Історія справи

Постанова ВССУ від 02.03.2026 року у справі №133/2281/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року

м. Київ

справа № 133/2281/24

провадження № 61-6031сво25

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі:

судді - доповідача Червинської М. Є.,

суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

стягувач - ОСОБА_2 ,

заінтересована особа - головний державний виконавець Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк Ольга Борисівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року у складі судді Пєтухової Н. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Матківської М. В.Ю., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.,

1. Історія справи

Короткий зміст скарги

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (далі - Дарницький ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ) (м. Київ) Данилюк О. Б. (далі - державний виконавець).

Скарга мотивована тим, що на підставі рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 17 жовтня 2017 року у справі № 133/745/17 з нього на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання сина. Стягнення проводилось у примусовому порядку через бухгалтерію за місцем його роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Газета «Новий день» (далі - ТОВ «Газета «Новий день»).

Військова агресія, оголошення у 2022 році військового стану, наявність форс-мажорних обставин призвели до тимчасового призупинення дії трудового договору за його місцем роботи на підставі наказу роботодавця від 01 лютого 2023 року № 08-ОС. Із 01 лютого 2023 року він продовжував сплачувати аліменти особисто на депозитний рахунок Дарницького ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ на банківські реквізити у матеріалах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

29 липня 2024 року він отримав розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого йому розраховано заборгованість за період із 01 лютого 2023 року до 01 липня 2024 року, виходячи з середньомісячної заробітної плати у регіоні проживання, що утворило необґрунтовану заборгованість. У тексті розрахунку заборгованості державний виконавець не навів належне обґрунтування та достатні правові підстави для прийняття такого рішення, а тому такі дії державного виконавця є неправомірними, порушують його права та інтереси.

Оскільки трудовий договір був призупинений, а не припинений, вважає, що розрахунок мав би складатися, виходячи із заробітної плати згідно з трудовим договором.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд:

визнати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів державного виконавця від 23 липня 2024 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 на суму 63 183,98 грн неправомірним;

зобов`язати державного виконавця відкликати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 23 липня 2024 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 на суму 63 183,98 грн.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що доказів оскарження наказу заявником про призупинення дії трудового договору суду надано не було. Положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачають можливість для відшкодування заявнику заробітної плати за час призупинення дії трудового договору та не звільняють від обов`язку утримання дитини і сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

Оскільки доказів отримання та розмірів фактичного доходу у спірний період із лютого 2023 року до червня 2024 року заявником не надано, хоч він не позбавлений можливості працевлаштування за сумісництвом або звільнення та отримання державної допомоги, однак із наданих виконавцю документів на час виникнення заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 не працював, розмір заборгованості державним виконавцем йому було розраховано правомірно та в порядку, визначеному частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», частиною другою статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Постановою від 09 квітня 2025 року Вінницький апеляційний суд залишив без змін ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що у разі фактичного невиконання працівником трудових обов`язків та відсутності заробітної плати внаслідок призупинення трудового договору, правомірним є визначення заборгованості зі сплати аліментів, виходячи з розміру середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості. Це пов`язано з тим, що боржник, навіть за умов призупинення дії трудового договору, має можливість законним шляхом здійснювати трудову діяльність, зокрема шляхом працевлаштування за сумісництвом на умовах повного робочого дня. Приховування доходів або подання неповних чи недостовірних відомостей щодо розміру доходів, з яких мають утримуватись аліменти, є недопустимим та суперечить інтересам дитини. Водночас, у випадках неофіційного працевлаштування аліменти мають визначатися, виходячи з середньої заробітної плати для місцевості, де проживає боржник. Це підтверджує правомірність дій державного виконавця щодо нарахування відповідної заборгованості.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

12 травня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити у повному обсязі..

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у період, за який державний виконавець проводив розрахунок, виплата заробітної плати йому роботодавцем не здійснювалася не з причин невиконання роботи працівником, а внаслідок тимчасового призупинення дії трудового договору, причиною якого є впровадження в державі воєнного стану та вплив його наслідків на трудові відносини працівників та роботодавця. Загальновідомо, що з початком військової агресії у 2022 році саме з причини воєнного стану роботодавці почали масово припиняти трудові відносини з працівниками і законодавець 15 березня 2022 року прийняв Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а Мінекономіки опублікувало коментар від 23 березня 2022 року саме у наведених умовах воєнного стану і зазначило, що тимчасове призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану не означає розірвання трудових відносин, отже застосування частини другої статті 195 СК України до таких правовідносин є неправомірним та помилковим. Саме такий висновок у подібних правовідносинах зробив Верховний Суд в ухвалі від 08 вересня 2023 року у справі № 489/3741/16-ц. У судах першої та апеляційної інстанцій він посилався також на цей висновок, але суди не звернули увагу на це та не врахували його.

Доводи інших учасників справи

10 липня 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив, у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відзив мотивовано тим, що вона є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_3 . Заявник понад 5 років принципово сплачує мінімальний прожитковий мінімум, його мета взагалі не платити аліменти та він свідомо приховує свої доходи. Державному виконавцю, незважаючи на численні спроби, так і не вдалося витребувати від ОСОБА_1 трудовий договір, останній вводить в оману державного виконавця, приховує свої доходи, місце свого неофіційного працевлаштування, на виклики виконавця не з`являється. Його мета - сплачувати до повноліття 50 % прожиткового мінімуму, що він і робить із 2019 року

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 05 жовтня 2018 року у справі № 33/772/510/2018 визнано, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання сина, дитиною не цікавиться, тому був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП України.

Суди правильно вважали, що оскільки доказів отримання та розмірів фактичного доходу у період із лютого 2023 року до червня 2024 року заявник не надав, він не позбавлений можливості працевлаштуватись за сумісництвом. Відповідно до наданих державному виконавцю документів на час виникнення заборгованості ОСОБА_1 не працював. З огляду на наведене, розмір заборгованості йому розраховано в порядку, визначеному частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 195 СК України, виходячи з середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Право на утримання дитини не може бути призупинено ні воєнним станом, ні умовою призупинення трудового договору, тим більше за відсутності доказів фактичної втрати заробітку. ОСОБА_1 жодних доказів щодо його фінансового стану, а також доказів неможливості працевлаштуватися не надав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Витребувано з Козятинського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу № 133/2281/24 за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Дарницького ВДВС у м. Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк О. Б.

21 липня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2025 року відзив Дарницького ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) залишено без розгляду.

Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2025 року справу № 133/2281/24 прийнято до провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 серпня 2017 року у справі № 133/745/17 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 квітня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

На підставі рішення суду 17 жовтня 2017 року виданий виконавчий лист, а 02 листопада 2017 року, на виконання вказаного виконавчого листа, відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах від 23 липня 2024 року № НОМЕР_1/24, складеного державним виконавцем, заборгованість зі сплати аліментів у виконавчому провадженні по виконавчому листу від 17 жовтня 2017 року № 133/745/17 станом на 01 липня 2024 року складає 63 183,98 грн. Указаний розрахунок заборгованості свідчить про те, що державний виконавець за період із січня 2023 року до червня 2024 року вказав розмір доходу у сумі 21 347,00 грн щомісячно, нарахував аліменти у розмірі 5 336,75 грн на місяць.

Згідно з наказом ТОВ «Газета «Новий день» від 01 лютого 2023 року № 08-ОС, у зв`язку з запровадженням правового режиму воєнного стану на території України, товариство призупинило дію трудового договору з ОСОБА_1 із 02 лютого 2023 року до відновлення виробництва, але не пізніше дня припинення (скасування) воєнного стану.

Межі касаційного перегляду

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована тим, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає в питанні сплати аліментів особою, дію трудового договору з якою призупинено.

В ухвалі від 08 вересня 2023 року у справі № 489/3741/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив такий висновок:

«зважаючи на наявний у матеріалах справи наказ про прийняття ОСОБА_3 на роботу до ФОП ОСОБА_6 з 15 лютого 2022 року та до видання роботодавцем наказу 24 березня 2022 року про призупинення трудового договору, розмір щомісячного платежу за аліментами за цей період повинен був бути нарахований, виходячи із розміру заробітної плати фактично працюючого працівника.

Доказів оскарження наказу заявником суду надано не було.

Разом з тим, за змістом частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Отже, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачають можливість для відшкодування заявнику заробітної плати за час призупинення дії трудового договору та не звільняють від обов`язку утримання дитини та сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, у період, коли дія трудового договору була призупинена, ОСОБА_3 не отримував заробітної плати. Отже, правильним є висновок апеляційного суду про те, що оскільки трудові відносини не припинено, а призупинено, за ОСОБА_3 зберігалося місце роботи та посада, законодавством передбачено відшкодування заробітної плати за вказаних обставин, то щомісячний розмір аліментів за час призупинення трудового договору з 24 березня по 31 жовтня 2022 року повинен визначатися, виходячи із розміру заробітної плати працівника, визначеної трудовим договором, а не з середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про визнання розрахунку державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за період з 15 лютого 2022 року по 31 жовтня 2022 року неправомірним, та обґрунтовано зазначив, що при проведені розрахунку заборгованості за цей період державному виконавцю слід враховувати розмір заробітної плати, визначений трудовим договором між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 237/2469/20 наведений аналогічний висновок та зазначено, що:

«відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. За змістом частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Отже, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачають можливість відшкодування заявнику заробітної плати за час призупинення дії трудового договору та не звільняють від обов`язку утримання дитини і сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у Мар`їнському ВДВС перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів ОСОБА_1, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно з наказом № 3105/22 від 31 травня 2022 року ДП «Шахта ім. М. С. Сургая», у зв`язку з військовою агресією росії проти України та проведенням бойових дій за адресою виробництва, дія трудових договорів призупинена з працівниками з 01 червня 2022 року, в тому числі з ОСОБА_1, до відновлення можливості виконувати роботу працівниками. Доказів оскарження вказаного наказу суду надано не було. З розрахунку заборгованості вбачається, що державним виконавцем за період з липня 2022 року по квітень 2023 року сума аліментів, які підлягають стягненню, визначена у розмірі від розміру середньої заробітної плати працівника даної місцевості.

Не погоджуючись із наведеним державним виконавцем розрахунком, ОСОБА_1, звертаючись до суду з цією скаргою, посилався на те, що у зазначений період трудовий договір між ним та ДП «Шахта ім. М. С. Сургая» був призупиненим однак заявник не був безробітним, що, на його думку, є підставою для нарахування аліментів у мінімальному розмірі - 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій врахували, що боржник не мав фактичного доходу за оскаржуваний період часу, а тому державний виконавець правильно обчислив та розрахував заборгованість зі сплати аліментів, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Водночас Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів, оскільки трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП «Шахта ім. М. С. Сургая» не припинено, а призупинено. За ОСОБА_1 зберігається місце роботи та посада, законодавством передбачено відшкодування заробітної плати за вказаних обставин, а тому щомісячний розмір аліментів за час призупинення трудового договору повинен визначатися, виходячи із розміру заробітної плати працівника, визначеної трудовим договором, яка підлягала б нарахуванню роботодавцем, якщо б дію трудового договору не було б призупинено, а не із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості».

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування статей 71 Закону України «Про виконавче провадження» та 195 СК України щодо порядку визначення заборгованості (розміру) за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), для платника аліментів, з яким призупинено дію трудового договору та який на час виникнення заборгованості не працював, викладених в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року у справі № 489/3741/16-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 237/2469/20.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).

Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18)).

У частинах першій, третій, четвертій, шостій - восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, зокрема, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця. Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів. Після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, за відсутності заборгованості із сплати аліментів підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, повертають виконавцю постанову про стягнення аліментів з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу присуджених йому сум аліментів. Якщо відраховані з боржника суми аліментів не були перераховані стягувачу, виконавець письмово повідомляє стягувачу про розмір заборгованості, що утворилася, та роз`яснює йому права на звернення з позовом до підприємства, установи, організації, фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи, якщо така заборгованість утворилася з їхньої вини. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (стаття 195 СК України).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що заборгованість зі сплати аліментів у виконавчому провадженні по виконавчому листу від 17 жовтня 2017 року №133/745/17 за період із січня 2023 року до червня 2024 року, тобто на період призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 і відсутності доказів отримання останнім та розмірів фактичного доходу у вказаний період, державний виконавець розрахував розмір заборгованості за аліментами в порядку, визначеному частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною другою статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Боржник не погодився з розрахунком заборгованості за аліментами та бездіяльністю державного виконавця, через що звернувся зі скаргою відповідно до розділу VII ЦПК України, вважаючи порушеними його права.

Обґрунтовуючи підстави скарги, заявник посилався на те, що в зазначений період дійсно заробітна плата йому не нараховувалася та будь-який дохід у нього відсутній, однак він перебуває у трудових відносинах, дія трудового договору є призупинена, а тому розрахунок мав би відбуватися із його заробітної плати, передбаченої трудовим договором.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тлумачення статей 71 Закону України «Про виконавче провадження» та 195 СК України свідчить, що у разі стягнення аліментів, присудженими у частці від заробітку (доходу), їх розмір визначається виконавцем:

1) з фактичного заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержував, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України;

2) із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості для платника аліментів, який не працював.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не встановлює особливостей сплати аліментів особою, дію трудового договору з якою призупинено, не передбачає відрахування аліментів та/або нарахування боржнику заборгованості із сплати аліментів роботодавцем в період призупинення дії трудового договору.

Тому заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), для платника аліментів, з яким призупинено дію трудового договору, який на час виникнення заборгованості заробітку (доходу) не отримував, визначається із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У зв`язку з цим Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів, що оскільки наказом ТОВ Газета «Новий день» від 01 лютого 2023 року № 08-ОС призупинено дію трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 , під час та за період призупинення дії трудового договору роботодавець не зобов`язаний виплачувати працівнику заробітну плату, відповідно здійснювати нарахування, відрахування та/або нарахування боржнику заборгованості із сплати аліментів роботодавцем, доказів отримання та розмірів фактичного доходу у вказаний період із лютого 2023 року до червня 2024 року заявник не надав, тобто в цей період боржник вважається таким, що не працював та не отримував доходу, а тому розмір заборгованості йому було правомірно розраховано виконавцем у порядку, визначеному частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною другою статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених вище положень норм матеріального та процесуального закону, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та визнання неправомірним розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державного виконавця від 23 липня 2024 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 на суму 63 183,98 грн.

Тому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відхиляє аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Касаційна скарга не містить жодного аргументу щодо незгоди з самим розрахунком заборгованості зі сплати аліментів за спірний період, який розрахований виконавцем, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, заявник не погоджується тільки з порядком проведення такого розрахунку.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, тому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення суді першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо наявності підстав для відступу від правових висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року у справі № 489/3741/16-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 237/2469/20

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування статей 71 Закону України «Про виконавче провадження» та 195 СК України щодо порядку визначення заборгованості (розміру) за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), для платника аліментів, з яким призупинено дію трудового договору та який на час виникнення заборгованості не працював, викладених в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року у справі № 489/3741/16-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 237/2469/20.

Так, в ухвалі від 08 вересня 2023 року у справі № 489/3741/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив такий висновок:

«зважаючи на наявний у матеріалах справи наказ про прийняття ОСОБА_3 на роботу до ФОП ОСОБА_6 з 15 лютого 2022 року та до видання роботодавцем наказу 24 березня 2022 року про призупинення трудового договору, розмір щомісячного платежу за аліментами за цей період повинен був бути нарахований, виходячи із розміру заробітної плати фактично працюючого працівника.

Доказів оскарження наказу заявником суду надано не було.

Разом з тим, за змістом частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Отже, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачають можливість для відшкодування заявнику заробітної плати за час призупинення дії трудового договору та не звільняють від обов`язку утримання дитини та сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, у період, коли дія трудового договору була призупинена, ОСОБА_3 не отримував заробітної плати. Отже, правильним є висновок апеляційного суду про те, що оскільки трудові відносини не припинено, а призупинено, за ОСОБА_3 зберігалося місце роботи та посада, законодавством передбачено відшкодування заробітної плати за вказаних обставин, то щомісячний розмір аліментів за час призупинення трудового договору з 24 березня по 31 жовтня 2022 року повинен визначатися, виходячи із розміру заробітної плати працівника, визначеної трудовим договором, а не з середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про визнання розрахунку державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за період з 15 лютого 2022 року по 31 жовтня 2022 року неправомірним, та обґрунтовано зазначив, що при проведені розрахунку заборгованості за цей період державному виконавцю слід враховувати розмір заробітної плати, визначений трудовим договором між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5».

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 237/2469/20 наведений аналогічний висновок та зазначено, що:

«відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. За змістом частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Отже, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачають можливість відшкодування заявнику заробітної плати за час призупинення дії трудового договору та не звільняють від обов`язку утримання дитини і сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у Мар`їнському ВДВС перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів ОСОБА_1, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно з наказом № 3105/22 від 31 травня 2022 року ДП «Шахта ім. М. С. Сургая», у зв`язку з військовою агресією росії проти України та проведенням бойових дій за адресою виробництва, дія трудових договорів призупинена з працівниками з 01 червня 2022 року, в тому числі з ОСОБА_1, до відновлення можливості виконувати роботу працівниками. Доказів оскарження вказаного наказу суду надано не було. З розрахунку заборгованості вбачається, що державним виконавцем за період з липня 2022 року по квітень 2023 року сума аліментів, які підлягають стягненню, визначена у розмірі 1/4 від розміру середньої заробітної плати працівника даної місцевості.

Не погоджуючись із наведеним державним виконавцем розрахунком, ОСОБА_1, звертаючись до суду з цією скаргою, посилався на те, що у зазначений період трудовий договір між ним та ДП «Шахта ім. М. С. Сургая» був призупиненим однак заявник не був безробітним, що, на його думку, є підставою для нарахування аліментів у мінімальному розмірі - 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій врахували, що боржник не мав фактичного доходу за оскаржуваний період часу, а тому державний виконавець правильно обчислив та розрахував заборгованість зі сплати аліментів, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Водночас Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів, оскільки трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП «Шахта ім. М. С. Сургая» не припинено, а призупинено. За ОСОБА_1 зберігається місце роботи та посада, законодавством передбачено відшкодування заробітної плати за вказаних обставин, а тому щомісячний розмір аліментів за час призупинення трудового договору повинен визначатися, виходячи із розміру заробітної плати працівника, визначеної трудовим договором, яка підлягала б нарахуванню роботодавцем, якщо б дію трудового договору не було б призупинено, а не із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості».

Тобто в аналогічних спорах зроблені протилежні висновки, зокрема касаційний суд уважав, що щомісячний розмір аліментів за час призупинення трудового договору повинен визначатися, виходячи із розміру заробітної плати працівника, визначеної трудовим договором, яка підлягала б нарахуванню роботодавцем, якщо б дію трудового договору не було б призупинено, а не із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

За викладених обставин, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року у справі № 489/3741/16-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 237/2469/20.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не здійснює.

Висновки щодо застосування норми права

У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тлумачення статей 71 Закону України «Про виконавче провадження» та 195 СК України свідчить, що у разі стягнення аліментів, присудженими у частці від заробітку (доходу), їх розмір визначається виконавцем:

1) з фактичного заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержував, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України;

2) із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості для платника аліментів, який не працював.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не встановлює особливостей сплати аліментів особою, дію трудового договору з якою призупинено, не передбачає відрахування аліментів та/або нарахування боржнику заборгованості із сплати аліментів роботодавцем в період призупинення дії трудового договору.

Тому заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), для платника аліментів, з яким призупинено дію трудового договору (стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану») та який на час виникнення заборгованості заробітку (доходу) не отримував, визначається із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості

Керуючись статтями 400 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. І. Грушицький А. Ю. Зайцев В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська