Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.05.2020 року у справі №9901/128/20
Ухвала ВП ВС від 06.09.2020 року у справі №9901/128/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/128/20

Провадження № 11-248заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О.

С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

представника Президента України - Мовіле О. С.,

розглянула в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2020 року (судді Ханова Р. Ф., Бившева Л. І., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Шипуліна Т. М. ),

УСТАНОВИЛА:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, у якому просить:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Президента України щодо нерозгляду та перенаправлення звернень інваліда ІІ групи ОСОБА_1 всупереч вимогам статті 40 Конституції України та частини 4 статті 7 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР);

- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо незабезпечення протягом тривалого часу інваліда ІІ групи ОСОБА_1 інсуліном всупереч взятим державою Україна на себе зобов'язанням у гарантованому безкоштовному забезпеченні інсуліном високої якості для потреб хворого;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання взятих ним зобов'язань відповідно до вимог частини 3 статті 104 Конституції України, а саме зобов'язань Президента України "обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України";

- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо невиконання обов'язку, покладеного на нього частиною 2 статті 102 Конституції України, незабезпечення гарантування додержання конституційних і законних прав інваліда ІІ групи ОСОБА_1, що спричинило тривале порушення та невизнання гарантованих конституційних і законних прав суб'єктами владних повноважень;

- зобов'язати Президента України забезпечувати безкоштовно щомісяця хворого на цукровий діабет інваліда ІІ групи ОСОБА_1 інсуліном марки Хумулін Регуляр - 1 картонна пачка, 5 картриджів по 3 мл у шприц-ручці КвікПен, 100 МО/мл, виробник LіІІу France; Хумулін НПХ - 1 картонна пачка, 5 картриджів по 3 мл у шприц-ручці КвікПен, 100 МО/мл, виробник LіІІу France;

- відшкодувати позивачу матеріальну шкоду, завдану відповідачем внаслідок протиправної бездіяльності (незаконне протягом тривалого часу незабезпечення хворого на цукровий діабет безкоштовно інсуліном), у розмірі шістдесяти шести тисяч дев'ятиста гривень за рахунок держави;

- відшкодувати ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду, заподіяну відповідачем внаслідок протиправної бездіяльності, у розмірі одного мільйона ста однієї тисячі гривень (п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на місяць) за рахунок держави.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 13 липня 2020 року відмовив у задоволенні позову.

Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив такі фактичні обставини.

28 серпня 2019 року ОСОБА_1 подав звернення Президенту України, у якому просив захистити його конституційне право на життя, охорону здоров'я шляхом невідкладного виконання взятих на себе зобов'язань державою Україна у гарантованому безкоштовному забезпеченні всіх хворих на цукровий діабет інсуліном високої якості; відшкодувати за рахунок держави матеріальну шкоду, понесену шляхом самостійного забезпечення інсуліном для потреб в необхідній кількості протягом тривалого часу; доручити відповідним державним органам відкрити кримінальні справи за всіма фактичними епізодами зловживання владою, винесеними завідомо неправосудними рішеннями, позбавлення інваліда доступу до правосуддя та інших кримінальних правопорушень, умисно скоєних місцевими суб'єктами владних повноважень.

Заступник керівника Департаменту з питань звернень громадян в Офісі Президента України Кокарєв К. В. листом від 5 вересня 2019 року № 22/049901-20К повідомив позивача про те, що його звернення скеровано за належністю на розгляд у межах компетенції до Харківської обласної державної адміністрації, Міністерства охорони здоров'я України з проханням повідомити ОСОБА_1 та Офіс Президента України про результати розгляду. Окрім того, у цьому листі зазначено, що Президент України не наділений контрольними повноваженнями у сфері правосуддя, не має права втручатися в процесуальну діяльність суддів, давати їм вказівки при здійсненні правосуддя, переглядати судові рішення на предмет їх законності чи обґрунтованості, роз'яснено, що у разі наявності відомостей стосовно конкретних фактів порушення законодавства, передбачених Кримінальним кодексом України, кожен має право самостійно звернутися з відповідними заявами до компетентних суб'єктів - слідчого або прокурора.

Листом Міністерства охорони здоров'я України від 18 листопада 2019 року №
04.2-17/С-11850/13414-зв повідомлено Офіс Президента України про те, що звернення позивача розглянуто, надано йому роз'яснення щодо забезпечення його необхідними препаратами, двічі листами Харківської обласної державної адміністрації (Департамент охорони здоров'я) запрошено ОСОБА_1 для виписки безоплатних рецептів, які повернулися у зв'язку з відсутністю позивача за вказаною в листі адресою.

26 вересня 2019 року ОСОБА_1 надіслав ще одне звернення, адресоване Президенту України, з такими ж вимогами, які були висловлені в листі від 28 серпня 2019 року.

Офіс Президента України листом від 4 жовтня 2019 року № 22/058815-20 повторно повідомив ОСОБА_1 про те, що у разі наявності відомостей стосовно конкретних фактів порушення законодавства, передбачених Кримінальним кодексом України, кожен має право самостійно звернутися з відповідними заявами до компетентних суб'єктів - слідчого або прокурора. Цим листом звернення від 26 вересня 2019 року також надіслано за належністю на розгляд до Харківської обласної державної адміністрації та Міністерства охорони здоров'я України.

Міністерство охорони здоров'я України листом від 23 грудня 2019 року №
04.1-19/С-16749/15517-зв направило звернення ОСОБА_1 на розгляд до Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації.

29 листопада 2019 року позивач втретє надіслав звернення до Президента України, у якому просив забезпечити йому конституційне і законне право своєчасно отримати інсулін, компенсувати вже понесені збитки внаслідок протиправних відмов влади в забезпеченні безкоштовним інсуліном, що є головним обов'язком держави; захистити життя позивача від протиправних посягань, свавілля влади в протиправній відмові забезпечувати безкоштовним інсуліном.

Листом від 4 грудня 2019 року № 22/073527/20 Офісу Президента України зазначене звернення направлено на розгляд до Міністерства охорони здоров'я України, про що повідомлено ОСОБА_1.

На обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, зазначив, що відповідач всупереч вимогам Конституції України умисно порушує закон і переправляє його звернення, адресовані особисто Президенту України, особам, які чинять протиправні діяння, створюючи перешкоди для реалізації ОСОБА_1 його конституційних прав та законних інтересів.

ОСОБА_1 у позові зазначає, що статтею 40 Конституції України чітко встановлено його право на звернення, зокрема індивідуальне письмове або особисте до Президента України як до глави держави, який виступає від її імені. Із цієї ж норми випливає вимога до посадових і службових осіб, тобто до Президента України, розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь.

Позивач звертає увагу на те, що статті 102, 104 Конституції України покладають на Президента України такі обов'язки:

- бути гарантом державного суверенітету, тобто неподільності, верховенства права, незалежності державної влади в Україні;

- забезпечувати як недоторканність зовнішніх кордонів України, так і безумовне припинення спроб будь-яких сил всередині розчленити територію України або відокремити якусь її частину;

- забезпечувати чітке і своєчасне реагування відповідних органів держави на будь-які факти порушення конституційних принципів;

- сприяти створенню відповідних механізмів контролю та забезпечення реалізації цих прав і свобод, а обстоюючи їх - створювати умови нетерпимого ставлення до будь-яких випадків порушення таких прав і свобод.

Всупереч зазначеним положенням держава Україна не виконує взяті на себе зобов'язання, відмовляється забезпечувати безкоштовно тяжкохворого громадянина України інсуліном, чим ставить його життя під загрозу. Через запроваджений державою Україною, Президентом України механізм відмови у забезпеченні життєво необхідними ліками - інсуліном намагаються позбавити громадянина України життя.

ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок протиправних дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виражених у відмові державою Україною від взятих на себе зобов'язань у гарантованому державою безкоштовному забезпеченні інсуліном, та протиправної бездіяльності Президента України позивачу завдано матеріальних збитків у розмірі шістдесяти шести тисяч дев'ятиста гривень, оскільки він змушений був не з власної волі самостійно забезпечувати себе інсуліном.

Наявність моральної шкоди позивач мотивує тим, що неправомірні дії та бездіяльність держави України, Президента України призвели до необхідності захисту порушеного права в судовому порядку. Ці обставини вимагали витрат значних зусиль, часу для їх відновлення, призвели до хвилювань та переживань, що негативно позначилися на психоемоційному та фізичному стані позивача. Життя ОСОБА_1 було перенасичене негативними емоціями, психологічними переживаннями через протиправні дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень по відношенню до позивача. Відшкодування моральної шкоди дасть можливість відновити втрачене здоров'я, спричинене протиправними діями та бездіяльністю відповідача.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у рішенні від 13 липня 2020 року дійшов висновку, зокрема, про те, що нормативна частина механізму захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо пов'язана з інституційною, яка представлена відповідними державними інституціями. Як глава держави Президент України зобов'язаний спрямовувати діяльність відповідних органів держави на забезпечення чіткого та своєчасного реагування на факти порушення прав і свобод людини в Україні, при цьому діючи виключно в межах повноважень, встановлених Конституцією України.

Президентом України, на виконання своїх обов'язків, з метою поліпшення допомоги хворим на цукровий діабет, скорочення втрат від тимчасової та постійної непрацездатності, зменшення кількості ускладнень внаслідок цієї хвороби, що призводять до інвалідності та смерті, видано Указ від 21 травня 1999 року № 545/99, яким схвалено комплексну програму "Цукровий діабет", відповідно до якої обов'язок з безкоштовного забезпечення всіх хворих на цукровий діабет інсуліном високої якості покладено на спеціально створені та уповноважені органи, а саме Міністерство охорони здоров'я України та обласні державні адміністрації.

Відтак Президентом України здійснені, у межах повноважень, заходи, спрямовані на забезпечення хворих на цукровий діабет безкоштовним інсуліном.

Виконання Міністерством охорони здоров'я України та обласними державними адміністраціями належним чином своїх повноважень щодо безкоштовного забезпечення усіх хворих на цукровий діабет інсуліном не є предметом розгляду цієї справи.

Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2020 року, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог. Як убачається зі змісту апеляційної скарги, позивач стверджує, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, та наводить доводи щодо обґрунтованості його позовних вимог. Крім того, за змістом скарги, позивач вважає, що суд неправильно застосував норми права та безпідставно відмовив у задоволенні позову, чим відмовив позивачу в доступі до правосуддя та в судовому захисті.

Так, ОСОБА_1 стверджує, що Президент України зобов'язаний особисто розглядати звернення громадян, а не направляти їх іншим державним органам для розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України підтримує правову позицію суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду в цій справі - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідившинаведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.

Згідно із частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовий статус Президента України визначено Конституцією України.

Статтею 102 Основного Закону України передбачено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до частини другої статті 14 та частини другої статті 15 Закону № 393/96-ВРпропозиції (зауваження), заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Для осіб з інвалідністю ІІ групи обов'язок особистого розгляду саме першими керівниками органів державної влади та місцевого самоврядування не передбачено.

Для забезпечення виконання Президентом України наданих йому повноважень, гарантування конституційного порядку та дотримання прав і свобод людини та громадянина створюються допоміжні органи і служби.

Згідно з пунктом 28 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Президент України Указом від 20 червня 2019 року № 417/2019 "Питання забезпечення діяльності Президента України" створив Офіс Президента України, який діє на основі Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436 (далі - Положення).

Пунктом 1 Положення встановлено, що Офіс Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28частини 1 статті 106 Конституції України.

За правилами підпункту 22 пункту 4 Положення Офіс Президента України, відповідно до покладених на нього завдань, організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об'єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв'язання порушених у них проблем.

Відповідно до пункту 6 Положення Офіс Президента України у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з органами Верховної Ради України та її Апаратом, Кабінетом Міністрів України та його Секретаріатом, Апаратом Ради національної безпеки і оборони України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, науковими та іншими установами, організаціями, а також із відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що звернення ОСОБА_1 до Президента України стосувалися, зокрема, безкоштовного забезпечення хворих на цукровий діабет інсуліном.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення громадян адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що у разі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.

Ураховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення ОСОБА_1 було правомірно та відповідно до Закону № 393/96-ВР направлено за належністю до компетентного органу, оскільки вирішення зазначеного питання не належить до повноважень Президента України чи створених ним консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Президент України під час розгляду звернень позивача діяв у межах повноважень.

Порушені у зверненнях питання щодо необхідності надання ОСОБА_1 постійної медичної допомоги та постійного безкоштовного медикаментозного забезпечення не належать до повноважень Президента України. Повноважними органами, які можуть розглянути та вирішити їх по суті, є Міністерство охорони здоров'я України та Харківська обласна державна адміністрація, на розгляд яких звернення були передані. Атому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Статтею 12 Закону № 393/96-ВР встановлено, що дія частини 4 статті 7 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції.

Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду звертає увагу на те, що звернення ОСОБА_1 у частині зобовязання Президента України надати доручення відповідним державним органам відкрити кримінальні справи по всіх епізодах зловживання владою, стосовно винесеня завідомо неправосудних рішень не можуть бути розглянуті Президентом України, оскільки підставами для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань можуть бути лише подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, дізнавачем або прокурором обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Доручення Президента України не може бути підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, Президент України не має права впливати або іншим способом втручатись у діяльність правоохоронних органів та зазначати необхідність притягнення будь-кого до кримінальної відповідальності або звільнення.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення з таких міркувань.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених частиною 2 цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК).

Відповідно до статті 25 Закону № 393/96-ВРу разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Позивач вважав, що протиправна бездіяльність відповідача призвела до незаконного протягом тривалого часу незабезпечення хворого на цукровий діабет безкоштовно інсуліном, чим йому заподіяно матеріальної та моральної шкоди.

Як зазначено раніше, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду попередньої інстанції про те, що Президент України під час розгляду звернень позивача діяв у межах повноважень. Отже, відсутні підстави для твердження про те, що відповідач заподіяв позивачеві матеріальну та моральну шкоду через нерозгляд та перенаправлення звернень щодо забезпечення позивача безкоштовно інсуліном.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні позову, тому немає підстав для скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2020 року.

Як убачається з матеріалів справи та зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив докази у справі й, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1.

Міркування й твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Велика Палата Верховного Суду не встановила порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, частини 1 статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне і законне рішення, доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, висновків цього суду не спростовують, а отже, немає підстав для скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2020 року.

Керуючись статтями 250, 266, 292, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. КнязєвСуддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Т. О.

АнцуповаГ. Р. Крет В. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. В.

Григор'єва В. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І.

ДанішевськаВ. М. Сімоненко Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач О. С. ЗолотніковС. П. Штелик Л. Й. Катеринчук