Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2019 року у справі №145/166/18
Ухвала ВП ВС від 07.10.2019 року у справі №145/166/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 145/166/18

Провадження № 14-524 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля» про визнання незаконним наказу від 13 травня 2015 року № 1 у частині відкликання з посади директора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля» на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2019 року.

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Тиврівського районного суду Вінницької області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля» (далі - СТОВ «Поділля»), у якому після уточнення позовних вимог просив: визнати незаконним наказ СТОВ «Поділля» від 13 травня 2015 року № 1 у частині відкликання його з посади директора цього товариства; стягнути з відповідача 11 194,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 травня 2015 року по 16 лютого 2016 року, 17 760,65 грн заборгованості із заробітної плати за період із січня по травень 2017 року та 61 206,21 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по березень 2018 року, а також стягнути 19 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

2. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 був учасником СТОВ «Поділля», а з 13 грудня 2002 року по 25 травня 2017 року - директором цього товариства, за винятком періоду з 13 травня 2015 року по 06 січня 2016 року. 13 травня 2015 року учасниками СТОВ «Поділля» були зареєстровані інші особи, що провели збори засновників, на яких прийняте рішення про відкликання його з посади директора цього товариства, оформлене протоколом № 1. На підставі вказаного протоколу видано наказ № 1 про відкликання його з посади, копія якого йому вручена не була.

3. Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 16 вересня 2015 року в адміністративній справі № 802/1393/15-а, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, визнав незаконними записи про державну реєстрацію змін до складу засновників та зміну відомостей про керівника СТОВ «Поділля», зобов`язав державного реєстратора скасувати ці записи.

4. Зазначене судове рішення було виконане 06 січня 2016 року, проте фактично позивача було допущено до керівництва товариством 17 лютого 2016 року, що підтверджується ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2016 року у справі № 145/279/16-ц. Оскільки рішення власника про відкликання з посади директора СТОВ «Поділля», оформлене протоколом від 13 травня 2015 року № 1, прийняте особою, яка протиправно включена до складу учасників (засновників) цього товариства, ця особа не мала повноважень та правових підстав для прийняття відповідних рішень, то наказ про звільнення позивача від 13 травня 2015 року є незаконним. Із цих підстав період із 14 травня 2015 року по 16 лютого 2016 року є вимушеним прогулом позивача, і відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) він має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

5. Після фактичного поновлення на роботі з 17 лютого 2016 року по 25 травня 2017 року позивач працював на посаді директора СТОВ «Поділля», проте починаючи з лютого 2017 року йому не виплачувалася заробітна плата, внаслідок чого утворилася заборгованість.

6. Порушення власником його трудових прав унаслідок незаконного звільнення, невиплати заробітної плати та непроведення розрахунку при звільненні заподіяло йому моральну шкоду, яка виявилася у відчутті матеріальної незабезпеченості та незахищеності, стресі, що призвів до загострення хвороби.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року позов задоволено частково: стягнуто зі СТОВ «Поділля» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у сумі 15 632,13 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

8. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів порушення відповідачем обов`язку щодо виплати заробітної плати за лютий - травень 2017 року в сумі 15 632,13 грн, що підтверджується довідками СТОВ «Поділля» від 23 січня 2019 року № 1 і № 3.

9. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконним наказу СТОВ «Поділля» від 13 травня 2015 року № 1 про відкликання ОСОБА_1 з посади директора, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач порушив строк звернення до суду для вирішення таких позовних вимог, установлений статтею 233 КЗпП України. Водночас постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року в адміністративній справі № 802/1393/15-а, на яку посилається позивач на обґрунтування своїх вимог, це питання не вирішувалося, а постановою Вищого господарського суду України від 08 грудня 2015 року у справі № 902/719/15 відмовлено в задоволенні позову, зокрема, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів СТОВ «Поділля» від 25 березня 2015 року, оформленого протоколом № 89, та рішень від 13 травня 2015 року, оформлених протоколами № 1 і № 2.

10. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 травня 2015 року по 16 лютого 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що наказ від 13 травня 2015 року № 1 не визнаний незаконним, при цьому ОСОБА_1 , працюючи на посаді директора зазначеного товариства до 25 травня 2017 року, знаючи про порушення свого права, як керівник підприємства не відшкодував заборгованість із заробітної плати за час його вимушеного прогулу і не звернувся із заявою про вирішення такого спору у передбачений законом строк.

11. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25 травня 2017 року, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 свідомо не з`являвся для отримання заробітної плати, хоч неодноразово був запрошений до каси товариства для розрахунку, останній раз був повідомлений особисто в листопаді 2018 року.

12. Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що позивач не довів підстав для відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2019 року рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року скасоване, позов задоволений частково:

- визнаний незаконним наказ СТОВ «Поділля» від 13 травня 2015 року № 1 у частині відкликання з посади директора СТОВ «Поділля» ОСОБА_1.;

- вирішено стягнути зі СТОВ «Поділля» на користь ОСОБА_1 : 11 252,00 грн (без утримання податків та обов`язкових платежів) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 14 травня 2015 року по 16 лютого 2016 року; 18 594,52 грн заборгованості із заробітної плати; 87 421,37 грн (без утримання податків та обов`язкових платежів) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 1 500,00 грн відшкодування моральної шкоди;

- у задоволенні решти вимог відмовлено; вирішене питання про судові витрати.

14. Рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць допущене до негайного виконання.

15. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що у зв`язку з недоведеністю обставин вручення ОСОБА_1 копії наказу від 13 травня 2015 року № 1 про відкликання його з посади директора строк, установлений частиною першою статті 233 КЗпП України для звернення до суду з відповідним позовом, не є порушеним.

16. Також апеляційний суд зазначив, що помилковими є висновки суду першої інстанції про чинність рішення зборів учасників СТОВ «Поділля» від 13 травня 2015 року, оформленого протоколом № 1, з посиланням на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2015 року, залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 08 грудня 2015 року у справі № 902/719/15, оскільки у зазначеній господарській справі питання чинності цього рішення зборів учасників СТОВ «Поділля» не вирішувалося відповідно до заяви представника позивачів ОСОБА_2 від 05 червня 2015 року про зміну предмета позову.

17. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що вимога про оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України. Оскільки на момент вирішення спору СТОВ «Поділля» не провело зі ОСОБА_1 розрахунку в повному обсязі, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку з позивачем по день ухвалення судового рішення.

18. Висновок суду першої інстанції щодо недоведеності вимог про відшкодування моральної шкоди є помилковим, оскільки внаслідок дій відповідача були порушені трудові права ОСОБА_1 у вигляді його незаконного звільнення, невиплати йому заробітної плати, непроведення з ним остаточного розрахунку при звільненні.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

19. У червні 2019 року СТОВ «Поділля» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі - про відмову в задоволенні позову.

20. Зокрема, касаційна скарга обґрунтована тим, що на порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій не з`ясували природу правовідносин сторін спору, оскільки в цій справі існує виключно корпоративний спір, а тому він має розглядатись у порядку господарського судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

21. Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року за поданою касаційною скаргою відкрите касаційне провадження у справі.

22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

23. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року справа прийнята для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

24. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

25. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

26. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

27. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

28. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

29. Суди установили, що ОСОБА_1 був учасником СТОВ «Поділля», а з 13 грудня 2002 року по 25 травня 2017 року - директором цього товариства, за винятком періоду з 13 травня 2015 року по 06 січня 2016 року. Наказом СТОВ «Поділля» від 13 травня 2015 року позивача відкликано з посади директора СТОВ «Поділля» на підставі протоколу зборів учасників цього товариства.

30. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач указував, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року в адміністративній справі № 802/1393/15-а, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, визнано незаконними записи про державну реєстрацію змін до складу засновників та зміну відомостей про керівника СТОВ «Поділля», зобов`язано державного реєстратора скасувати ці записи. Виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду відбулося 06 січня 2016 року, але фактично позивача було допущено до керівництва 17 лютого 2016 року. Отже, період із 14 травня 2015 року по 16 лютого 2016 року є вимушеним прогулом позивача.

31. Крім того, з часу фактичного поновлення позивача на посаді директора (17 лютого 2016 року) по 25 травня 2017 року позивачу не виплачувалася заробітна плата, унаслідок чого утворилася заборгованість. Незаконне усунення від виконання обов`язків за посадою, невиплата заробітної плати та непроведення розрахунку при звільненні - такі порушення власником СТОВ «Поділля» трудових прав позивача заподіяли йому моральної шкоди, адже стрес, відчуття матеріальної незабезпеченості та незахищеності призвели до загострення захворювання на діабет, як стверджує позивач у своїх доводах.

32. Позивач просив визнати незаконним наказ СТОВ «Поділля» від 13 травня 2015 року № 1 у частині відкликання його з посади директора цього товариства; стягнути з відповідача 11 194,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 травня 2015 року по 16 лютого 2016 року, 17 760,65 грн заборгованості із заробітної плати за період із січня по травень 2017 року та 61 206,21 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по березень 2018 року і 19 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

33. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

34. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені в частині першій статті 19 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

35. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, крім справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.

36. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

37. У своїй касаційній скарзі СТОВ «Поділля» стверджує, що спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення районного суду, прийняті у цій справі, а також ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

38. Згідно з протоколом зборів учасників СТОВ «Поділля» від 13 травня 2015 року № 1 вирішено відкликати з посади директора ОСОБА_1 , обрати на цю посаду ОСОБА_3 . На підставі цього протоколу було видано наказ від 13 травня 2015 року № 1 «Про відкликання та призначення директора СТОВ «Поділля», яким було відкликано з посади директора ОСОБА_1 . з 13 травня 2015 року та призначено ОСОБА_3 на цю посаду.

39. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, урегульовано у низці нормативних актів, серед яких Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), Господарський кодекс України (далі - ГК України), Закон України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» (далі - Закон про господарські товариства).

40. Відповідно до частини третьої статті 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

41. Відповідно до частини першої статті 50 Закону про господарські товариства товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

42. Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

43. Згідно із частиною третьою статті 167 ГК України корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

44. Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачено у статті 10 Закону про господарські товариства.

45. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства (частина перша статті 23 Закону про господарські товариства).

46. Відповідно до статті 58 Закону про господарські товариства вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

47. У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі тих, що належать до компетенції інших органів товариства.

48. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону про господарські товариства, яка також відсилає до статті 41 цього Закону. Відповідно до зазначених норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю, крім іншого, належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства (пункт «г» частини п`ятої статті 41 цього Закону).

49. Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. У частині третій статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

50. Із частини першої статті 3 КЗпП України вбачається, що до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

51. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь?який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

52. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

53. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

54. У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

55. Отже, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав.

56. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

57. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

58. Разом з тим вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які можуть бути предметом трудового спору, є похідними від вимог щодо правомірності припинення його повноважень та, відповідно, не можуть бути у цій справі розглянуті до вирішення первісної вимоги.

59. Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613 цс 18).

60. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства.

61. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

62. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано позов, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито.

63. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

64. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

65. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга СТОВ «Поділля» підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.

66. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови він може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 141, 255, 402, 409, 414 - 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля» задовольнити частково.

2. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2019 року скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач /підпис/В. В. ПророкСудді: /підпис/Н. О. Антонюк /підпис/О. Р. Кібенко /підпис/Т. О. Анцупова /підпис/В. С. Князєв /підпис/С. В. Бакуліна /підпис/Л. М. Лобойко /підпис/В. В. Британчук /підпис/Н. П. Лященко /підпис/М. І. Гриців /підпис/О. Б. Прокопенко /підпис/Д. А. Гудима /підпис/Л. І. Рогач /підпис/В. І. Данішевська /підпис/О. М. Ситнік /підпис/Ж. М. Єленіна /підпис/В. Ю. Уркевич /підпис/О. С. Золотніков /підпис/О. Г. Яновська