Історія справи

Постанова ВССУ від 01.03.2024 року у справі №757/52772/21-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2024 року

м. Київ

справа № 757/52722/21-ц

провадження № 61-13706св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Правекс банк», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Мазурик О. Ф., Желепи О. В., касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Мазурик О. Ф., Желепи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Правекс банк» (далі - АТ «Правекс банк»), ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що йому на праві власності належали квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

20 липня 2006 року він уклав із АКБ «Правекс банк», правонаступником якого стало ПАТ «КБ «Правекс банк», а в подальшому - АТ «Правекс Банк», кредитний договір, за умовами якого отримав кредит на споживчі цілі в розмірі 250 000,00 євро зі сплатою відсотків за їх користування та терміном повернення до 20 липня 2016 року.

На забезпечення виконання умов зазначеного договору передав в іпотеку банківській установі, згідно з іпотечним договором від 21 липня 2006 року, належні йому на праві власності вищевказані квартири.

11 червня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Сергєєв О. О. вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 580, згідно з яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 400 591,00 євро, що еквівалентно 5 416 371,81 грн, звернено стягнення на передані в іпотеку об`єкти нерухомого майна.

На виконання вказаного виконавчого напису 23 квітня 2013 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які на праві приватної власності належали позивачу.

На підставі актів державного виконавця від 28 березня 2013 року про реалізацію предметів іпотеки 29 серпня 2013 року приватний нотаріус КМНО Клименко С. Ю. видав АТ «Правекс банк» свідоцтва про придбання на прилюдних торгах вказаного нерухомого майна.

У подальшому рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року зазначений виконавчий напис нотаріуса від 11 червня 2012 року визнано таким, що не підлягає виконанню.

Позивач вважав, що оскільки виконавчий напис від 11 червня 2012 року № 580, який визнаний таким, що не підлягає виконанню з моменту вчинення, як правова підстава набуття банком права власності на належні йому квартири відпала, тому, починаючи з 25 травня 2017 року, банк безпідставно зберігав за собою належне йому (позивачу) на праві власності нерухоме майно.

11 березня 2021 року він дізнався, що за на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кірюхової Н. С. від 10 вересня 2018 року припинено право власності АТ «Правекс банк» на спірні квартири та зареєстровано право власності на них за ОСОБА_2 відповідно до договорів купівлі-продажу від 10 вересня 2018 року.

Зазначав, що банк не мав права відчужувати нерухоме майно на користь ОСОБА_2 з огляду на наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та, у свою чергу, на підставі якого із його (позивача) власності вибуло спірне нерухоме майно. Водночас ОСОБА_2 , придбававши у АТ «Правекс банк» на підставі договорів купівлі-продажу від 10 вересня 2018 року квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , не вжила усіх заходів та не виявила обережності й обачності для з`ясування правомочностей банківської установи на відчуження цих об`єктів нерухомого майна.

Посилаючись на те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності поза його волею, просив суд:

- витребувати квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ;

- стягнути з АТ «Правекс Банк» на його користь упущену вигоду в сумі 344 250,00 грн, збитки з урахуванням індексу інфляції в сумі 737 840,47 грн, збитки з урахуванням індексу інфляції в сумі 266 273,28 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь упущену вигоду в сумі 849 150,00 грн, збитки з урахуванням індексу інфляції в сумі 85 469,99 грн, збитки з урахуванням 3% річних в сумі 38 724,83 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що АТ «Правекс-банк» відчужив на користь ОСОБА_2 спірне майно, будучи особою, яка не мала такого права, майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза волею власника, тому він має право на його витребування. Дійшовши висновку про обґрунтованість позову, суд відмовив у його задоволенні у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі. При цьому, суд вважав що відлік позовної давності розпочався з 25 травня 2017 року, тобто з дати набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позивач звернувся до суду з позовом у вересні 2021 року, зі спливом трирічної позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачу було відомо про вибуття спірного нерухомого майна з його власності в ході проведення прилюдних торгів, які відбулись 28 березня 2013 року, а не з дати ухвалення рішення Апеляційним судом м. Києва 25 травня 2017 року; перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Короткий зміст оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції

У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, у якій просила стягнути з ОСОБА_1 на корись адвоката Шеремет М. О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , витрати на правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат у даній справі відмовлено.

Ухвала апеляційного суду аргументована тим, що стягнення витрат на правничу допомогу на користь адвоката ЦПК України не передбачено.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

12 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв А. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 639/7253/18, від 07 листопада 2018 року в справі № 712/1317/14-ц, від 07 лютого 2019 року в справі № 522/1516/15-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 372/4917/13, від 19 серпня 2020 року в справі № 202/1698/17, від 01 грудня 2021 року в справі № 263/15746/20, від 12 грудня 2018 року в справі №759/18852/14-ц, 19 лютого 2021 року в справі № 643/12369/19, від 08 вересня 2021 року в справі № 201/6498/20, від 26 червня 2019 року в справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 16 січня 2019 року в справі № 521/17654/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року в справі №19/028-10/13, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 року, від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18, від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц, від 20 липня 2022 року в справі № 923/196/20, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

10 листопада 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шеремет М. О. звернуласядо Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та задовольнити заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суд апеляційної інстанції помилково встановив, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах почався з моменту проведення прилюдних торгів, тобто з 28 березня 2013 року. На той момент майно ще не вибуло з володіння позивача. Лише 11 березня 2021 року позивач довідався про проведення торгів, передачу права власності на майно від АТ «Правекс Банк» до ОСОБА_2 , тому фактично не міг подати позов раніше.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції формально відмовив у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Доводи інших учасників справи

АТ «Прпавекс-Банк» та представник ОСОБА_2 - адвокат Шеремет М. О. подали відзиви, у яких просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року та 27 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/52722/21-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ «Правекс банк», ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, відшкодування упущеної вигоди та збитків.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 20 липня 2006 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є АТ «Комерційний банк «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, а також з метою оплати страхових платежів за договорами страхування заставного майна, в межах ліміту кредитування на суму 182 000,00 доларів США зі сплатою 16 % річних та терміном повернення до 20 липня 2011 року

На забезпечення виконання зазначеного договору 21 липня 2006 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є АТ «Комерційний банк «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

В пунктах 3.1.1, 3.1.2,3.1.3 договору іпотеки сторони узгодили, що у разі порушення іпотекодавцем умов основного зобов`язання та умов цього договору, у іпотекодержателя виникає право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, передане в іпотеку. Іпотекодержатель обирає спосіб звернення стягнення на свій розсуд, зокрема, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

05 серпня 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін і доповнень до договору про відкриття кредитної лінії № 575-006/06Ф, в якому змінено номер кредитного договору з № 575-006/06Ф на № 5-017/08Ф, змінено розмір максимального ліміту кредитування до 250 000,00 євро, кінцевий строк повернення кредитних коштів встановлено до 20 липня 2016 року, з 05 серпня 2008 року ставка відсотків визначена в розмірі 14,49 % річних.

14 серпня 2008 року АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є АТ «КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін і доповнень до договору іпотеки № 575-006/06Ф, відповідно до умов якого визначено новий обсяг основного зобов`язання, а саме: повернення кредиту в розмірі 250 000,00 євро до 20 липня 2016 року та сплата відсотків за користування кредитним коштами, обрахованими за період із 20 липня 2006 року до 11 червня 2007 року - за ставкою 16 % річних, з 11 червня 2007 року до 05 серпня 2008 року - за ставкою 17 % річних, з 05 серпня 2008 року до 20 липня 2016 року - за ставкою 14,49 % річних.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов`язань, 10 квітня 2012 року банк направив йому вимогу про погашення заборгованості, яка утворилася станом на 03 квітня 2012 року, у розмірі 400 591,00 євро.

Через невиконання боржником вимог щодо погашення заборгованості, 31 травня 2012 року банківська установа звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергєєва О. О. з заявою про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення, в рахунок погашення боргу за кредитним договором від 20 липня 2006 року № 575-006/06Ф (№ 5-017/08Ф) зі змінами та доповненнями, на передане в іпотеку майно.

11 червня 2012 року приватний нотаріус КМНО Сергєєв О. О. вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 580, за яким у рахунок погашення вимог АТ «Комерційний банк «Правекс-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 400 591,00 євро (еквівалент 5 416 371,81 грн), з яких: тіло кредиту - 244 414,00 євро, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 20 191,00 євро, відсотки за користування кредитом - 98 570,00 євро, пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 37 416,00 євро, звернув стягнення на іпотечне майно - квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що на праві приватної власності належать боржнику ОСОБА_1 .

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві від 13 листопада 2012 року за заявою АТ «КБ «Правекс-Банк» відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису від 11 червня 2012 року № 580 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Комерційний банк «Правекс-Банк» кредитної заборгованості, а постановою від 13 листопада 2012 року - накладено арешт на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Згідно протоколів № № 1013103/2 та 1013103/3 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 28 березня 2013 року, лот № 2 - квартиру АДРЕСА_1 та лот № 3 - квартиру АДРЕСА_2 реалізовано учаснику торгів № 2 - АТ «Комерційний банк «Правекс-Банк».

28 березня 2013 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві склав акти № 447/2-1 та № 447/2-2 про реалізацію предмета іпотеки - квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Підставою складання акту є протоколи № 1013103/2 та № 1013103/3 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 28 березня 2013 року. Переможцем торгів є АТ «Комерційний банк «Правекс-Банк».

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві від 23 квітня 2013 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», залишок боргу за виконавчим документом складає 3 432497,81 грн.

На підставі актів державного виконавця від 28 березня 2013 року № № 447/2-1 та 447/2-2 про реалізацію предмета іпотеки 29 серпня 2013 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клименко С. Ю. видав АТ «Комерційний банк «Правекс-Банк» свідоцтва про придбання на прилюдних торгах нерухомого майна - квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року в справі № 757/13313/13-ц визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса від 11 червня 2012 року № 580. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого майна залишено без змін.

10 вересня 2018 року банк відчужив квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання:

- ОСОБА_1 на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 639/7253/18, від 07 листопада 2018 року в справі № 712/1317/14-ц, від 07 лютого 2019 року в справі № 522/1516/15-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 372/4917/13, від 19 серпня 2020 року в справі № 202/1698/17, від 01 грудня 2021 року в справі № 263/15746/20, від 12 грудня 2018 року в справі №759/18852/14-ц, 19 лютого 2021 року в справі № 643/12369/19, від 08 вересня 2021 року в справі № 201/6498/20, від 26 червня 2019 року в справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 16 січня 2019 року в справі № 521/17654/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року в справі №19/028-10/13, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 року, від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18, від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц, від 20 липня 2022 року в справі № 923/196/20, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України):

- представника ОСОБА_2 - Шеремет М. О. на порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо суті касаційної скарги ОСОБА_1 .

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За приписами частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимогпро витребування спірного майна від ОСОБА_2 на користь позивача, суд відмовив у його задоволенні у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі. При цьому, суд вважав що відлік позовної давності розпочався з 25 травня 2017 року, тобто з дати набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Виходячи з того, що позивачу було відомо про вибуття спірного нерухомого майна з його власності в ході проведення прилюдних торгів, які відбулись 28 березня 2013 року, а не з дати ухвалення рішення Апеляційним судом м. Києва 25 травня 2017 року, та враховуючи, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням, апеляційний судзмінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду з таких підстав.

За загальним правилом з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу особа може звернутися у межах позовної давності, при цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В ухвалі від 13 лютого 2024 року у справі № 750/254/22 (провадження № 14-194цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що усталеним у практиці Великої Палати Верховного Суду є підхід, за яким момент відліку строку позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, пов`язується із моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Такий підхід є більш універсальним та дозволяє застосовувати правила статті 261 ЦК України залежно від конкретних обставин справи, яка переглядається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), підстав для відступу від висновків якої не вбачала Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13 лютого 2024 року у справі № 750/254/22 (провадження № 14-194цс23), вказала, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Отже, початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач мав можливість дізнатися про порушення свого права власності з 28 березня 2013 року, тобто з часу вибуття спірного нерухомого майна з його власності в ході проведення прилюдних торгів, які відбулись 28 березня 2013 року. Оскільки з цим позовом до суду він звернувся у вересні 2021 року, тобто з пропуском визначеного статтею 257 ЦК України строку позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного по суті висновку про відмову у його задоволенні.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постанові, що зазначена заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цій справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо суті касаційної скарги ОСОБА_2 .

Представник ОСОБА_2 - адвокат Шеремет М. О. звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просила стягнути з ОСОБА_1 на користь адвоката Шеремет М. О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , витрати на правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн.

Київський апеляційний суд ухвалою від 05 вересня 2023 року відмовив у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Шеремет М. О., посилаючись на те, що стягнення витрат на правничу допомогу на користь адвоката ЦПК України не передбачено.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Питання про розподіл понесених позивачем витрат зі сплати судового збору суд вирішує відповідно до статті 141 ЦПК України.

Виходячи з того, що в заяві про ухвалення додаткового рішення адвокат Шеремет М. О. просив стягнути витрати на правничу допомогу на користь адвоката Шеремет М. О., тобто на свою користь, а не особи, інтереси якої вона представляє, що ЦПК Українине передбачено, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні такої заяви.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційних скарг не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині, постанову апеляційного суду та ухвалу апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині, постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун