Історія справи

Постанова ВССУ від 14.02.2024 року у справі №723/4182/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 723/4182/22

провадження № 61-17501св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - орган опіки та піклування Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Андрюка Артема Миколайовича на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 липня 2023 року у складі судді Дячук О. О. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року орган опіки та піклування Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позов мотивований тим, що матір`ю неповнолітніх ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_5 .

Вказував, що неповнолітні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 неодноразово перебували на обліку в службах у справах дітей за місцем їх проживання чи перебування як діти, що перебувають в складних життєвих обставинах, з підстав неналежного виконання матір?ю та ухилення від виконання батьківських обов`язків стосовно дітей.

З липня 2021 року і дотепер діти перебувають у Центрі соціально- психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації, куди були переведені з Чернівецького обласного центру соціально-психологічної допомоги, а до цього проживали у м. Нетішин Хмельницької області, де мати спочатку проходила реабілітацію у зв`язку із зловживанням алкоголем, а потім залишила дітей. Також діти перебували

в центрі при Чернівецькому обласному спеціалізованому будинку дитини. Тобто практично вдома з матір`ю діти проживали недовгий період, але й той переважно в незадовільних або у відносно задовільних умовах, де дорослі ведуть спосіб життя, який шкодить нормальному розвитку та вихованню дітей.

З ОСОБА_5 неодноразово проводились профілактично-роз`яснювальні бесіди щодо покращення догляду за дітьми, їх утримання, необхідності створення належних умов проживання та розвитку дітей в сім`ї; надавали допомогу в оформленні державних соціальних допомог, різноманітну натуральну допомогу: продукти харчування, засоби санітарії

та особистої гігієни, засоби догляду за дітьми, одяг, взуття для дітей та інші предмети першої необхідності. Матір попереджали про особисту відповідальність за ухилення чи неналежне виконання батьківських обов`язків щодо дітей.

За період перебування дітей на обліку в службах у справах дітей поведінка матері має змінний характер, часто буває агресивна, виправдовуючи своє небажання діяти та здійснювати заходи для покращення ситуації в сім`ї,

насамперед для дітей. У матері на першому місці як було, так

і є влаштування особистого життя, а не створення належних умов проживання, виховання та розвитку дітей в сім`ї. Внаслідок ухилення від виконання батьківських обов`язків стосовно дітей та ведення аморального способу життя діти постраждали від жорстокого поводження зі сторони осіб чоловічої статті, внаслідок чого було ініційовано порушення кримінальних справ відносно винних осіб. На цей час розгляд кримінальних справ ще не завершено. Діти більшу частину свого життя прожили в закладах соціального захисту дітей.

ОСОБА_5 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за частинами першою і другою статті 184 КУпАП упродовж 2018-2020 років.

Наведені обставини свідчать про злісне ухилення ОСОБА_5 від виконання своїх обов`язків стосовно неповнолітніх дітей та є підтвердженням її винної поведінки у допущенні небезпеки для життя і здоров`я дітей, що

є підставою для вирішення питання про позбавлення її батьківських прав

у судовому порядку.

Орган опіки та піклування Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької областіпросив позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і стягнути

з ОСОБА_5 аліменти у розмірі 1/4 частки всіх її доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь дітей ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 липня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Позбавлено ОСОБА_6 батьківських прав щодо її неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнено з ОСОБА_6 аліменти на утримання дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в розмірі 1/4 її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину щомісяця, починаючи з 17 жовтня 2022 року - дня звернення

з позовом до суду і до досягнення дітьми повноліття, на користь державного закладу, де перебуватиме дитина, або опікуна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Роз`яснено ОСОБА_6 її право на звернення до суду

з позовом про поновлення батьківських прав.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матір дітей, ОСОБА_6 , фактично самоусунулася від виконання своїх обов`язків

з виховання дітей, не подала необхідних документів для повернення синів на виховання, не створила належних умов для проживання дітей, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, здоров`я та майбутнє. Суд також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів відповідно до статей 166 180 181 СК України.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 липня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про позбавлення ОСОБА_4 батьківський прав відповідає інтересам малолітніх дітей, оскільки відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, а саме: тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, а своєю негативною поведінкою показує поганий приклад і створює небезпеку для їх життя і здоров`я.

Апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, з урахуванням того, що такий захід буде застосований

в інтересах дітей. Однак вказав, що служба у справах дітей Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області надавала відповідачці час для того, щоб вона могла змінити ставлення до батьківства та в подальшому здійснювати свої батьківські обов`язки, належним чином піклуючись про фізичний і духовний розвиток дітей. Проте відповідачка не лише не змінила своєї поведінки щодо малолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , а й продовжувала вести аморальний спосіб життя, створюючи і далі загрозу для життя і здоров`я її дітей.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

04 грудня 2023 року представник ОСОБА_6 - адвокат Андрюк А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 липня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від

30 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив без задоволення клопотання представника відповідачки про допит свідків, чим порушив право відповідачки на надання доказів. Апеляційний суд порушив право відповідачки на участь у справі законного представника у судовому засіданні 30 жовтня 2023 року з метою надання додаткових пояснень, доказів, поставлення запитань, а також участі у судових дебатах. Суд апеляційної інстанції не дослідив і не надав належної оцінки доказам виконання відповідачкою батьківських обов?язків, поясненням сторони відповідачки щодо виконання нею батьківських обов?язків та недоведення позивачем ухилення матір?ю від виконання батьківських обов?язків. Матеріали справи не містять доказів агресивної поведінки відповідачки, жодного доказу надання допомоги в оформленні державних соціальних допомог, надання натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарної та особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття для дітей та інших предметів першої необхідності, про які вказував позивач; докази жорстокого поводження з дітьми, які надав позивач у вигляді диску із записом передачі «Говорить вся Україна», не знайшли підтвердження під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Позбавляючи відповідачку батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що такий захід є крайнім і тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для матері, так і для дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях матері.

Пославшись на постанови про притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності, суди попередніх інстанцій не врахували, що з часу їх постановлення пройшло понад три роки, а притягнення до адміністративної відповідальності відбувалося за часів спільного проживання із співмешканцем ОСОБА_7 , після чого відповідачка змінила спосіб життя на краще.

Від часу прийняття судом першої інстанції рішення і до 30 жовтня 2023 року відповідачка проявляла увагу, стурбованість, переживання та виявляла бажання бути поруч з дітьми, що підтверджується світлинами та скріншотами телефонних розмов з дітьми, під час яких діти неодноразово зазначали про бажання повернутися додому та бути поруч з матір?ю і молодшим братиком ОСОБА_8 .

Доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і доказів неможливості змінити поведінку матері на краще позивач не надав. Матеріали справи не містять доказів зловживання відповідачкою спиртними напоями та ведення аморального способу життя. Вирішуючи спір, суди не врахували прихильність дітей до матері.

Матеріали справи не містять доказів того, що держава в особі позивача перед зверненням до суду з цим позовом вчиняла дії саме з метою допомогти відповідачці, яка залишилася сама з трьома дітьми, вийти зі скрутного становища, і в результаті нереагування позивач вимушений був звернутися до суду для захисту інтересів дітей, адже за матеріалами справи позивач проводив з нею лише профілактичні бесіди та роз?яснення.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року у справі № 199/931/18, від 26 квітня 2023 року у справі

№ 931/709/21, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 521/19780/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі

№ 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 29 квітня 2020 року у справі

№ 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі

№ 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

23 січня 2024 року орган опіки та піклування Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 липня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що оскаржувані судові рішення прийняті в інтересах малолітніх дітей, які потребують захисту.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Сторожинецького районного суду Чернівецької області.

15 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 і ОСОБА_9 , який записаний батьком, відповідно до частини першої статті 135 СК України (зі слів матері), є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 і ОСОБА_10 , який записаний батьком відповідно до частини першої статті 135 СК України (зі слів матері), є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З копій постанов про адміністративні правопорушення Сторожинецького районного суду від 24 жовтня 2016 року, від 10 жовтня 2018 року, від

05 грудня 2019 року та від 13 травня 2020 року відомо, що ОСОБА_5 притягувалась до адміністративної відповідальності за частинами першою, другою статті 184 КУпАП.

01 вересня 2022 року ОСОБА_11 і ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, після реєстрації якого ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_12 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії

НОМЕР_3 .

Відповідно до довідки виконкому Великокучурівської сільської ради від

30 листопада 2022 року № 4009

ОСОБА_13 зареєстрована та проживає на

АДРЕСА_1 . До складу її сім`ї входять: сини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З довідок Центру соціально-психологічної реабілітації дітей

від 06 жовтня 2022 року № 01-07/169, від 16 вересня 2022 року № 01-07/154 та від 22 липня 2021 року № 01-07/98 відомо, що малолітні ОСОБА_15 та ОСОБА_16 перебувають в центрі з 21 липня 2021 року, їх мати ОСОБА_5 навідувала синів в останні місяці нечасто, іноді телефонувала, навчанням дітей не цікавиться.

Згідно з листами служби у справах дітей Великокучурівської сільської ради від

19 липня 2021 року № 72/09-34, від 02 липня 2021 року № 60/09-34, листами служби у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області від 14 квітня 2021 року № 10/02-05-534/21 та від

17 червня 2021 року № 08/02-05-887/21 і листом служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації від 10 червня 2021 року

№ 02-16/551 до центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби

у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації ОСОБА_15 та ОСОБА_16 були переведені з Чернівецького обласного центру соціально-психологічної допомоги, до цього проживали у м. Нетішин Хмельницької області, де мати спочатку проходила реабілітацію у зв`язку із зловживанням алкоголем, а потім залишила дітей, також діти перебували

в центрі при Чернівецькому обласному спеціалізованому будинку дитини.

Відповідно до копії листа відділення поліції № 5 (смт Глибока) ЧРУП ГУНП

в Чернівецькій області від 08 жовтня 2021 року № 9356/123/52/01-2021 порушено дві кримінальні справи за частиною другою статті 156 КК України, де постраждалими є малолітні діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок вчинення розпусних дій зі сторони вітчима ОСОБА_7 , який проживав спільно з їх матір`ю.

Згідно з листом служби у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області від 07 квітня 2021 року № 10/02-05-493/21 у них на обліку перебувають малолітні ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , як діти, що перебувають у складних життєвих обставинах. Також відомо, що служба у справах дітей звернулась до Чернівецького обласного центру

з проханням влаштувати у центр зазначених дітей разом з їх матір`ю, оскільки щодо малолітніх дітей вчинялось сексуальне насильство співмешканцем матері.

Наказами служби у справах дітей Великокучурівської сільської ради від

11 червня 2021 року № 56, № 57 ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , постановлено на облік як дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Наказами Служби у справах дітей Великокучурівської сільської ради від

18 листопада 2020 року № 263, № 264 ОСОБА_2

і ОСОБА_1 знято з обліку як дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у зв`язку зі зміною місця проживання та взяття на облік за новим місцем проживання.

Відповідно до листа служби у справах дітей Великокучурівської сільської ради від 29 грудня 2021 року № 140/09-34 ОСОБА_5 з новонародженою дитиною ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання

в с. Великий Кучурів вирішено влаштувати до Центру матері та дитини

м. Чернівцях, у зв`язку з небезпекою для малолітньої дитини.

Із заяви пастора Церкви «Добра Новина» м. Нетішин Хмельницької області ОСОБА_18 відомо, що ОСОБА_5 разом з дітьми

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , була направлена до Церкви для проходження реабілітації від алкоголю, при цьому діти були в занедбаному стані, потребували медичної та психологічної допомоги, яку їм було надано. Діти знаходяться на повному забезпеченні церкви. Перебуваючи на реабілітації, ОСОБА_5 проявляла насильство над дітьми, в чому була не раз помічена та зупинена, а 24 січня 2020 року вона поїхала додому, обіцяючи повернутись через місяць, та дотепер ніяким чином не виявляла турботу про дітей.

Відповідно до протоколів бесіди з`ясовано, що з ОСОБА_5 неодноразово проводились профілактично-роз`яснювальні бесіди щодо покращення догляду за дітьми, їх утримання, необхідності створення належних умов проживання та розвитку дітей в сім`ї; надавалась допомога

в оформленні державної соціальної допомоги, різноманітна натуральна допомога: продукти харчування, засоби санітарії та особистої гігієни, засоби догляду за дітьми, одяг, взуття для дітей та інші предмети першої необхідності. Матір попереджено про особисту відповідальність за ухилення від виконання чи неналежне виконання батьківських обов`язків щодо дітей.

З актів від 12 лютого 2019 року № 26 та від 01 квітня 2021 року № 1 обстеження матеріально-побутових умов сім`ї громадянки ОСОБА_5 відомо, що вона разом з дітьми зареєстрована в будинку її матері за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання відносно задовільні, у будинку та на подвір`ї не прибрано, приміщення не опалюється, має антисанітарний стан, немає місць для сну дітей.

З акта обстеження сім`ї від 07 серпня 2020 року № 183 відомо, що умови проживання покращились, однак необхідно зробити ремонт пічного опалення. Діти на день обстеження перебували на реабілітації в м. Нетішин Хмельницької області.

З акта обстеження сім`ї від 25 квітня 2023 року відомо, що ОСОБА_13 проживає разом із сином

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в орендованому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Умови проживання задовільні, будинок має дві кімнати, кухню, з частковими зручностями: наявні газ, вода та електрика, в будинку чисто, є одяг та взуття відповідно до сезону, чоловік ОСОБА_11 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України.

Відповідно до висновку психологічного дослідження ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведеного практичним психологом центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації 21 березня 2023 року, протягом 2021 року та першого півріччя 2022 року у ОСОБА_19 спостерігались: посилена реакція переляку, лякливість, частий негативний емоційний стан, емоційне напруження, роздратування, важкий сон, підвищення рівня тривожності, порушення пам`яті, уваги, здатності вчитись, часте відтворення пережитого у грі (ігри

з дітьми та іграшками, які мають інтимний, сексуальний характер), що

є маркерами симптоматики посттравматичного стресового розладу, який спричинено дуже стресовими, лякаючими або неприємними подіями. На цей час стан хлопця вирівнявся, рівень тривоги знизився. ОСОБА_20 потребує продовження роботи з психологом та логопедом, потребує психотерапії.

Відповідно до висновку психологічного дослідження ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , проведеного практичним психологом центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації 21 березня 2023 року,

у поведінці/діях/станах ОСОБА_21 спостерігаються: посилена реакція переляку, лякливість, частий негативний емоційний стан, емоційне напруження, байдужість, репресивність, чуттєва відстороненість, зміни збудливості та реактивності, порушення сну, лячні сновидіння, підвищення рівня тривожності, порушення пам`яті, уваги, здатності вчитись, часте відтворення пережитого

у грі (ігри з дітьми та іграшками, які мають інтимний, сексуальний характер), що є маркерами симптоматики посттравматичного стресового розладу, який спричинено дуже стресовими, лякаючими або неприємними подіями.

З початку 2023 року стан ОСОБА_21 помітно погіршився. Враховуючи психоемоційний стан ОСОБА_21 , можна припустити, що в житті дитини мав місце сильний стрес сексуального характеру. Богдан потребує роботи

з психологом та логопедом, потребує психотерапії.

Згідно з рішення від 06 жовтня 2022 року № 172 виконавчий комітет Великокучурівської сільської ради вважав за доцільне позбавити

ОСОБА_5 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

13 жовтня 2022 року орган опіки та піклування Великокучурівської сільської ради зробив висновок № 1348, згідно з яким вважає за доцільне позбавити ОСОБА_5 батьківських прав. Згідно з висновком підставою прийняття зазначеного рішення є ухилення й самоусунення від виконання батьківських обов`язків з виховання дітей ОСОБА_19 та ОСОБА_21 , забезпечення збереження їх життя та здоров`я, невиявлення інтересу до внутрішнього світу дітей, їх переживань щодо ситуацій жорстокого поводження з ними інших осіб чоловічої статті, незабезпечення отримання освіти відповідно до віку хоча

б за місцем тимчасового перебування, незабезпечення їх належного утримання та розвитку. Крім того, ОСОБА_5 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за частинами першою, другою статті 184 КУпАП (ухилення від виконання передбачених статтею

150 СК України обов`язків щодо виховання своїх неповнолітніх дітей) упродовж 2018-2020 років, а також ОСОБА_5 ігнорує не тільки соціальні служби, органи опіки та піклування за місцем проживання та перебування, а й судові органи, не робить правильних висновків щодо позитивних змін у виконанні батьківських обов`язків щодо дітей.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного

з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право

і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти

з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно

з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону

і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину

з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини

у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно

з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону

і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Європейський суд з прав людини вказав, що «питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства, виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем (див. рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини» (), пункт 46, та «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само). Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належних заходів загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню (див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії» (), заява № 41526/10, пункти 92 і 93 та

147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само) (LEVCHUK v. UKRAINE,

№ 17496/19, § 78, 80 , ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року).

Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Отже, згідно із законом на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, враховувати факти вчинення домашнього насильства як стосовно дитини, так і у присутності дитини. Тобто в разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або у її присутності.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня

2022 року у справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21).

В цій справі Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для позбавлення батьківських прав, оскільки встановлено виключні обставини, а саме: ухилення відповідачки від виконання своїх обов?язків з виховання дітей, що виявлялось у непіклуванні про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпеченні необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання, та внаслідок такої поведінки матері вчинення щодо малолітніх дітей домашнього насильства.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що після влаштування малолітніх дітей до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Чернівецької обласної державної адміністрації мати ОСОБА_5 навідувала синів в останні місяці нечасто, іноді телефонувала, їх навчанням, здоров`ям та розвитком не цікавилася, хоча продовжувала бути їх матір`ю

й мала відповідні права й обов`язки щодо дітей, тобто повинна була нести повну відповідальність за здоров`я та психоемоційний стан дітей, чого не робила.

Бездіяльність ОСОБА_5 щодо неподання необхідних документів для повернення синів на виховання в сім`ю підтверджує обґрунтованість та правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій про доведення позивачем належними та допустимими доказами факту самоусунення відповідачки від виконання нею обов`язків з виховання дітей.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, однак, як вбачається з наявних

в матеріалах справи доказів, служба у справах дітей Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області надавала відповідачці час для того, щоб вона могла змінити своє ставлення до батьківства та в подальшому здійснювати батьківські обов`язки, належним чином піклуючись про фізичний і духовний розвиток дітей. Проте відповідачка не лише не змінила своєї поведінки по вихованню до малолітніх дітей,

а й продовжувала вести аморальний спосіб життя, створюючи і далі загрозу для життя та здоров`я її дітей.

Докази на підтвердження вказаних обставин суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінили у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема висновком органу опіки та піклування Великокучурівської сільської ради від 13 жовтня 2022 року № 1348 стосовно доцільності позбавлення батьківських прав матері малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_4 .

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня

2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини

і платника аліментів; наявність в нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Оскільки позов у частині позбавлення батьківських прав задовольняється,

а особа, позбавлена батьківських прав не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (частина друга статті 166 СК України), підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідачки аліментів на утримання малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку матері, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для однієї дитини відповідного віку, щомісяця починаючи

з 17 жовтня 2022 року до досягнення дітьми повноліття, на користь державного закладу, де перебуватимуть діти, або опікуна.

Таким чином, оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надано належну правову оцінку, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що відповідно до частини третьої статті 89

ЦПК України суди першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно та об`єктивно дослідили надані докази та надали оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх урахування чи відхилення є мотивованими.

Посилання касаційної скарги на неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків у подібних правовідносинах, викладених в інших постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини, а тому й різне правозастосування.

Верховний Суд погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанцій про те, що згідно зі статтею 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, якщо зміниться поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на незгоді з оскаржуваними судовим рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалено

з дотриманням норм процесуального права та норм матеріального права, оскільки суди оцінили докази за їх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. До повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України переоцінка доказів не належить.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв?язку з викладеним Верховний Суд констатує, що аргументи, викладені

у касаційній скарзі, є такими, що не спростовують висновків судів першої

й апеляційної інстанцій, а отже, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 липня 2023 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень немає.

З огляду на те, що колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Щодо заявлених клопотань

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - адвокат Андрюк А. М. просить постановити окрему ухвалу у зв?язку з істотним порушенням апеляційним судом норм процесуального права, які полягають

в упередженості та необ?єктивності суду до відповідачки та її представника.

Вивчивши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про те, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках

і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

У частині десятій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року у справі

№ 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити

з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження №11-1156заі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Доводи заявника щодо винесення окремої ухвали відповідно до статті 262 ЦПК України, на переконання суду, є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Заявлене клопотання не свідчить про наявність підстав, за яких Верховний Суд відповідно до статті 262 ЦПК України має право постановити окрему ухвалу. Тому в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали слід відмовити.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 - адвоката Андрюка Артема Миколайовича про винесення окремої ухвали відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Андрюка Артема Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 липня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 жовтня

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов