Історія справи

Постанова ВССУ від 01.04.2026 року у справі №314/190/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 314/190/24

провадження № 61-117св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,

третя особа - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Ведмедовською Ганною Олексіївною, на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2024 року у складі судді Кіяшко В. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Кухаря С. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ГУ ПФ України в Запорізькій області, третя особа - Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування на утриманні.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її рідним братом, що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження. У 1984 році внаслідок аварії вона отримала травму голови, після якої у неї виникли проблеми зі здоров`ям, значно порушився зір. Через вказану травму вона вимушена була перенести операції та навчатися у спеціальній школі, призначеної для дітей зі слабим зором. Пізніше, у 2013 році, їй було встановлено ІІІ групу інвалідності по зору.

Таким чином, ОСОБА_1 з 2013 року по теперішній час є особою з інвалідністю ІІІ групи (по зору).

У зв`язку з проблемами зі здоров`ям та встановленням їй інвалідності, її рідний брат ОСОБА_2 , як тільки став повнолітнім та почав отримувати власні доходи, взяв на себе відповідальність щодо повного її утримання. Вона регулярно отримувала від нього допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом для існування.

26 липня 2022 року ОСОБА_2 вступив до Збройних Сил України, до десантного батальйону. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 загинув від отриманих поранень несумісних з життям під час участі в бойових діях та забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, поблизу населеного пункту Ямполівка Краматорського району Донецької області.

19 жовтня 2022 року у Вільнянській державній нотаріальній конторі було відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , де єдиною спадкоємницею є вона, оскільки за життя брат так і не створив власну родину, а батьки вже давно померли.

Встановлення юридичного факту перебування її на утриманні брата потрібно для оформлення одноразової грошової допомоги після смерті ОСОБА_2 та отримання пенсії по втраті годувальника.

ОСОБА_1 просила суд встановити факт перебування її на утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які пояснили, що неодноразово бачили як брат позивача привозив їй продукти харчування. Також встановлено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своїми дітьми. Зі слів позивача, вона після смерті батька отримує пенсію по втраті годувальника, проте доказів не надано.

Суд не бере до уваги надані ОСОБА_1 квитанції від 03 березня 2022 року на суму 19 000, 00 грн, 19 жовтня 2021 року на суму 305,51 грн, 22 липня 2021 року на суму 502,51 грн, оскільки вказана кількість квитанцій не підтверджує факт, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні у свого брата ОСОБА_2 , переведення вказаних сум могли мати інший характер.

Позивач не надала суду докази, відомості про доходи її брата до того часу, як він був призваний на військову службу під час мобілізації 08 липня 2022 року і став отримувати матеріальне забезпечення, тому не можливо встановити, чи міг він взагалі надавати таку допомогу.

Одні тільки свідчення свідків про те, що вони бачили, що ОСОБА_2 , коли приїздив в село, то привозив продукти харчування своїй сестрі, не можуть бути беззаперечно визнані судом як те, що остання перебувала на його утриманні.

Заявник в підтвердження своїх вимог належних доказів не надала і судом їх не здобуто. Отже, суд не вбачає підстав для задоволення заяви.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки у справі відсутні докази розміру доходів як померлого ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 . Співвідношення розміру допомоги, яку заявник отримувала від ОСОБА_2 , та інших одержуваних нею доходів, не встановлено, оскільки такі докази позивачем не були подані суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач перебувала на повному утриманні брата є безпідставними, оскільки надані позивачем квитанції не містять підтверджень систематичності допомоги з боку брата за його життя.

Аргументи учасників справи

03 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог посилаючись лише на свої внутрішні нічим не обґрунтовані припущення. Незрозумілим є чому суд критично оцінив декілька із всіх наданих нею квитанцій, ігноруючи квитанції від 16 березня 2022 року та від 17 вересня 2022 року, який, на думку суду, був зміст переведених їй коштів у період з 2021 року до дати смерті брата. Не надав жодного висновку з цього приводу суд апеляційної інстанції, хоча врахував всі надані нею квитанції. Разом з тим, апеляційний суд вирішив, що позовні вимоги є безпідставними.

Щодо відсутності доказів розміру доходів ОСОБА_2 , то під час судового розгляду справи у суді першої інстанції вказаний сумнів ніким не був озвучений. З метою повного та об`єктивного розгляду справи суд навіть не намагався з`ясувати наявність/відсутність будь-яких доходів ОСОБА_2 , який за життя був суб`єктом господарювання. Суд першої інстанції не був позбавлений права з метою підтвердження або спростування власних сумнівів витребувати докази щодо розміру доходів покійного ОСОБА_2 .

Водночас, дізнавшись про це, вона одразу через свого представника направила запит до ГУ ДПС у Запорізькій області про отримання відомостей з Державного реєстру про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору померлого ОСОБА_2 за період з 01 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року. Проте 01 жовтня 2024 року отримала відмову у наданні цієї інформації, а також роз`яснення щодо можливості надання запитуваної інформації виключно за ухвалою суду. Після цього вона одразу звернулась до суду апеляційної інстанції з клопотанням про витребування доказів, повідомивши суд про викладені обставини та причини, за яких раніше вона не зверталася до суду із відповідним клопотанням (про наявність сумніву суду довідалася лише після ознайомлення із текстом рішення суду першої інстанції). Проте, 04 грудня 2024 судом апеляційний суд ухвалив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні вказаного клопотання. При цьому суд зробив висновок, що в матеріалах справи відсутні докази розміру доходу ОСОБА_2 . Апеляційний суд не тільки не забезпечив її право на витребування доказів, які вона позбавлена можливості самостійно отримати, а й не вчинив жодних заходів для повноти розгляду справи.

Щодо тверджень суду про відсутність доказів розміру її доходів, то 22 травня 2024 року її представник надіслав клопотання про долучення довідки від 11 квітня 2024 року, виданої ГУ ПФУ у Запорізькій області, в якій зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії у разі втрати годувальника (після смерті батька). Також в матеріалах справи наявна довідка ГУ ПФУ в Запорізькій області № 0800-0215-8/85718 від 27 вересня 2024 року, якою підтверджено вказане, а також довідка про доходи ОСОБА_1 про її доходи (пенсію) за період з січня 2024 року по вересень 2024 року. Суди проігнорували вказані докази.

На підтвердження своїх доводів про те, що вона перебувала на утриманні ОСОБА_2 , вона надала суду, в тому числі, квитанції про переказ коштів: від 22 липня 2021 року на суму 502,51 грн; від 19 жовтня 2021 року на суму 305,51 грн; від 03 березня 2022 року на суму 19 000,00 грн; від 16 березня 2022 року на суму 89 385,00 грн; від 17 вересня 2022 року на суму 5 000,00 грн, призначення - переказ власних коштів. Суди, незважаючи на вказані квитанції, відмовили у задоволенні позову, оскільки, на їх думку, квитанції не містить підтверджень систематичності допомоги з боку брата в період його життя. У Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не зазначено, що саме розуміється під систематичністю допомоги утриманцю. За таких обставин взагалі не зрозуміло чим саме керувалися суди попередніх інстанцій, зазначаючи вказаний висновок, при цьому посилаючись на надані нею квитанції про отримання від брата грошових переказів. ОСОБА_2 за життя здійснив не один переказ на її користь та в різні періоди, різними сумами. Тому надані нею квитанції підтверджують факт систематичності надання ОСОБА_2 матеріальної допомоги своїй сестрі.

Також у матеріалах справи наявні докази (акт підтвердження) того, що ОСОБА_2 вів домашнє господарство та покращував благоустрій домоволодіння ОСОБА_1 . Крім того, повністю забезпечував її продуктами харчування, медичними препаратами, засобами гігієни, які привозив особисто. Вказані обставини підтвердили свідки: ОСОБА_5 та ОСОБА_4

ГУ ПФУ у Запорізькій області вже нараховує та сплачує пенсію їй по втраті годувальника (своїх батьків). Отже, факт того, що вона не може самостійно себе забезпечити є доведеним фактом. Відповідно, після смерті батьків відповідальність щодо її забезпечення була покладена виключно на ОСОБА_2 , який з метою гарантування виплат саме на її користь, на випадок своєї гибелі, в своїй особовій справі зазначив в якості членів родини лише свою сестру.

Вважає, що суди неповно з`ясували обставини справи та допустили порушення норм матеріального і процесуального права.

07 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» Міністерство оборони України подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що аналіз позовної заяви дозволяє зробити висновок, що позивач не зазначила чітко, з якого часу вона перебувала на повному утриманні брата. Позивач вказує, що весь час вона спочатку була на утриманні своїх батьків та брата (до лютого 2022 року), а потім вже безпосередньо брата (до вересня 2022 року). Аналіз позовної заяви та доданих письмових доказів свідчить, що позивач не довела отримання братом власних доходів з 26 липня 1992 року (дата досягнення ним повноліття), які б надали можливість її утримувати у повному обсязі. Крім того, позиція позивача змінюється, тому виникає питання, з якого все ж таки часу брат здійснював її повне утримання, чи з моменту коли став повнолітнім та почав отримувати власні доходи, чи з моменту смерті батьків.

Адвокат, яка надавала правову допомогу позивачу, не долучила відповідних доказів наявності доходів у ОСОБА_2 з моменту його повноліття, що є однією із основних умов можливого повного утримання позивача. Наданий позивачем на підтвердження своїх вимог витяг з ЄДРЮФОП та ГО свідчить лише про ту обставину, що ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 13 липня 2015 року, дані щодо його доходів відсутні.

Суд першої інстанції встановив, що у будинку за адресою: АДРЕСА_1 (який позивач успадкувала за заповітом після смерті матері) позивач проживає разом зі своїми дітьми. Проте позивач не надає інформації щодо даних дітей та їх батька. СК України чітко встановлює обов`язок батька утримувати своїх неповнолітніх дітей та дружину, яка непрацездатна та відповідно обов`язок повнолітніх дітей утримувати свої непрацездатних батьків.

Надана довідка ГУ ПФУ України від 11 квітня 2024 року про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії у разі втрати годувальника з 28 травня 2020 року та що сума пенсії в період з 01 квітня 2024 року по 30 вересня 2024 року склала 81 897,85 грн свідчить про відсутність повного утримання ОСОБА_1 її братом.

Квитанції, які містяться в матеріалах справи з призначенням платежу «переказ власних коштів», не свідчать на користь твердження позивача, про її повне утримання. Цілком логічне є твердження суддів попередніх інстанції, що таке призначення платежу могли б мати іншу мету (для прикладу, оплату комунальних послуг по місцю проживання ОСОБА_2 , погашення заборгованості, надання коштів для здійснення ним підприємницької діяльності і т.д.).

Позивач не є особою на яку, розповсюджується дія статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Предметом доказування у справі є обставини, які підтверджують отримання заявником допомоги, яка надавалась постійно та була основним джерелом засобів до існування. Разом з тим, з огляду на неналежність позивача до переліку непрацездатних членів сім`ї загиблого, наявність другої умови встановлювати немає необхідності. Тому відсутні підстави для задоволення заяви.

24 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала письмові пояснення та просила касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

Письмові пояснення мотивовано тим, що вона ніколи не зазначала про те, що перебувала на утриманні брата з 1992 року. До смерті своїх батьків вона перебувала здебільшого на їх утриманні, докази чого було надано, зокрема довідку з ПФУ про те, що вона є пенсіонеркою по втраті годувальника. Після смерті батьків (з лютого 2022 року) її утриманням займався вже виключно ОСОБА_2 , який мав можливість здійснювати утримання, оскільки спочатку був підприємцем, а потім військовослужбовцем.

Щодо доводів у відзиві про те, що довідка про отримання нею пенсії у розмірі 81 897,85 грн свідчить про відсутність підстав вважати, що вона перебувала на утриманні у свого брата, є суперечливими. Вказана сума є розміром пенсій за десять місяців. Крім того, одержання заявником пенсії не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні. На сьогоднішній день вона вже перебуває у досить складному матеріальному становищі, вимушена позичати кошти. Вказаний факт свідчить про те, що вона не отримує тих коштів, які задовольняли б її життєві потреби.

Вона вживала заходів для отримання доказів про дохід її брата, проте ГУ ДПС у Запорізької області відмовив у наданні такої інформації, а суд у задоволенні відповідного клопотання відмовив.

Міністерство оборони України не зазначає, яке ж саме призначення платежу у при переказах коштів слід зазначати, на його думку. Водночас, у разі надсилання коштів на погашення заборгованості, про що допускає Міністерство оборони України, у призначенні платежу було б зазначено «погашення заборгованості» тощо.

Жоден з відповідачів так і не надав суду своїх заперечень щодо пред`явленого позову. У зв`язку з чим можна зробити висновок, що вони не заперечують проти задоволення позову.

Те, що вона перебувала на утриманні свого брата бачили її односельчани, які підтвердили вказаний факт (надаючи покази у судовому засідання, підписуючи акт підтвердження, який наявний в матеріалах справи).

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі № 314/190/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25).

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року поновлено касаційне провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У 1984 році внаслідок аварії ОСОБА_1 отримала травму голови, після якої у неї виникли проблеми зі здоров`ям, значно погіршився зір.

У 2013 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності по зору.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Запорізькій області як отримувач пенсії у разі втрати годувальника з 22 липня 2013 року довічно.

У період з січня по вересень 2024 року ОСОБА_1 отримала пенсію на загальну суму 81 897,85 грн.

ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своїми дітьми. Дата реєстрації за вказаною адресою - 06 березня 2002 року.

ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

З 08 липня 2022 року ОСОБА_2 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період до ЗСУ.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 загинув у бою за Батьківщину, що підтверджується сповіщенням Міністерства оборони України від 08 жовтня 2022 року № 691/3896/2.

19 жовтня 2022 року у Вільнянській державній нотаріальній конторі відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , єдиною спадкоємицею є його сестра ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 надала квитанції про грошові перекази їй ОСОБА_2 , призначення - «переказ власних коштів»:

від 22 липня 2021 року на суму 502,51 грн,

від 19 жовтня 2021 року на суму 305,51 грн;

від 03 березня 2022 року на суму 19 000,00 грн;

від 16 березня 2022 року на суму 89 385,00 грн;

від 17 вересня 2022 року на суму 5 000,00 грн.

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які пояснили, що неодноразово бачили як брат позивачки ОСОБА_6 привозив продукти харчування своїй сестрі ОСОБА_7 .

Позиція Верховного Суду

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» визначено, що сім`ям загиблих осіб (загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Водночас братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) зроблено такі висновки:

«72. Положеннями пункту 5 Порядку № 975 регламентовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України (далі - СК України), а утриманці - відповідно до Закону № 2262-XII.

73. У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.

74. Зокрема, передбачено, що особи, які не були членами сім`ї загиблого, але перебували на його утриманні, додають до заяви рішення суду або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).

75. Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону № 2262-ХІІ.

82. З огляду на викладене, слід враховувати, що:

- встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні прямо передбачено у пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України;

- для отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядками № № 975, 3-1 додаються рішення суду, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).

Отже, гарантією реалізації права на соціальний захист утриманців загиблих військовослужбовців є судовий порядок встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця.

125. Аналізуючи у сукупності предмет та характер відносин щодо встановлення факту, що має юридичне значення для реалізації прав заявника, їх суб`єктний склад, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, окрім як в порядку цивільного судочинства.

135. Судове рішення про встановлення факту перебування особи на утриманні є тим документом, який заявник подає для призначення йому одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця (пункті 10 Порядку № 975). Тобто таке судове рішення є обов`язковим (преюдиційним) для органів військового управління.

136. Отже, чинне правове регулювання створює передумови для можливості реалізації права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги утриманцю загиблого військовослужбовця без вирішення публічно - правового спору, що відповідає як прагненню ефективного соціального захисту близьких загиблих військовослужбовців, так і принципам процесуальної економії.

171. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне. У разі якщо вбачається спір про право, який підлягає вирішенню в окремому порядку, такий спір підлягає вирішенню в позовному провадженні (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України).

180. Відповідно до абзацу п`ятого пункту 3.1 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45, (далі - Порядок № 45) районний (міський) ТЦК та СП веде облік осіб загиблих (померлих) військовослужбовців (осіб, звільнених з військової служби) та осіб, які звернулися (можуть звернутися) за отриманням одноразової грошової допомоги.

181. У абзаці першому цього ж пункту зазначено, що районний ІНФОРМАЦІЯ_2 є органом, уповноваженим приймати документи, передбачені додатком 2, від осіб, які можуть звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги, оформлювати документи для її призначення та виплати.

182. Алгоритм дій органів військового управління та їх компетенція при надходженні від особи заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги закріплений у розділі IV Порядку № 45.

183. Коротко його можна описати так:

- районний (міський) ТЦК та СП приймає від заявників документи, завіряє їх копії та не пізніше 7 робочих днів після надходження всіх документів надсилає їх ІНФОРМАЦІЯ_5 за підпорядкуванням (пункт 4.2);

- обласний ( ІНФОРМАЦІЯ_6 перевіряє отримані документи, визначає осіб, які документально підтвердили своє право на одержання одноразової грошової допомоги, а також осіб, які звернулися (можуть звернутися) за її одержанням, але не надали (надали не всі) документи. Результати опрацювання документів ІНФОРМАЦІЯ_7 зазначаються у висновку та доповіді, які разом з іншими документами надсилаються до Департаменту соціального забезпечення (через Управління соціальної підтримки (пункт 4.3);

- у подальшому документи опрацьовуються структурними підрозділами апарату Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до їх повноважень та подаються на розгляд Комісії Міноборони (пункт 4.4);

- районні (міські) ТЦК та СП, які здійснювали оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги повідомляють заявників (з дотриманням вимог чинного законодавства щодо захисту персональних даних) про прийняте головним розпорядником коштів рішення щодо призначення або відмови у призначенні одноразової грошової допомоги (пункт 4.6).

184. Таким чином, не районні ТЦК та СП, а відповідна Комісія Міністерства оборони України є суб`єктами прийняття остаточного рішення про призначення чи про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги утриманцям загиблого військовослужбовця».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що «приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами».

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя (пункт 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154).

Касаційний суд вже вказував, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року в справі № 344/6751/22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 524/7691/23 вказано, що «суди не врахували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є відокремленим підрозділом; поза увагою судів залишилось те, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб; філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. Тому судові рішення суду належить скасувати та провадження у справі закрити».

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ГУ ПФУ в Запорізькій області, третя особа - Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування її на утриманні брата, який загинув при виконанні обов`язків військової служби. Вказувала, що встановлення вказаного юридичного факту їй потрібно для оформлення одноразової грошової допомоги після смерті ОСОБА_2 та отримання пенсії у разі втрати годувальника;

суди не звернули уваги, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. ІНФОРМАЦІЯ_1 є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_8 , а відтак не має статусу юридичної особи. Позивач клопотання про залучення як відповідача ІНФОРМАЦІЯ_8 не заявляла;

тому оскаржені судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 належить скасувати та провадження у справі в цій частині закрити;

касаційний суд зауважує, що для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а встановленням такого факту судом може бути підставою для призначення як пенсії в разі втрати годувальника, так і одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця, і таке судове рішення є обов`язковим (преюдиційним) для органів військового управління та ПФУ, які є суб`єктами їх призначення. Суб`єктами прийняття остаточного рішення про призначення чи про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги утриманцям загиблого військовослужбовця є не територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а відповідна Комісія Міністерства оборони України. Тому саме Міністерство оборони України та відповідний орган ПФУ є заінтересованими особами у таких справах і мають залучатися для їх вирішення при зверненні особи із заявою про встановлення факту перебування на утриманні в порядку окремого провадження;

разом з тим, незалежно від можливості вирішення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, зокрема, за відсутності інших суб`єктів отримання одноразової грошової допомоги та/або відсутності з ними спору про право, заявник не позбавлений права звернутися до суду із такою заявою в позовному провадженні, і процесуальне законодавство не передбачає таких наслідків як закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо особа звернулася до суду в позовному провадженні із заявою про встановлення юридичного факту, яку належить вирішувати в порядку окремого провадження. Проте у такому випадку відповідачами залежно від мети встановлення юридичного факту також мають бути відповідні суб`єкти призначення, для яких таке судове рішення буде обов`язковим (преюдиційним), зокрема в цій справі ? Міністерство оборони України та ГУ ПФУ в Запорізькій області;

пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

Оскільки ОСОБА_1 не залучила Міністерство оборони України як відповідача, заявляючи вимогу про встановлення факту її перебування на повному утриманні брата в позовному провадженні, у тому числі з метою отримання одноразової грошової допомоги після смерті ОСОБА_2 , у задоволенні її позову до ГУ ПФУ в Запорізькій області судам належало відмовити з підстав його пред`явлення за неналежного суб`єктного складу відповідачів. У зв`язку з цим оскаржені судові рішення про відмову у позові слід змінити в мотивувальній частині.

З урахуванням наведених підстав зміни та скасування судових рішень касаційний суд оскаржені судові рішення по суті вирішення позову ОСОБА_1 та пов`язані з цим доводи її касаційної скарги не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного оскарження, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови у позові до ГУ ПФУ в Запорізькій області змінити в мотивувальній частині, в частині вирішення позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_2 ? скасувати та провадження у справі в цій частині закрити.

Оскільки судові рішення про відмову у задоволенні позову змінено тільки в частині мотивів прийняття, а в частині провадження у справі закрито, то судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400 409 412 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про встановлення факту перебування на утриманні змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту перебування на утриманніскасувати та провадження у справі в цій частині закрити.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2024 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко