Історія справи

Постанова ВССУ від 14.02.2024 року у справі №450/2275/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 450/2275/18

провадження № 61-9415св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду

від 11 травня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що 09 квітня 2010 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого вона надала ОСОБА_5 у борг 200 000 дол. США, які той зобов`язався повернути до 01 січня 2017 року про що написав відповідну розписку.

3. Строк повернення позики сплив, проте відповідач під різними приводами ухиляється від виконання свого обов`язку повернути позичені кошти.

4. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути

із ОСОБА_4 кошти у розмірі 200 000 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області

від 27 вересня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 вересня 2018 року про внесення виправлень, позов задоволено.Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 200 000 дол. США, що еквівалентно 5 244 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

6. Суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики є законними і обґрунтованими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

7. У грудні 2022 року, ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року.

8. Постановою Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання розподілу судових витрат.

9. Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довела укладення договору позики та відповідно передачу коштів відповідачу, а суд був позбавлений можливості перевірити справжність копії розписки шляхом співставлення її з оригіналом, який позивачем надано не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. У червні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року.

12. Протоколом від 02 серпня 2023 року повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду у зв`язку

із відставкою судді ОСОБА_6, суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.

13. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

14. Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 09 грудня 2021 року у справі № 913/401/20, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, від 12 квітня 2023 року у справі № 161/12564/21,

від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, від 19 травня 2021 року

у справі № 693/624/19, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17,

від 24 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц,

від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц, від 14 липня 2020 року

у справі № 754/2450/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Вважає, що суд першої інстанції з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та надав належну оцінку доказам в їх сукупності. Натомість апеляційний суд, в порушення вимог частин першої, другої статті 367 ЦПК України, не перевірив законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, не дослідив докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилалися в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

17. Крім того апеляційний суд проігнорував те, що ОСОБА_3 у апеляційній скарзі не вказала, які норми матеріального права порушено та які норми процесуального права не дотримано судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення.

18. Апеляційний суд дійшов помилкових висновків, що вона не довела факту укладення договору позики 09 квітня 2010 року та передачу коштів відповідачу.

19. Посилання апеляційного суду на те, що вона не виконала ухвалу суду про надання для огляду оригіналу розписки є необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції не витребовувався оригінал розписки.

20. Також звертає увагу, що апеляційний суд помилково переглянув справу по суті за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в розгляді справи, при цьому не з`ясувавши яким чином порушені права апелянта оскаржуваним рішенням.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Обставини справи

21. Суд першої інстанції вважав, що 09 квітня 2010 року між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, на підтвердження якого ОСОБА_2 склав розписку, про те що позичив у ОСОБА_1

200 000 дол. США та зобов`язується їх повернути до 01 січня 2017 року.

22. 27 вересня 2018 року представник ОСОБА_2 - адвокат Квак В. М. подав до суду першої інстанції заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника на підставі наявних матеріалів, з урахуванням того, що відповідач позов визнає.

23. У провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебувала справа № 450/5370/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

24. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області

від 03 березня 2022 року у справі № 450/5370/21 позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 10 березня 2014 року в розмірі 220 000 дол. США, з яких

150 000 дол. США - основний борг, 70 000 дол. США - проценти за користування позикою.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

25. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

26. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

27. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

28. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

29. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

30. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини

і громадянина захищаються судом.

31. Конституцією України закріплено основні засади судочинства

(частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

32. Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

33. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

34. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст

яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «De Geouffrede laPradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

35. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

36. Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує,

у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

37. Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

38. Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

39. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити

в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

40. У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві

групи, - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

41. На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право

у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

42. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

43. Аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

44. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 зазначив, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві

групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

45. У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі

№ 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

46. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право

у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі

у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

47. Схожі висновки сформульовані Верховним Судом у постанові

від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, відповідно до яких рішення

є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником

і сторонами спору не може братися до уваги.

48. Скасовуючи постанову апеляційного суду у справі № 554/2979/19 та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року виходив із того, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що у справі пред`явлено вимогу про стягнення боргу за договором позики, стороною якого не є особа, що подала апеляційну скаргу, та майно якої не є предметом спору.

49. У справі, яка переглядається, з апеляційною скаргою на рішення суду звернулася ОСОБА_3 , яка не брала участі в розгляді справи, але вважала, що рішенням районного суду вирішено питання про її права та інтереси.

50. В обґрунтування апеляційної скарги на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року ОСОБА_3 стверджувала, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жодного договору позики не укладалося, а позов подано з метою позбавити її можливості отримати кошти, які ОСОБА_2 взяв у неї в борг за дійсним договором позики.

51. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив

із порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

52. Однак оскаржувана постанова не містить мотивів та обґрунтувань висновку про те, що суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 .

53. Посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду

від 26 січня 2023 року в справі № 442/5855/21, не є релевантним до обставин розглядуваної справи, оскільки в справі № 442/5855/21 предметом спору був поділ майна (житлового будинку), а апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції було подано стягувачем у виконавчому провадженні, де на спірне майно було накладено арешт з метою виконання рішення суду про стягнення боргу.

54. За таких обставин висновок апеляційного суду про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції є передчасним.

55. Вирішуючи питання про наявність правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, апеляційний суд має перш за все перевірити чи вирішував суд першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , і лише за підтвердження цих обставин, переглядати судове рішення по суті.

56. Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний суд зобов`язаний закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

57. Зазначені обставини у їх сукупності свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, а тому Верховний Суд частково погоджується

із доводами касаційної скарги.

58. Встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

59. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

60. Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

61. Зважаючи на те, що апеляційний суд, вирішуючи питання про наявність правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, не перевірив і не встановив, чи були вирішені оскаржуваним ОСОБА_3 рішенням суду питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

62. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, зокрема встановити, чи вирішено рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки

ОСОБА_3 .

63. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

64. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович