Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.06.2019 року у справі №922/3013/18
Постанова ВП ВС від 06.11.2019 року у справі №922/3013/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/3013/18

Провадження № 12-116гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Бакуліної С. В.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В.

С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року (головуючий Пуль О. А., судді Білоусова Я. О., Тарасова І. В. ) та рішення Господарського суду Харківської області від 30 січня 2019 року (суддя Новікова Н. А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України у Холодногірському районі м. Харкова, Департаменту фінансів Харківської обласної державної адміністрації, про стягнення заборгованості у розмірі ~money0~ за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг і житлових субсидій населенню.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" (далі - Товариство, ТОВ "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради (далі - Управління) про стягнення заборгованості у загальній сумі ~money1~, у тому числі 3% річних у розмірі ~money2~ та ~money3~ інфляційних втрат, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання та водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, вивезення побутового сміття та рідких нечистот.

1.2. Позовні вимоги вмотивовано посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України в частині своєчасного відшкодування позивачу вартості спожитого природного газу абонентами - фізичними особами Холодногірського району м. Харкова, яким призначено субсидію.

1.3.Заперечення Управління проти позову обґрунтовано тим, що відносини, що склалися між Управлінням та позивачем у процесі виконання державного бюджету, не є господарськими, а отже, на них і не розповсюджується дія Цивільного та Господарського кодексів України (далі - ЦК України та ГК України), а спори між ними не вирішуються в господарських судах. Управління зазначило, що основним доказом позивача є спільні протокольні рішення, підписантом яких Управління не було, обов'язок за цими спільними протокольними рішеннями брав на себе Департамент фінансів Харківської обласної державної адміністрації (далі - Департамент). При цьому Управління наголошувало, що перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку суми позову не є можливим через відсутність даних про дати проведення відповідного фінансування, з якої ці спільні протокольні рішення набувають чинності.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Упродовж 2016 року та на початку 2017 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області (далі - Казначейська служба), Департаментом, ТОВ "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" з метою погашення взаємної заборгованості, а саме організації проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 (далі - Порядок № 20, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), укладено (підписано) 15 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (а. с. 26-75, том 1).

2.2. У розділі 2 спільних протокольних рішень погоджено перелік підприємств, що беруть участь у проведенні розрахунків, та послідовність виконання сторонами цих рішень.

2.3. Пунктом 5.2 спільних протокольних рішень передбачено, що вони набирають чинності з моменту їх підписання всіма сторонами і діють до повного виконання сторонами зобов'язань за цими спільними протокольними рішеннями.

2.4. Згідно з пунктом 5.3 спільних протокольних рішень сторони визначили, що спільні протокольні рішення є чинними лише у разі проведення відповідного фінансування.

2.5. Спільні протокольні рішення підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплені відтисками печаток усіх сторін.

2.6. Суди встановили, що укладені спільні протокольні рішення були профінансовані на загальну суму ~money4~

2.7. Позивач стверджував, що за частиною спільних протокольних рішень на суму ~money5~ (нарахування за лютий - жовтень 2016 року) по Холодногірському району Управління перерахувало грошові кошти у повному обсязі та своєчасно.

Разом з тим за спільними протокольними рішеннями на суму ~money6~ по Холодногірському району грошові кошти Управлінням були перераховані несвоєчасно, а саме: за спільними протокольними рішеннями № 759,767у від 23 лютого 2016 року на суму ~money7~ (а. с. 26,27,29,30, том 1); за спільним протокольним рішенням № 757 від 23 лютого 2016 року на суму ~money8~ (а. с. 33,34, том 1); за спільними протокольними рішеннями № 27/УТГ, 26/УТГ, 36/УТГ, 510,538/у від 20 січня 2017 року на суму ~money9~ (а. с. 56,57,59,60,62,63,65,66,68,69, том 1); за спільними проктокольними рішеннями № 31/УТГ, 37/УТГ від 20 січня 2017 року на суму ~money10~ (а. с. 71,72,74,75, том 1). Крім того, позивач зазначав, що за частиною спільних протокольних рішень на суму ~money11~ (нарахування за квітень - листопад 2016 року) по Харківському району Управлінням перерахувало грошові кошти у повному обсязі та своєчасно. Однак за спільними протокольними рішенням на суму ~money12~ грошові кошти Управлінням були перераховані несвоєчасно, а саме: за спільними протокольними рішеннями № 759,767/у від 23 лютого 2016 року на суму ~money13~ (а. с. 26,27,29,30, том 1); за спільним протокольним рішенням № 757 від 23 лютого 2016 року на суму ~money14~ (а. с. 33,34, том 1); за спільним протокольним рішенням № 31/УТГ від 20 січня 2017 року на суму ~money15~ (а. с. 71,72, том 1).

2.8. Вказані обставини стали підставою для звернення Товариства з відповідним позовом про стягнення з Управління 3 % річних за період із 7 по 28 березня 2016 року, із 7 березня по 13 квітня 2016 року, з 2 по 27 лютого 2017 року у розмірі ~money16~ та інфляційних втрат за березень 2016 року, лютий 2017 у розмірі ~money17~

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 30 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року, позов задовольнив повністю.

3.2. Мотивуючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у відносинах стосовно розрахунків з постачальниками послуг для осіб, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, головні розпорядники бюджетних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних правовідносинах. Між сторонами виникли правовідносини з постачання природного газу окремим категоріям населення на пільговій основі, в яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги. При цьому чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України. Розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг Холодногірського району м.

Харкова та частково Харківського району є Управління, а отже, відшкодування витрат, понесених позивачем, повинен здійснювати відповідач за рахунок державних субвенцій. Неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування витрат, понесених позивачем унаслідок надання субсидій населенню, яке отримує пільги, та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов'язання. При статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу Україниодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості чи власного бажання, а відповідно до вимог законів України.

3.3. Суди дійшли висновку, що Управління, яке згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є самостійною юридичною особою, яка відповідно до положень частини 1 статті 96 ЦК України має відповідати за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону, і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних є не санкціями, а способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. Не погодившись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року та рішенням Господарського суду Харківської області від 30 січня 2019 року, Управління звернулося з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

4.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що Управління не є учасником господарсько-правових відносин, а правовідносини між ним та позивачем є відносинами, які виникають у процесі виконання видаткової частини Державного бюджету України, таким чином, спір у цій справі не відноситься до юрисдикції господарських судів.

4.3.Окрім цього, скаржник зазначає, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу після отримання сум субвенцій на рахунки головного розпорядника коштів. Управління в цьому випадку є головним розпорядником коштів місцевого бюджету з виконання програм соціального захисту населення щодо відшкодування витрат на послуги з постачання природного газу, що надавалися населенню Холодногірського району м. Харкова, якому призначено житлові субсидії у січні-грудні 2016 року.

4.4. Скаржник наголошує, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, на думку скаржника, усуває Управління від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами. Також зазначає, що у переважній більшості проведених розрахунків у 2016 році за згодою позивача і без участі Управління обов'язки з відшкодування взяв на себе Департамент відповідно до встановленого Урядом України порядку про застосування саме централізованих розрахунків; у такому разі Департамент не зобов'язаний був здійснювати розподіл субвенцій з державного бюджету між районами та містами, а здійснював розрахунки з позивачем у встановленому порядку.

4.5.Водночас у разі відсутності вищезазначеного обов'язку Управління вважає, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки заборгованість перед позивачем виникла не з вини Управління, а через ненадходження коштів з державного бюджету у вигляді субвенцій на відшкодування субсидій на рахунок Управління, а тому нарахування інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення оплати, на думку скаржника, є безпідставним.

4.6. Також скаржник вважає необґрунтованим розрахунок сум річних та інфляційних втрат, оскільки дата підписання спільних протокольних рішень є підставою для виділення коштів з державного бюджету, при цьому конкретні строки їх виділення залежно від дати підписаних спільних протокольних рішень законодавством не встановлені, за таких обставин перевірити правильність розрахунку суми позову неможливо.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У наданому до суду відзиві Товариство заперечує проти доводів касаційної скарги та зазначає, що нормативними документами чітко визначений суб'єкт, який представляє інтереси держави у процесі надання населенню субсидій на оплату вартості спожитого природного газу, і можливість його заміни на іншу особу законодавством не передбачена. Щодо нарахування сум інфляційних втрат і 3 % річних зазначає, що використання дати укладення спільних протокольних рішень для обчислення термінів проведення розрахунків і, відповідно, розрахунку заборгованості відповідача проведене у повній відповідності з нормами чинного законодавства. На обґрунтування господарської юрисдикції цього спору посилається на те, що у відносинах щодо розрахунків з постачальниками послуг для осіб, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, головні розпорядники бюджетних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних правовідносинах.

5.2. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

6.1. Оскільки Управління оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа разом із касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Щодо юрисдикції спору

6.2. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

6.3. Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

6.4. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України від 5 жовтня 2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - ~law29~).

6.5. ~law30~ встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

6.6. Згідно з положеннями частин 1 -3 статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються частин 1 -3 статті 12 ГК України, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до частин 1 -3 статті 12 ГК України та інших законів.

6.7. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Наведене регулювання визначено Порядком № 20.

6.8. З аналізу змісту Порядку № 20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

6.9. Відповідно до пункту 6 Порядку № 20 органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20).

6.10. Також спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 3 серпня 2015 року № 493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

6.11. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 493 цей Порядок визначає взаємовідносини між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України ", ДП "Енергоринок" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку № 20.

6.12. Згідно з пунктом 1.2 Порядку № 493 розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку.

6.13. Усі учасники розрахунків зобов'язані забезпечувати підписання спільних протокольних рішень на проведення розрахунків протягом 2 робочих днів з дня отримання таких спільних протокольних рішень (пункт 1.5 Порядку № 493).

6.14. З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу.

6.15. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком № 493, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

6.16. Згідно з пунктом 2.3 Порядку № 493 відповідні департаменти фінансів узагальнюють отримані дані та подають їх щомісяця до 20 числа Казначейству та відповідним головним управлінням Казначейства в областях, місті Києві (далі - головні управління Казначейства) у формі узгоджених з постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг) спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків разом з відповідними зведеними реєстрами актів звіряння, або реєстрами договорів за підписами керівників відповідних департаментів фінансів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг).

6.17. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 21 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житло-комунальні послуги" виконавець послуг має право, зокрема, отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг і повертати їх у разі ненадання таких послуг чи пільг.

6.18. Пунктом 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 97 БК України).

6.19. Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 БК України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

6.20. Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 (далі - Порядок № 256, в редакції, що діяла до 1 січня 2018 року).

6.21. Відповідно до пункту 3 Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об'єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

6.22. Поняття та функціонал розпорядників бюджетних коштів визначений підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.

6.23. Держава делегувала Управлінню право взяття на себе бюджетних зобов'язань та здійснення видатків на фінансування субсидій за спожитий природний газ мешканцями Холодногірського району м. Харкова.

6.24. У цьому спорі головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо відшкодування витрат на послуги з постачання природного газу, які надавалися населенню Холодногірського району м. Харкова, якому призначено субсидії, є Управління.

6.25. З огляду на викладене вище та з урахуванням пункту 3 Порядку № 256 саме на відповідача покладено обов'язок щодо здійснення розрахунків, у тому числі і з постачальниками природного газу, за послуги, надані особам, які мають право на відповідні пільги.

6.26. Зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

6.27. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з постачання природного газу окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як головний розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

6.28. Право позивача на отримання компенсації вартості природного газу, поставленого абонентам ТОВ "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" на пільгових умовах, виникає не з виконання норм, установлених законом, яким визначено доходи і видатки Державного бюджету України у відповідний період, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з такого закону, а із законодавства, яким унормовано надання субсидій визначеним у пункту 6 частини 1 статті 21 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житло-комунальні послуги"одавстві особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками житлово-комунальних послуг.

6.29. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в цьому випадку головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо відшкодування витрат на послуги з постачання природного газу, які надавалися відповідним категоріям населення Холодногірського району міста Харкова, яким призначено житлові субсидії у 2016-2017 роках, є Управління (відповідач).

6.30. Водночас слід зазначити, що ТОВ "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" є суб'єктом господарювання, який надає послуги з постачання газу споживачам, метою його діяльності як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до частини 2 3 ГК України.

6.31. Відповідно до частини 6 статті 48 БК України бюджетні зобов'язання щодо виплати, зокрема, субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

6.32. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у відносинах щодо розрахунків з постачальниками послуг для осіб, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, головні розпорядники бюджетних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних правовідносинах.

6.33. Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема у спорах між суб'єктами господарювання.

6.34.Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

6.35. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

6.36. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

6.37. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

6.38. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

6.39. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

6.40. З огляду на те, що відповідач у спірних відносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо ТОВ "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ", спір у справі не має установлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, а тому розгляд цього спору відноситься до юрисдикції господарських судів.

Щодо розгляду спору по суті

6.41. Приймаючи рішення у справі по суті спору, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача 3 % річних за період із 7 по 28 березня 2016 року, із 7 березня по 13 квітня 2016 року, з 2 по 27 лютого 2017 року у розмірі ~money18~ та інфляційних втрат за березень 2016 року, лютий 2017 у розмірі ~money19~ у повному обсязі. Однак Велика Палата Верховного Суду вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на таке.

6.42. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

6.43. Відповідно до пункту 2.5 Порядку № 493 не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення. Виділення коштів здійснюється лише за наявності платіжних доручень, наданих усіма учасниками розрахунків до Казначейства та органів Казначейства.

6.44. Суди встановили, що відповідно до розділу 1 доданих до матеріалів справи спільних протокольних рішень, їх предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків згідно із Порядком № 20.

6.45. У розділі 2 спільних протокольних рішень погоджено перелік підприємств, що беруть участь у проведенні розрахунків, та послідовність їх виконання сторонами-учасниками.

6.46. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до порядків № 20,256,493 механізм і строки розрахунків здійснюються так:

- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;

- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;

- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;

- головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

6.47. Таким чином, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються безпосередньо порядками № 20,256,493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.

6.48. З аналізу вказаних положень вбачається, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.

6.49. З огляду на вищенаведені норми та умови спільних протокольних рішень позивач не довів порушення відповідачем як головним розпорядником коштів установлених саме для нього строків здійснення розрахунків з постачальником, а також не підтвердив, що грошові кошти у вигляді державної субвенції на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, які надходили на рахунок Управління, перераховувались на рахунок постачальника з порушенням п'ятиденного строку з дня отримання від місцевого бюджету суми субвенцій для здійснення відповідних видатків.

6.50. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що Управління порушило вимоги порядків № 20,256 відносно строків проведення розрахунків.

6.51. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 передбачені законодавством соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання (чи усунення) реальним загрозам економічної безпеки України, що згідно із частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

6.52. Однак, ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач використовує для обчислення розрахунку заборгованості дату підписання спільних протокольних рішень, але така дата є лише підставою для виділення коштів з Державного бюджету України. При цьому конкретні строки їх виділення залежно від дати підписання спільних протокольних рішень законодавством не встановлені. Це підтверджується і змістом спільних протокольних рішень, у пункті
5.3 яких передбачено, що це спільне протокольне рішення є чинним лише в разі відповідного фінансування. Разом з тим позивач не надав жодного доказу обґрунтування дати, з якої, як він вважає, настало порушення строку розрахунку та від якої залежать подальші обчислення суми позову.

6.53. Надані позивачем до справи акти звіряння розрахунків (а. с. 77-100, т. 1), на підставі яких підписувалися спільні протокольні рішення, є підставою лише для формування заявки на фінансування і не визначені чинним законодавством як підстава для здійснення розрахунків.

6.54. Таким чином, матеріалами справи не підтверджується порушення відповідачем установлених саме для нього строків здійснення розрахунків з позивачем, що унеможливлює застосування до останнього наслідків неналежного виконання зобов'язань за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України в частині своєчасного відшкодування позивачу вартості спожитого природного газу абонентами - фізичними особами Холодногірського району м. Харкова, яким призначено субсидії, у вигляді нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

6.55. Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, а відтак дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період.

6.56. За таких обставин рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій про задоволення позову у справі є такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

7.1. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.2. Відповідно до частини 1 статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

7.3. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Управління слід задовольнити, оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Щодо судових витрат

7.4. За змістом частини 14 статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

7.5. Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 ГПК України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.6. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги Управління, скасування рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 30 січня 2019 року у справі № 922/3013/18 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВГАЗ ЗБУТ" (код ЄДРПОУ 39590621) на користь Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 03196647) ~money20~ (чотирнадцять тисяч вісімдесят сім гривень дванадцять копійок) судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко В. І.

Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю.

Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська