Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 826/4954/18

Провадження № 11-737апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В.С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - Банк) до державного реєстратора, що перебуває у трудових відносинах зі Свалявською районною державною адміністрацією Закарпатської області, - завідувача сектора державної реєстрації Шпільки І. А. (далі - державний реєстратор), треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Банку на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року (суддя Шрамко Ю. Т.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року (судді Василенко Я. М., Кузьменко В. В., Шурко О. І.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року Банк звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив зобов`язати державного реєстратора поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про державну реєстрацію:

- іпотеки майна на підставі договору іпотеки від 27 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Закарпатської області Гуледзою А. Г. (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 3270);

- обтяження прав шляхом заборони відчуження готельного комплексу літ. «А», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладеної приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Закарпатської області Гуледзою А. Г. (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 3271);

- обтяження прав шляхом заборони відчуження земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,2291 га, кадастровий номер 2124084401:04:002:0169, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , накладеної приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Закарпатської області Гуледзою А. Г. (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 3372).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Банк зазначив, що згадане вище нерухоме майно продовжує бути предметом іпотеки згідно з договором від 27 травня 2008 року № 43/08 МК-01, укладеного між Банком та ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов`язань за укладеним цими ж особами кредитного договору від 27 травня 2008 року № 43/08 МК. Зазначені договори в судовому порядку не визнано недійсними.

Тому після скасування згідно з рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області (справа № 306/2053/16-ц) реєстрації права власності Банку на згадану нерухомість та поновлення права власності на неї ОСОБА_1 підлягали поновленню й записи про державну реєстрацію іпотеки цього майна та відповідних заборон на його відчуження. Однак цього зроблено не було, що в подальшому призвело до внесення приватним нотаріусом Кішкіним Д. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про права третіх осіб на майно, що на час вчинення цих записів було предметом іпотеки.

Крім того, Банк послався на те, що за Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» повноваженнями на скасування запису про право власності на згадану вище нерухомість на підставі судового рішення був наділений саме державний реєстратор, що перебував у трудових відносинах зі Свалявською районною державною адміністрацією Закарпатської області, відповідно і здійснення похідних обов`язкових записів про поновлення іпотеки майна та відповідних обтяжень має виконувати саме цей державний реєстратор, до якого і звертає свої вимоги Банк за цим позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року, провадження у справі за позовом Банку закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалюючи такі рішення, суди дійшли висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини стосуються права учасників справи на об`єкт нерухомого майна, а позовні вимоги спрямовані на захист цивільного права Банку.

Цей висновок зроблений судами також з урахуванням того, що згадані вище об`єкти нерухомого майна, які, як зазначає Банк, є предметом дійсної іпотеки за укладеним ним із ОСОБА_1 договором іпотеки від 27 травня 2008 року № 43/08 МК-01, стали предметом іпотеки за угодами, укладеними за участю третіх осіб.

Так, суди встановили, що 7 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким на забезпечення виконання договору позики від цієї ж дати в іпотеку передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,2291 га, кадастровий номер 2124084401:04:002:0169, на якій знаходиться готельний комплекс. Договір іпотеки посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. у реєстрі за № 1463.

10 вересня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за яким в іпотеку в рахунок погашення заборгованості за договором позики від цієї ж дати передано готельний комплекс загальною площею 1587.2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. у реєстрі за № 1481.

У подальшому на підставі договору про відступлення права вимоги від 25 вересня 2017 року права іпотекодержателя від ОСОБА_4 перейшли до нового кредитора ОСОБА_3

Банк подав касаційну скаргу на згадані вище ухвалу й постанову судів першої та апеляційної інстанцій, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Незгода скаржника з висновками судів про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі обґрунтована тим, що поновлення записів про державну реєстрацію іпотеки та обтяжень прав на підставі дійсного договору іпотеки від 27 травня 2008 року № 43/08 МК-01 є безумовним обов`язком державного реєстратора, покладеним на нього законодавством у сфері державної реєстрації прав. І саме бездіяльність державного реєстратора із виконання зазначеного обов`язку оскаржується Банком у цій справі, тому вона підлягає розгляду за правилами саме адміністративного судочинства.

Відповідач та треті особи відзиву на касаційну скаргу не подали.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС).

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Зі змісту позовних вимог та обставин, якими Банк їх обґрунтовує, убачається, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом його прав у сфері саме публічно-правових відносин, адже подання цього позову покликано на поновлення порушених, на думку позивача, його прав як іпотекодержателя на предмет іпотеки внаслідок скасування записів про пов`язані з іпотекою обтяження та протиправного їх невідновлення на підставі дійсного договору іпотеки. Крім того, установлені судами обставини щодо укладення третіми особами іпотечних договорів, предметом яких стала спірна нерухомість, також свідчать про наявність спору про право цивільне, що, у свою чергу, унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Та обставина, що відповідачем у справі Банк визначив державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи Банку про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу Банку слід залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді: Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська В. С. Князєв