для справ, у яких апеляційні скарги були подані зі значною затримкою (більше 3 років у заяві пані ОСОБА_5 (№ 56107/14) та 2 років і 5 місяців у заяві пані ОСОБА_6 (№ 21478/14)). Також немає жодних ознак того, що такі докази були надані національним судам» (OSOVSKA AND OTHERS v. UKRAINE, № 2075/13, 19306/13, 28131/13, 21478/14, 56107/14, § 27 - 29, ЄСПЛ, від 28 червня 2018 року);

«у декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах «Пономарьов проти України» та «Устименко проти України». Проте це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з «поважних причин», оскільки про рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника» (SABADASH v. UKRAINE, № 28052/13, § 31-34, ЄСПЛ, від 23 липня 2019 року).

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Касаційний суд вже вказував, що:

апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18));

вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою. При цьому апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва; у разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, прокурор зобов`язаний попередньо до звернення до суду повідомити відповідну особу. Отже, поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження судового рішення здійснюється у тому самому процесуальному порядку, що й стороні у справі, мотивуючи це (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2025 року в справі № 190/1598/22 (провадження № 61-12383сво23)).

У справі, що переглядається:

рішенням суду першої інстанції від 06 грудня 2024 року позов задоволено (а. с. 85 - 87);

25 червня 2025 року через Електронний суд керівник Жовтоводської окружної прокуратури в інтересах держави в особі П`ятихатської міської ради подав апеляційну скаргу на рішення від 06 грудня 2024 року (а. с. 96 - 123);

ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2025 року: клопотання керівника Жовтоводської окружної прокуратури про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено керівнику Жовтоводської окружної прокуратурі строк на апеляційне оскарження рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Жовтоводської окружної прокуратури на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року. В ухвалі вказано, що «в апеляційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року; апеляційна скарга подана 25 червня 2025 року, клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року підлягає задоволенню, оскільки строк пропущено з поважних причин» (а. с. 156);

апеляційний суд не врахував, що при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження він має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

за таких обставин апеляційний суд при поновленні строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не зазначивши поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження та не навівши належного обґрунтування поновлення такого строку,порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому касаційний суд вважає обґрунтованим аргумент касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права апеляційним судом при поновленні строку на апеляційне оскарження. Як наслідок оскаржені судові рішення належить скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення скасувати; передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2025 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту ухвалення постанови касаційного суду ухвала Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2025 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко