Історія справи

Постанова ВССУ від 18.02.2026 року у справі №522/23795/14-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 522/23795/14-ц

провадження № 61-6384св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хлопко Анастасії Юріївни, на постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2025 рокуу складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Кострицького В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»)звернулося до суду із позовом до

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. Позов обґрунтовувало тим, що 15 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05/09/2008/840-К/563, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 49 000,00 дол. США

з остаточним строком повернення кредиту та відсотків до 11 вересня 2023 року,

з відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 15,99% на рік.

3. 15 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

4. З метою забезпечення виконання боргових зобов`язань перед банком за кредитним договором ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується іпотечним договором від 15 серпня 2008 року.

5. Банк свої зобов`язання за кредитним договором повністю виконав, однак, відповідачі свої зобов`язання перед банком по кредитному договору

№ 05/09/2008/840-К/563 від 15 вересня 2008 року не виконували, через що утворилась заборгованість, яка станом на 14 листопада 2014 року складає 111 722,13 дол. США (що в еквіваленті до національної валюти становить 1 721 908,05 грн), з яких: заборгованість по кредиту - 49 444,31 дол. США, що дорівнює еквіваленту 762 056,32 грн; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 47 790,75 дол. США, що дорівнює 736 570,97 грн; пеня за прострочення сплати кредиту - 9 497,07 дол. США, що дорівнює 146 372,80 грн; штраф за порушення виконання умов договору - 4 990,00 дол. США, що дорівнює

76 907,96 грн.

6. З урахуванням вищезазначеного ПАТ «КБ «Надра» просилосуд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 05/09/2008/840-К/563 від 15 вересня 2008 року в розмірі 111 722,13 дол. США, що станом на 14 листопада 2014 року за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 1 721 908,05 грн, з яких: заборгованість по кредиту - 49 444,31 дол. США, що дорівнює 762 056,32 грн; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 47 790,75 дол. США, що дорівнює 736 570,97 грн; пеня за прострочення сплати кредиту - 9 497,07 дол. США, що дорівнює 146 372,80 грн; штраф за порушення виконання умов договору -

4 990,00 дол. США, що дорівнює 76 907,96 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

7. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня

2015 року позов ПАТ «КБ «Надра» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» суму заборгованості за кредитним договором № 05/09/2008/840-К/563

від 15 вересня 2008 року, що складається із залишку заборгованості за кредитом - 49 444,31 дол. США та боргу за несплачені відсотки за користування кредитом - 47 790,75 дол. США, що разом становить 97 235,06 дол. США, що в еквіваленті до української гривні за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року складає

2 611 733,71 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» суму пені за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором

№ 05/09/2008/840-К/563 від 15 вересня 2008 року, що становить 255 091,30 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» суму штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором № 05/09/2008/840-К/563 від 15 вересня 2008 року, у розмірі

134 031,40 грн.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» суму сплаченого судового збору у розмірі 3 654,00 грн.

8. Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором, районний суд мотивував своє рішення тим, що банк повністю виконав свої зобов`язання за договором шляхом надання позичальнику кредитних коштів, однак, позичальник свої зобов`язання із повернення грошових коштів належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, яка станом на 14 листопада 2014 року склала 97 235,06 дол. США (2 611 733,71 грн за офіційним курсом НБУ на день ухвалення судового рішення) та 389 122,70 грн.

9. Водночас районний суд зауважив, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом НБУ на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов`язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію НБУ).

10. З урахуванням вищезазначеного, на переконання районного суду, сума залишку заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом має бути стягнута у валюті кредита, а пеня за прострочення виконання зобов`язання та штраф за порушення умов кредиту - в національній валюті України.

11. Водночас районний суд зауважив, що за наявності договору поруки, укладеного із ОСОБА_2 , остання, як поручитель, солідарно відповідає за невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором.

12. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2021 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») про видачу дубліката виконавчого документа, заміну стягувача у виконавчому листі, поновлення строків пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі задоволено.

13. Замінено сторону (стягувача) виконавчого провадження із виконання заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2015 року по справі №522/23795/14-ц з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

14. Видано дублікат виконавчого листа, виданого Приморським районним судом м. Одеси, на виконання заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2015 року у справі №522/23795/14-ц.

15. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 27 серпня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

16. Постановою Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2015 року

в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами, пенею, штрафом та стягнення судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп», до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами, пенею, штрафом задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , яка відповідає солідарно з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп», яке є правонаступником ПАТ «КБ «Надра», заборгованість за кредитним договором від 15 вересня 2008 року у розмірі 45 911,74 дол. США, яка складається з: 42 536,64 дол. США - тіло кредиту,

3 375,10 дол. США - проценти за період з 09 червня 2014 року по 14 листопада

2014 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 , яка відповідає солідарно з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп», яке є правонаступником ПАТ «КБ «Надра», пеню

у розмірі 84 086,20 грн та штраф у розмірі 76 907,96 грн.

Стягнуто з ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп», яке є правонаступником ПАТ «КБ «Надра», на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 794,84 грн.

17. Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп», яке є правонаступником ПАТ «КБ «Надра», до ОСОБА_2 , із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд мотивував своє рішення відсутністю у матеріалах справи відомостей про належне повідомлення районним судом заявниці про дату, час та місце розгляду справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

18. Водночас, апеляційний суд зауважив, що банк звернувся до суду з позовом

09 грудня 2014 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду,

а відтак порука є припиненою в частині щомісячних платежів, строк виконання яких настав за шість місяців до дня звернення до суду. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що порука в частині щомісячних платежів, строк виконання яких настав до 08 червня 2014 року включно, припинена на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

19. Відтак, оскільки строк пред`явлення вимоги до поручителя обраховується окремо за кожним щомісячним платежем, припинення поруки визначено з моменту повного виконання, тому, на переконання апеляційного суду, застосуванню підлягають положення частини четвертої статті 559 ЦК України, якими передбачено, що порука припиняється зі спливом шестимісячного строку, а відтак стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_2 , яка

є солідарним боржником з ОСОБА_1 , має відбуватись у межах шестимісячного строку з моменту настання строку погашення чергового платежу відповідної частини основного зобов`язання.

20. Водночас, апеляційний суд зауважив, що правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителів за невиконання боржником окремих зобов`язань за угодою до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, а відтак, заборгованість за тілом кредиту, яка може бути стягнута з поручителя, який є солідарним боржником

з позичальником, на переконання колегії суддів апеляційного суду, обліковується за період з 09 червня 2014 року по дату остаточного повернення кредиту - 11 вересня

2023 року, визначеного договором, оскільки позов заявлено про дострокове стягнення всієї суми за тілом кредиту.

21. Рішення суду першої інстанції в іншій частині в апеляційному порядку не переглядалось.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22. У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Хлопко А. Ю., на постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у вказаній справі.

23. Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

24. Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25. У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 та ухвалити у вищевказаній частині нове судове рішення про відмову

у задоволенні позовних вимог до останньої як до поручителя за кредитним договором.

26. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року в справі № 6-106цс14, від 21 січня 2015 року в справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року в справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року в справі № 6-368цс16, в постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 219/1704/17, від 15 червня 2022 року в справі № 552/1123/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

27. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 як із поручителя заборгованості за кредитним договором у зв`язку із закінченням строку поруки.

28. Відтак, на переконання заявника, оскільки останній платіж позичальником було здійснено 17 листопада 2010 року, строк дострокового повернення залишку позики настав саме 17 листопада 2010 року. Отже, у банка виникло право пред`явити вимогу до ОСОБА_2 як до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту з 17 листопада 2010 року та протягом наступних шести місяців.

29. Водночас банк лише в грудні 2014 року скористався своїм правом на дострокове стягнення частини заборгованості за кредитом, що залишилась, а саме: заборгованості по кредиту у розмірі 49 444,31 дол. США; заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 47 790,75 дол. США; пені за прострочення сплати кредиту

у розмірі 9 497,07 дол. США та штрафу за порушення умов кредиту у розмірі

4 990,00 дол. США.

30. Таким чином, на переконання заявника касаційної скарги, оскільки банк пред`явив вимоги до позичальника та поручителя лише у грудні 2014 року, тобто більш ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання, позов у частині стягнення заборгованості з поручителя не підлягав задоволенню. Відтак у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором № 05/09/2008/840-К/563 від 15 вересня 2008 року у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого, своєю чергою, є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»,та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №05/09/2008/840-К/563, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 49 000,00 дол. США з остаточним строком повернення кредиту до 11 вересня 2023 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом

в розмірі 15,99 % на місяць.

32. Відповідно до пункту 1.3.1 кредитного договору відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 15,99 % річних.

33. За пунктом 3.3.2 кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 735 дол. США. Позичальник вносить чергові мінімальні платежі, визначені у пункті 3.3.2 договору, щомісячно до сьомого числа поточного місяця.

34. Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору кінцевий термін повернення кредиту - 11 вересня 2023 року.

35. ОСОБА_1 ознайомилась та погодилась зі змістом, умовами та правовими наслідками кредитного договору, про що свідчать її підписи на кожній сторінці договору.

36. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 15 вересня 2008 року укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є будинок АДРЕСА_2 та має наступні технічні характеристики: загальна площа - 44,1 кв. м.; житлова площа - 27,5 кв. м.

37. Відповідно до пункту 4.2.4 кредитного договору позивач має право вимагати

від відповідача ОСОБА_1 дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій.

38. Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 05/09/2008/840-К/563 від 15 вересня 2008 року станом на 14 листопада 2014 року утворилася заборгованість за кредитом, яка складається із: заборгованість по кредиту - 49 444,31 дол. США; заборгованість зі сплати відсотків - 47 790,75 дол. США; пеня за прострочення сплати кредиту -

9 497,07 дол. США, що становить за курсом НБУ на день ухвалення рішення

255 091,30 грн; штраф за порушення умов кредиту - 4 990,00 дол. США, що становить за курсом НБУ на день постановлення рішення 134 031,40 грн.

39. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

№ 05/09/2008/840-К/563, 15 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «НАДРА», правонаступником якого є ПАТ «КБ «НАДРА», правонаступником якого, своєю чергою, є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким поручитель ОСОБА_2 поручилася за належне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 05/09/2008/840-К/563 у тому числі: повернути до 11 вересня 2023 року кредит у сумі 49 900,00 дол. США, сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 15,99% річних; сплатити інші платежі, передбачені кредитним договором; сплатити можливі штрафні санкції (штраф, пеня).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

40. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

41. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

42. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

43. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

44. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

45. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, представник ОСОБА_2 - адвокат Хлопко А. Ю. - як підставу оскарження судового рішення

в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 як поручителя за кредитним договором зазначала помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення з неї заборгованості. На переконання заявника,

з урахуванням здійснення позичальником ОСОБА_1 останнього платежу

17 листопада 2010 року у банку виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника саме з цієї дати і протягом наступних шести місяців.

46. А відтак, звернувшись до суду із позовом лише у грудні 2014 року, банк пропустив строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України.

47. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання заявника на припинення поруки з огляду на таке.

48. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

49. Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

50. Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

51. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

52. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

53. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

54. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

55. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

56. Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

57. Як встановлено частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

58. Порука є строковим зобов`язанням, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора.

59. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

60. Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

61. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц (провадження № 14-145цс18)).

62. У разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

63. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб`єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов`язок боржника за договором.

64. Припинення поруки зі спливом строку, встановленого змістом договору поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов`язання за договором поруки у зв`язку з припиненням такого зобов`язання поручителя.

65. Вищезазначене дає підстави для висновку, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

66. Як встановлено апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови, пунктом 5.3. договору поруки передбачено, що дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору чи виконання поручителем своїх зобов`язань, згідно з умовами цього договору.

67. Водночас, колегія суддів зауважує, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновки Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі

№ 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі

№ 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).

68. З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак, і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

69. Вищевказані висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, та були підтримані Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та від 04 липня 2023 року у справі № 2-1268/11 (провадження № 14-2цс23).

70. Схожі за своїм змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (провадження

№ 14-219цс19), у якій зауважено, що: «Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем)».

71. Умовами кредитного договору № 05/09/2008/840-К/563 від 15 вересня

2008 року передбачено, що повернення кредиту відбувається шляхом здійснення щомісячних платежів - щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 735 дол. США у чітко встановлений цим договором термін до 7 числа поточного місяця.

72. Водночас у пункті 4.2.4 погодили, що банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін, визначених пунктом 3.3.3 (до 07 числа поточного місяця), а також у випадку, передбаченому пунктом 4.3.6 договору.

73. Як вбачається із матеріалів справи, 26 листопада 2014 року банк направив на адресу, зокрема, ОСОБА_2 як поручителя вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, проте матеріали справи не містять відомостей про отримання останньою такої вимоги.

74. Водночас із позовом банк звернувся до суду 09 грудня 2014 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду, а відтак, порука є такою, що припинена виключно в частині щомісячних платежів, строк внесення яких настав за шість місяців до звернення з цим позовом (до 08 червня 2014 року) про що обґрунтовано зауважено судом апеляційної інстанції.

75. Таким чином, банк, направивши на адресу ОСОБА_2 вимогу про виконання кредитного зобов`язання у повному обсязі, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а відтак, звернувшись до суду із позовом 09 грудня 2014 року, не пропустив строк пред`явлення вимоги, зокрема, до поручителя.

76. Відтак, апеляційний суд у змісті оскаржуваної постанови дійшов правильного висновку про те, що строк виконання зобов`язання з повернення кредиту, прострочених процентів та пені змінився у зв`язку з направленням кредитором вимоги позичальнику та поручителю про сплату заборгованості,

а також із зверненням до суду з позовом, а не з дати внесення позичальником останнього платежу, як помилково вважає заявник касаційної скарги.

Більше того, суд обґрунтовано зауважив, що спірний кредитний договір та додаткова угода до нього не містять умови, яка пов`язує безумовне настання строку виконання зобов`язання з моментом здійснення останнього чергового платежу за договором.

77. Вищезазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у змісті постанови від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23).

78. Більше того, не заслуговують на увагу посилання касаційної скарги на неможливість спростувати наданий стороною позивача розрахунок заборгованості, оскільки матеріали справи містять останній, а сторона відповідача, своєю чергою, не була позбавлена можливості як ознайомитися з його змістом, так

і надати власний розрахунок кредитної заборгованості. Водночас таким правом вона не скористалася та не надала до суду власного розрахунку заборгованості

з належним обґрунтуванням його правильності й повноти з метою спростування розрахунку, поданого позивачем до суду.

79. При цьому колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди саме із розміром заборгованості за кредитним договором, стягнутої апеляційним судом із ОСОБА_2 .

80. Крім того, колегія суддів вважає неспроможними посилання касаційної скарги на недопустимість наданого до суду апеляційної інстанції розрахунку заборгованості, оскільки останній не є новим доказом, а лише підтверджує суму заборгованості за кредитом, зазначену в розрахунку, наданому до суду першої інстанції разом із позовною заявою, водночас деталізує нарахування процентів за спірний період.

81. Відтак, витребувавши у правонаступника банку уточнений розрахунок заборгованості за спірний період, суд апеляційної інстанції нових доказів не приймав, а отже за межі статті 367 ЦПК України не вийшов.

82. Таким чином, суд апеляційної інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для солідарної відповідальності ОСОБА_2 як поручителя за невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, про що обґрунтовано зауважено апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови.

83. Доводи касаційної скарги в частині неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

84. Відтак, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

85. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

86. Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

87. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не

є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236)).

88. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява

№ 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

90. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

91. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного суду про звернення банку із позовом до ОСОБА_2 як до поручителя у межах строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, а відтак вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хлопко Анастасії Юріївни,залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович