Постанова

Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 466/5766/13-ц

провадження № 61-40870св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараш А. А., Лесько А. О., Петров Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - товариство з обмеженою відповідальністю «Абу-Дабі»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Архіпова Олександра Юрійовича, на постанову апеляційного суду Івано-Франківської області в складі суддів: Бойчука І. В., Горейко М. Д., Ясеновенко Л. В., від 24 липня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

10 серпня 2010 року відповідач ОСОБА_2 (позичальник) позичив у ОСОБА_3 (позикодавець) грошові кошти в розмірі 112 000 (сто дванадцять тисяч) доларів США, які є основним боргом та зобов`язався повернути борг у період з 10 вересня 2010 року до 10 липня 2011 року згідно графіку виплат, про що видав відповідні розписки.

В зазначені у графіку виплат строки відповідач свого зобов`язання з повернення боргу не виконав, на письмові вимоги позикодавця повернути позичені кошти не відповідав.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 112 000 доларів США основного боргу та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання на 744 дні.

Справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у складі судді Беркещук Б. Б. від 23 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 10 серпня 2010 року у розмірі 3 437 440, 43 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач зобов`язався повернути позивачу борг, підтверджений розписками, у період з 10 вересня 2010 року до 10 серпня 2011 року згідно графіку проплат по поверненню боргу, який підписаний 10 серпня 2010 року сторонами. Після спливу строку повернення позики, позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими вимогами від 31 липня 2012 року та 30 жовтня 2012 року про повернення боргу. У вказаний строк відповідач на порушення своїх договірних зобов`язань позику не повернув. Письмових доказів, які б свідчили про безгрошовість укладеного сторонами договору позики, відповідачем суду не подано. Крім того відсутні докази, що розписка була написана відповідачем під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості або під впливом тяжкої обставини (статті 230-233 ЦК України).

Наступні ухвалені у справі судові рішення

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Василишин Л. В., Соколовського В. М., від 16 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2016 року відмовлено з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України 2004 року.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, у грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Абу-Дабі» (далі - ТОВ «Абу-Дабі») звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Абу-Дабі» повернуто заявнику з підстав, передбачених статтями 292, 297 ЦПК України 2004 року.

Постановою Верховного Суду від 03 травня 2018 року касаційну скаргу ТОВ «Абу-Дабі» задоволено. Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року залучено до участі в справі в якості позивача ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_3 , у зв`язку зі смертю останнього.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції, яке є предметом касаційного перегляду

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Абу-Дабі» задоволено. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передаючи справу до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у відповідній постанові зазначив, що ТОВ «Абу-Дабі» при поданні апеляційної скарги у даній справі посилалось на те, що 10 серпня 2010 року між останнім та ОСОБА_2 укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони зобов`язались спільно діяти з метою досягнення господарської мети. Умовами договору погоджено необхідність поручительства ОСОБА_2 перед одним із засновників орендодавця ресторану, яким є ТОВ «НКТС-ІНВЕСТ» - ОСОБА_3 , який і пред`явив позов до ОСОБА_2 , шляхом підписання розписок, які надано у день підписання договору оренди кафе-шашличної за вищевказаною адресою, що за своєю правовою природою є договором поруки. Всі зобов`язання за договором оренди, укладеним 10 серпня 2010 року між ТОВ «Абу-Дабі» та товариством з обмеженою відповідальністю «НКТС-ІНВЕСТ», виконані в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції вважав установленим факт порушення прав ТОВ «Абу-Дабі», пославшись виключно на постанову Верховного Суду, ухвалену у даній справі, зокрема на зазначену касаційним судом передчасність висновків апеляційного суду про те, що районний суд не вирішував питання про права та обов`язки ТОВ «Абу-Дабі». Як наслідок, апеляційний суд зазначив, що указане товариство мало бути залучено районним судом до розгляду даної справи, а його незалучення до такого розгляду є процесуальним порушенням, яке є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові у даній справі з підстав невірного визначення суб`єктного складу її учасників.

Додатковою постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року скасовано ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2016 року.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зі змісту мотивувальної частини постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року вбачається, що судом обговорювалося питання щодо скасування раніше постановленої у даній справі ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2016 року, якою рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року залишено без зміни. Однак, за результатами розгляду апеляційної скарги у резолютивній частині постанови суду від 24 липня 2018 року не міститься вказівки щодо скасування ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2016 року. Апеляційний суд зазначив, що оскільки у даній справі винесено постанову від 24 липня 2018 року, яка є відмінною від раніше постановленої ухвали апеляційної інстанції від 16 червня 2016 року, що набрала законної сили, тому останню слід скасувати, про що ухвалити додаткове судове рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 26 липня 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Архіпов О. Ю., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про порушення рішенням районного суду від 23 лютого 2016 року прав ТОВ «Абу-Дабі». Договір позики від 10 серпня 2010 року було укладено між первісним позивачем ОСОБА_3 , правонаступником якого є позивач ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 Тоді як договір про спільну діяльність від 10 серпня 2010 року, який неодноразово досліджувався судами, укладено між ТОВ «Абу-Дабі» та ОСОБА_2 Тобто, будь-яких прав та обов`язків для позивача у даній справі указаний договір про спільну діяльність не створив. Крім того, зазначено, що договір про спільну діяльність, на який посилається ТОВ «Абу-Дабі», не містить будь-яких умов щодо поручительства ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 , що спростовує висновки апеляційного суду про порушення прав ТОВ «Абу-Дабі» рішенням районного суду у даній справі.

Крім того, 16 серпня 2018 року, в межах строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду від 24 липня 2018 року, представником ОСОБА_1 - адвокатом Архіповим О. Ю., до Верховного Суду подано доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року у даній справі.

Доповнення до касаційної скарги обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, помилково вважав, що постановою суду касаційної інстанції у даній справі встановлено, що рішенням районного суду вирішено питання про права і обов`язки ТОВ «Абу-Дабі». Однак, касаційний суд не встановив наявність або відсутність у ТОВ «Абу-Дабі» права на апеляційне оскарження рішення районного суду. Указана позиція Верховного Суду фактично зводилась до того, що повернення апеляційної скарги ТОВ «Абу-Дабі» апеляційним судом здійснено передчасно, оскільки суд апеляційної інстанції мав більш детально дослідити наявність або відсутність у особи, яка подала апеляційну скаргу права на відповідне оскарження. Крім того, у доповненнях до касаційної скарги скаржник указав на необхідність скасування разом із постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року також і додаткової постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року.

Доводи інших учасників справи

04 вересня 2018 року директор ТОВ «Абу-Дабі» - Архіпенко С. О. , подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Вважав, що рішенням районного суду у даній справі вирішено питання про права і обов`язки ТОВ «Абу-Дабі», у зв`язку із чим останнє мало бути залучено до розгляду даної справи.

04 вересня 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на правильність висновків апеляційного суду. Указав, що матеріали справи і установлені апеляційним судом обставини доводять факт того, що відносини між ним та ОСОБА_3 мали характер поруки, а гроші за спірними розписками не передавалися, у зв`язку із чим договору позики між учасниками справи не укладалось.

У відзивах на касаційну скаргу заявники просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

17 вересня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Архіпов О. Ю., подав відповідь на відзиви директора ТОВ «Абу-Дабі» - Архіпенка С. О. , та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що в указаних відзивах заявники зазначають неправдиві відомості, які не відповідають фактичним обставинам, які склалися між сторонами, а також не підтверджені матеріалами справи.

Обставини справи, встановлені судами

Районним судом установлено, що відповідно до письмових розписок від 10 серпня 2010 року відповідач ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 112 000 дол. США, зокрема: за розпискою від 10 серпня 2010 року - в сумі 8 500 дол. США до 10 вересня 2010 року, за розпискою від 10 серпня 2010 року - в сумі 8 500 дол. США до 10 жовтня 2010 року, за розпискою від 10 серпня 2010 року - в сумі 8 500 дол. США до 10 листопада 2010 року, за розпискою від 10 серпня 2010 року - в сумі 8 500 дол. США до 10 грудня 2010 року, за розпискою від 10 серпня 2010 року - в сумі 8 500 дол. США до 10 січня 2011 року, за розпискою від 10 серпня 2010 року - в сумі 13 500 дол. США до 10 лютого 2011 року, за розпискою від 10 серпня 2010 року - в сумі 13 500 дол. США до 10 березня 2011 року, за розпискою від 10 серпня 2010 року - в сумі 13 500 дол. США до 10 квітня 2011 року, за розпискою від 10 серпня 2010 року відповідач зобов`язувався повернути борг в сумі 13 500 дол. США до 10 травня 2011 року, за розпискою від 10 серпня 2010 року зобов`язувався повернути борг в сумі 13 500 дол. США до 10 червня 2011 року, за розпискою від 10 серпня 2010 року - в сумі 2 000 дол. США до 10 липня 2011 року.

Указані розписки власноручно підписані відповідачем у справі, що останнім не заперечувалось.

Відповідач зобов`язався повернути борг у період з 10 вересня 2010 року до 10 серпня 2011 року року згідно графіку проплат по відшкодуванню боргу, який підписаний позичальником та боржником 10 серпня 2010 року.

Після спливу строку повернення позики ОСОБА_3 звертався до відповідача 31 липня 2012 року та 30 жовтня 2012 року з письмовими вимогами про повернення боргу.

Однак відповідач на порушення своїх договірних зобов`язань позику не повернув.

Письмових доказів, які б свідчили про безгрошовість укладеного сторонами договору позики, відповідачем суду не надано.

Також судам не надано доказів на підтвердження того, що розписки були написані відповідачем під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості або під впливом тяжкої обставини (статті 230-233 ЦК України)

Апеляційним судом установлено, що рішення суду у даній справі, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 10 серпня 2010 року у розмірі 3 437 440, 43 грн ухвалено 23 лютого 2016 року.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, у грудні 2016 року ТОВ «Абу-Дабі» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Абу-Дабі» повернуто заявнику з підстав, передбачених статтями 292, 297 ЦПК України 2004 року.

Апеляційний суд також установив, що, переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд указав наступні обставини.

Подаючи апеляційну скаргу, ТОВ «Абу-Дабі» посилалось на те, що 10 серпня 2010 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони зобов`язались спільно діяти з метою досягнення господарської мети, а саме відкриття і функціонування ресторану за адресою: АДРЕСА_1 .

У пункті 5 зазначеного договору погоджено необхідність поручительства ОСОБА_2 перед одним із засновників орендодавця ресторану товариства з обмеженою відповідальністю «НКТС-ІНВЕСТ», ОСОБА_3 , який і пред`явив позов до ОСОБА_2 , шляхом підписання розписок, які надано у день підписання договору оренди кафе-шашличної за вищевказаною адресою, що за своєю правовою природою є договором поруки.

Всі зобов`язання за договором оренди, укладеним 10 серпня 2010 року між ТОВ «Абу-Дабі» та товариством з обмеженою відповідальністю «НКТС-ІНВЕСТ», виконані в повному обсязі.

Крім того, апеляційний суд указав, що суд касаційної інстанції зазначив про передчасність висновку про те, що районний суд не вирішував питання про права та обов`язки ТОВ «Абу-Дабі».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з положеннями частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Доводи скарги ТОВ «Абу-Дабі» обґрунтовані тим, що 10 серпня 2010 року між товариством та ОСОБА_2 укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого сторони правочину зобов`язуються спільно діяти з метою досягнення господарської мети, а саме відкриття та функціонування ресторану за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 5 цього договору було погоджено необхідність поручительства останнього перед одним із засновників орендодавця ресторану ТОВ «НКТС-ІНВЕСТ», зокрема, ОСОБА_3 , шляхом підписання розписок. 01 грудня 2016 року товариство отримало повідомлення-вимогу від ОСОБА_2 щодо погашення заборгованості у розмірі 3 437 440 грн в порядку статті 556 ЦК України (регресна вимога).

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року указану апеляційну скаргу ТОВ «Абу-Дабі» було повернуто заявнику з підстав, передбачених статтями 292, 297 ЦПК України 2004 року, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішенням суду першої інстанції у даній справі не вирішувалось питання про права та обов`язки ТОВ «Абу-Дабі».

Переглядаючи у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року, Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року, вважав передчасними указані висновки апеляційного суду, у зв`язку із чим скасував указану ухвалу та передав справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду та належного з`ясування обставин, викладених у апеляційній скарзі ТОВ «Абу-Дабі».

Під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ТОВ «Абу-Дабі», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом касаційної інстанції установлено, що рішенням районного суду у даній справі вирішено питання про права та обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу.

Верховний Суд вважає, що указані висновки апеляційного суду про встановлення судом касаційної інстанції порушення прав ТОВ «Абу-Дабі» є помилковими.

Суд касаційної інстанції спрямував справу до суду апеляційної інстанції виключно для належної перевірки в судовому засіданні тих обставин, які викладені в апеляційній скарзі та надання необхідних і достатніх обґрунтувань щодо таких обставин з урахуванням пояснень та заперечень учасників даної справи, що є можливим тільки під час розгляду справи в судовому засіданні за правилами, визначеними ЦПК України.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 292 ЦПК України 2004 року).

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 910/2235415.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд, пославшись на положення пункту 5 договору про спільну діяльність, укладеного 10 серпня 2010 року між ТОВ «Абу-Дабі» та ОСОБА_2 , зазначивши, що у пункті 5 зазначеного договору погоджено необхідність поручительства ОСОБА_2 перед одним із засновників орендодавця ресторану ТОВ «НКТС-ІНВЕСТ» ОСОБА_3 , дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції, оскільки дане судове рішення стосується прав, свобод та (або) обов`язків ТОВ «Абу-Дабі» , яке не було залучено до участі у справі.

Разом з тим, у пункті 5 договору про спільну діяльність, укладеного 10 серпня 2010 року між ТОВ «Абу-Дабі» та ОСОБА_2 , зазначено, що сторони погоджують між собою розподіл спільної участі в діяльності ресторану і зобов`язуються спільно діяти на паритетних умовах.

Будь-яких погоджень щодо необхідності поручительства ОСОБА_2 перед одним із засновників орендодавця ресторану ТОВ «НКТС-ІНВЕСТ» ОСОБА_3 текст договору про спільну діяльність не містить.

Апеляційний суд указаного не врахував, безпідставно указав, що рішення районного суду впливає на права та обов`язки ТОВ «Абу-Дабі», не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»), у зв`язку із чим помилково скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове протилежне за змістом рішення про відмову в позові.

У відповідності до частини першої статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, або визначеної кількості речей.

Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти) у такій же самій кількості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором (частина перша статті 1051 ЦК України).

За змістом частини другої статті 1051 ЦК України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що відповідач зобов`язався повернути позивачу борг, підтверджений розписками, які станом на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій є чинними, та врахувавши, що в указаний строк відповідач на порушення своїх договірних зобов`язань позику не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у даній справі.

Суд першої інстанції урахував вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дослідив обставини справи у відповідності із такими вимогами і надав оцінку доводам учасників справи, перевіривши надані учасника доказами.

Згідно вимог статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

Вимоги скаржника про скасування додаткової постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року, якою була скасована ухвала апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2016 року, не підлягають задоволенню, оскільки така постанова не стосується розгляду спору по суті, а прийнята апеляційним судом для забезпечення процесуальної можливості розгляду апеляційної скарги ТОВ «Абу-Дабі», яка надійшла після закінчення апеляційного розгляду справи (стаття 370 ЦПК України).

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 413, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Архіпова Олександра Юрійовича, задовольнити.

Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року скасувати.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

Є. В. Петров

С. П. Штелик