П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/386/19

Провадження № 11-69заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,

учасники справи:

представники позивача - Кравець Р. Ю., Мартиненко А. В.,

представник відповідача - Русакова І. Г.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року (судді Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Стародуб О. П., Чиркін С. М.) у справі № 9901/386/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що відповідач не мав належних правових підстав для прийняття рішення стосовно звільнення особи з посади, яку остання не займає, у зв`язку із чим позивача було позбавлено права на поновлення на посаді судді після незаконного звільнення.

3. Позивач також указав, що ВРП надано повноваження розглядати подання Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про звільнення судді з посади лише на підставі пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), а тому відповідач не був наділений повноваженнями на прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, оскільки рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги» вже виконано.

4. На думку ОСОБА_1 , відповідач здійснив повторне переслідування позивача за одне й те саме діяння з повторним застосуванням санкції, без наведення в оскаржуваному рішенні жодних мотивів ані щодо аргументів сторони з цього приводу, ані щодо спростування таких аргументів. Крім цього, повторне звільнення позивача без поновлення його прав після першого незаконного звільнення є порушенням права на працю та права на приватне життя в розрізі забезпечення формування та розвитку стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру, що є несумісним з приписами пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

5. ОСОБА_1 також зазначив, що оскаржуване рішення ВРП не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, оскільки відповідач застосував спрощений підхід до винесення рішення про звільнення судді з посади, не навів у рішенні жодних мотивів та не відобразив усіх обставин, що мали місце під час вирішення питання про звільнення. При цьому посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на інші рішення ВРП не відповідає вказаним вище вимогам, оскільки навіть у тих рішеннях, на які є посилання, немає відповіді на усі аргументи позивача, а спрощений підхід до написання рішення у питаннях звільнення судді з посади законом не передбачено.

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав протиправним і скасував рішення ВРП від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1.

7. Судове рішення мотивовано тим, що:

- з 30 вересня 2016 року ВРП є єдиним конституційним органом державної влади, до повноважень якого належить, зокрема, звільнення суддів з посад з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України;

- скасування постанови Верховної Ради України (далі - ВРУ) про звільнення ОСОБА_1 з посади судді відновило процедуру звільнення вказаного судді на підставі рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року, а тому відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріали щодо звільнення ОСОБА_1 було передано до ВРП для ухвалення рішення про звільнення судді з посади. При цьому ВРП не притягувала позивача до відповідальності повторно (за одне й те ж). Вид відповідальності щодо позивача вже обрала/застосувала ВРЮ своїм рішенням від 24 грудня 2015 року. Відповідач реалізував повноваження, якими до 30 вересня 2016 року був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді, та які (повноваження) у перехідний період були передані йому (відповідачу);

- оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. ОСОБА_1. був належним чином повідомлений про засідання ВРП, на якому було прийнято оскаржуване рішення. На засідання ВРП 27 червня 2019 року з`явився представник ОСОБА_1 - Кравець Р. Ю. та надавав відповідні пояснення. Відтак ВРП було дотримано процедуру розгляду питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України;

- застосовуючи щодо позивача такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади судді, відповідач мав також вирішити питання щодо дотримання передбаченого законом строку та мотивувати в цій частині прийняте рішення. При цьому частиною одинадцятою статті 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що відлік строку для дисциплінарного стягнення починається з дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження;

- ВРП при прийнятті оскаржуваного рішення щодо судді ОСОБА_1 не врахувала трирічний строк застосування до позивача дисциплінарного стягнення, що є достатньою підставою для задоволення позовних вимог і скасування рішення відповідача від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

8. Не погодившись із таким судовим рішенням, ВРП в апеляційній скарзі зазначила, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду порушив норми матеріального права, зокрема щодо дискреційних повноважень ВРП.

9. На думку скаржника, скасування в судовому порядку Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1616-VIII про звільнення судді ОСОБА_1 відновило процедуру звільнення вказаного судді на підставі рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15, завершення якої наразі належить до повноважень ВРП.

10. Відповідач також зауважив, що рішення ВРП від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Рішенням ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 внесено подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги. Тобто саме цим рішенням, прийнятим у межах та у спосіб, що були передбачені чинним на той час законодавством України, ВРЮ застосувала до позивача дисциплінарне стягнення. При цьому рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 було предметом судового розгляду та наразі є чинним. До того ж установлений чинним Законом № 1402-VIII строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при реалізації вказаного рішення ВРЮ. Строки для прийняття ВРП рішень у порядку статті 56 Закону № 1798-VIII чинним законодавством не визначені.

11. На переконання скаржника, оскаржуване рішення ВРП ухвалено повноважним складом та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, мотиви прийняття такого рішення в повному обсязі зазначені в ньому. Крім цього, обставини, які мали значення та стали підставою для прийняття ВРП оскаржуваного рішення, а також обґрунтування прийняття саме такого рішення докладно, у повному обсязі в ньому наведені.

12. На підставі викладеного ВРП просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рух апеляційної скарги

13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 лютого 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВРП, а ухвалою від 12 березня 2020 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позиція інших учасників справи

14. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог та визнаючи рішення ВРП від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 про його звільнення протиправним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що аргументи відповідача відносно того, що стаття 56 Закону № 1798-VIII не передбачає строків прийняття рішення про звільнення судді з посади, не може бути виправданим втручанням у права позивача з точки зору дотримання строку застосування дисциплінарного стягнення до судді.

15. ОСОБА_1 , посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Олександр Волков проти України» щодо відсутності (на час розгляду цієї справи в ЄСПЛ) у законодавстві України положення про строки давності звільнення судді з посади за порушення присяги, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, також зазначив, що має місце аналогічна ситуація порушення принципу юридичної визначеності щодо відсутності строку здійснення другого етапу застосування стягнення - реалізації подання про звільнення за порушення присяги, що не може бути виправданим втручанням у права позивача, а свідчить не лише про порушення вказаного принципу, а й про відсутність якісного закону, який би регулював питання про звільнення судді за порушення присяги.

16. У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просить відмовити ВРП у задоволенні апеляційної скарги.

17. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ВРП підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

18. Представники позивача просили оскаржуване судове рішення залишити без змін з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

19. З грудня 1988 року по липень 2001 року ОСОБА_1 працював на посадах державного арбітра, арбітра, судді Господарського суду Донецької області.

20. Постановою ВРУ від 12 липня 2001 року № 2669-ІІІ позивач обраний на посаду судді Донецького апеляційного господарського суду безстроково.

21. Постановою ВРУ від 19 лютого 2009 року № 1030-VІ ОСОБА_1 обраний на посаду судді Вищого господарського суду України.

22. 24 грудня 2015 року ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1., прийняла рішення № 1202/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги».

23. 16 лютого 2016 року за вихідним № 20/0/12-16 подання ВРЮ про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді направлено до ВРУ.

24. Постановою ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1616-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням присяги судді.

25. Постановою Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року у справі № 800/332/16 (800/499/15) задоволено позов ОСОБА_1 до ВРЮ: визнано незаконним і скасовано рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги».

26. Верховний Суд України постановою від 27 червня 2017 року у справі № 800/499/15 заяву ВРЮ задовольнив: скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

27. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року у справі № 800/520/16, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ВРУ: визнано незаконною та скасовано Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1616-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням присяги судді.

28. У зв`язку з набранням з 30 вересня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Законом № 1402-VIII ВРУ листом від 28 березня 2019 року № 04-29/04-649 передала до ВРП подання ВРЮ від 16 лютого 2016 року № 20/0/12-16 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням присяги судді.

29. 27 червня 2019 року ВРП прийняла рішення № 1743/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

30. Не погодившись із вказаним рішенням ВРП, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

31. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

32. Згідно з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції до набрання чинності Законом № 1401-VIII) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

33. Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) було внесено зміни до Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

34. Відповідно до пункту 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 192-VIII заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону № 2453-VI у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

35. Як убачається з матеріалів справи, у червні та липні 2014 року до ВРЮ надійшли депутатське звернення народного депутата України VII скликання Сабія І. М. та звернення Хмельницької міської ради щодо порушення суддею Вищого господарського суду України ОСОБА_1. норм процесуального законодавства під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі № 20/5025/2131/11 (ухвали Вищого господарського суду України від 25 червня та 16 серпня 2012 року).

36. Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції до набрання чинності Законом № 1401-VIII) та пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ скарги Хмельницької міської ради; далі - Закон № 22/98-ВР) передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

37. Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР порушенням суддею присяги є:

- вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

38. На підставі частини першої статті 100 Закону № 2453-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ скарги Хмельницької міської ради) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

39. Частинами першою, другою та п`ятою статті 105 Закону № 2453-VI передбачено, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі - ВККС) або ВРЮ. На підставі подання ВРЮ ВРУ приймає постанову про звільнення судді з посади.

40. Матеріалами справи встановлено, що 24 грудня 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 1202/0/15-15 про внесення подання до ВРУ про звільнення позивача з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги.

41. Підставою для ухвалення вказаного рішення стало те, що суддя ОСОБА_1. під час постановлення ухвали від 25 червня 2012 року у справі № 20/5025/2131/11 діяв несумлінно та недбало поставився до виконання обов`язків судді, а постановивши ухвалу від 16 серпня 2012 року - істотно порушив норми процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема, відмовив у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, розуміючи, що цим самим продовжує порушення процесуального законодавства, вчинені під час постановлення ухвали від 25 червня 2012 року, чим порушив принцип законності та справедливості, а розуміючи наслідки таких дій - діяв необ`єктивно та упереджено.

42. Відповідно до висновків, викладених у рішенні ВРЮ, допущене суддею ОСОБА_1 недбале ставлення до виконання професійних обов`язків судді під час вирішення питання про прийняття до провадження касаційної скарги Хмельницької міської ради у справі № 20/5025/2131/11 та упереджене ставлення, що спричинило необґрунтоване позбавлення права Хмельницької міської ради на касаційне оскарження та права на безсторонній і справедливий суд, свідчать про вчинення суддею ОСОБА_1. дій, які підривають авторитет правосуддята ставлять під сумнів довіру до суду та правосуддя з боку суспільства, а відтак - про порушення суддею ОСОБА_1. присяги судді.

43. 16 лютого 2016 року за вихідним № 20/0/12-16 подання ВРЮ про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді направлено до ВРУ.

44. Рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку.

45. Постановою Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року у справі № 800/332/16 (800/499/15) позов ОСОБА_1 задоволено: визнано незаконним і скасовано рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги».

46. Верховний Суд України постановою від 27 червня 2017 року у справі № 800/499/15 заяву ВРЮ задовольнив: скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

47. Постановою ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1616-VIІІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду Україниу зв`язку з порушенням присяги судді.

48. ОСОБА_1. оскаржив указану Постанову ВРУ в судовому порядку.

49. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 07 травня 2018 року у справі № 800/520/16, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав незаконною та скасував Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1616-VIII.

50. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1401-VIII, яким внесено зміни до Конституції України щодо правосуддя, а 05 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

51. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції Закону № 1401-VIII) в Україні діє ВРП, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

52. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП входить ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

53. Частиною другою статті 112 Закону № 1402-VIII визначено, що рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

54. На підставі пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом № 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

55. Таким чином, суддя звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, якщо до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ.

56. Оскільки після скасування Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1616-VІІІ подання ВРЮ від 16 лютого 2016 року № 20/0/12-16 не було реалізоване та залишилось чинним, то ВРП, яка наділена правом звільняти суддів відповідно до наведених вище норм законодавства, правомірно розглянула вказане подання ВРЮ.

57. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивача з посади судді.

58. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

59. Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від її складу.

60. На підставі частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

61. Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

62. Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

63. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 27 червня 2019 року № 48 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та її 13 членами, які брали участь у його ухваленні.

64. Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

65. Оцінюючи рішення ВРП від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

66. Так,підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 про внесення до ВРУ подання про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

67. Підставою для ухвалення вказаного рішення стало те, що суддя ОСОБА_1. під час постановлення ухвали від 25 червня 2012 року у справі № 20/5025/2131/11 діяв несумлінно та недбало поставився до виконання обов`язків судді, а постановивши ухвалу від 16 серпня 2012 року - істотно порушив норми процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема, відмовив у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, розуміючи, що цим самим продовжує порушення процесуального законодавства, вчинені під час постановлення ухвали від 25 червня 2012 року, чим порушив принцип законності та справедливості, а розуміючи наслідки таких дій - діяв необ`єктивно та упереджено.

68. ВРЮ у вказаному рішенні встановила, що до Вищого господарського суду України через Рівненський апеляційний господарський суд 20 червня 2012 року надійшла касаційна скарга Хмельницької міської ради на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2012 року у справі № 20/5025/2131/11.

69. Вказану касаційну скаргу було передано судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1. для вирішення питання про прийняття її до провадження. Колегія суддів Вищого господарського суду України під головуванням судді ОСОБА_1. 25 червня 2012 року повернула касаційну скаргу Хмельницької міської ради у зв`язку з недотриманням вимог розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме пункту 4 частини першої статті 111-3 ГПК України, з посиланням на те, що особа, яка подала касаційну скаргу, не додала до неї документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірах.

70. Зазначена ухвала мотивована таким: «Згідно з положенням пункту 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 (яка на даний час зберігає чинність відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21 листопада 2011 року № 01-06/1625/2011), при перерахуванні судового збору з рахунку платника додається останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту: «Зараховано в дохід бюджету ___грн. (дата)». Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення. Зазначена вимога скаржником не дотримана, оскільки на звороті платіжного доручення від 04 травня 2012 року № 583 відсутній вищевказаний напис. За таких обставин скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини першої статті 111-3 ГПК України».

71. Хмельницька міська рада 06 липня 2012 року повторно звернулася через Рівненський апеляційний господарський суд до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою № 02-15-1429 у справі № 20/5025/2131/11, а також із заявою про поновлення строку на подання касаційної скарги, про що свідчать відповідні відмітки на касаційній скарзі та заяві про поновлення строку для подання касаційної скарги у справі № 20/5025/2131/11. До Вищого господарського суду України зазначені касаційна скарга та заява надійшли 14 серпня 2012 року.

72. Ухвалою колегії суддів Вищого господарського суду України під головуванням судді ОСОБА_1. від 16 серпня 2012 року Хмельницькій міській раді відмовлено у відновленні пропущеного строку для подачі касаційної скарги та повернуто її.

73. Указана ухвала суду мотивована тим, що: «Недодержання скаржником вимог статті 111 ГПК України щодо форми та змісту касаційної скарги протягом встановленого процесуального строку для касаційного оскарження акта суду попередньої інстанції не є поважною причиною пропуску такого строку, а отже, не може бути підставою для його відновлення. Інших причин, які є дійсно непереборними і які не залежали від волі скаржника, останній не наводить, а тому колегія суддів не вбачає підстав для відновлення пропущеного скаржником строку на касаційне оскарження».

74. У подальшому Хмельницька міська рада тричі зверталася до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами у справі № 20/5025/2131/11, однак всі вони колегіями суддів під головуванням судді ОСОБА_1. були повернуті з посиланням на статтю 111-3 ГПК України. Відповідні ухвали судом приймалися 06 листопада 2012 року, 21 лютого 2013 року та 22 квітня 2014 року.

75. З касаційними скаргами у справі № 20/5025/2131/11 зверталися також виконавчий комітет Хмельницької міської ради та Прокуратура Хмельницької області.

76. Ухвалою колегії суддів Вищого господарського суду України під головуванням судді ОСОБА_1. від 25 червня 2012 року виконавчому комітету Хмельницької міської ради було повернуто касаційну скаргу з таких самих підстав, що і касаційну скаргу Хмельницької міської ради, а саме через недотримання статті 111-3 ГПК України, бо на звороті платіжного доручення від 04 травня 2012 року № 582 відсутній напис: «Зараховано в дохід бюджету ___ грн. (дата)».

77. Разом з цим ухвалою колегії суддів Вищого господарського суду України під головуванням судді ОСОБА_1. від 25 червня 2012 року Прокуратурі Хмельницької області було повернуто касаційну скаргу через те, що вона не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 111-3 ГПК України, а саме: прокуратурою було неправильно вказано індекс позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Речовий ринок «Торговий дім «Бартерсервіс», де у фіскальному чеку про направлення касаційної скарги було вказано індекс одержувача «29000 Хмельницький», а як убачається з установчих документів вказаного товариства, його місцезнаходження «29016, м. Хмельницький».

78. Виконавчий комітет Хмельницької міської ради та Прокуратура Хмельницької області повторно звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами та заявами про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, однак 16 серпня 2012 року колегія суддів Вищого господарського суду України під головуванням судді ОСОБА_1. відмовила у поновленні строку (ухвали від 16 серпня 2012 року) на касаційне оскарження.

79. Указані ухвали мотивовані тим, що недотримання вимог статті 111 ГПК України щодо форми та змісту касаційної скарги не є поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження.

80. Згодом Хмельницька міська рада звернулася до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України із заявою про перегляд ухвал Вищого господарського суду України від 25 червня та 16 серпня 2012 року у справі № 20/5025/2131/11 з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права.

81. Однак, оскільки пункт 1 статті 111-16 ГПК України не передбачав перегляду рішень суду касаційної інстанції у разі неоднакового застосування норм процесуального права, то ухвалою від 24 грудня 2012 року у справі № 20/5025/2131/11 Хмельницькій міській раді було відмовлено в допуску до провадження Верховного Суду України.

82. ВРЮ дійшла висновку, що на час постановлення колегією суддів Вищого господарського суду України під головуванням судді ОСОБА_1. ухвали від 25 червня 2012 року у справі № 20/5025/2131/11 порядок сплати судового збору за подання касаційних скарг до Вищого господарського суду України був встановлений Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), статтею 44 ГПК України в редакції зі змінами, внесеними статтею 10 вказаного Закону, які мають вищу юридичну силу в порівнянні з положеннями Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 (далі - Інструкція), та повинні були застосовуватися судом.

83. Водночас на час постановлення ухвали від 25 червня 2012 року пунктом 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25 серпня 2011 року № 01-061175/2011 рекомендовано, що до надання Пленумом Вищого господарського суду України роз`яснень з питань практики застосування господарськими судами розділу VI ГПК України (з огляду, зокрема, на відповідні зміни у цьому Кодексі) господарськими судами може враховуватися викладене в роз`ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 04 березня 1998 року № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України» у частині, що відповідає чинному законодавству.

84. У пункті 5 вказаного роз`яснення зазначено, що згідно з пунктом 14 Інструкції у разі безготівкового перерахування державного мита з рахунку платника відповідальний виконавець установи банку зобов`язаний на лицевій чи зворотній стороні останнього примірника платіжного доручення, який видається платнику, зробити відповідний напис (помітку) про зарахування державного мита до державного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском круглої печатки кредитної установи з зазначенням дати виконання платіжного доручення. Відсутність відповідних реквізитів не є підставою для повернення позовної заяви, апеляційної (касаційної) скарги або заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без розгляду, оскільки платіжне доручення вважається достатнім доказом сплати державного мита, якщо воно не повернуте Державним казначейством України.

85. За висновками ВРЮ, на день звернення Хмельницької міської ради до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, ані ГПК України, ані Закон № 3674-VI, ані інформаційні листи Вищого господарського суду України (від 21 листопада 2011 року № 01-06/1625/2011 та від 04 березня 1998 року № 02-5/78) не містили імперативної норми, якою б на особу, яка подає касаційну скаргу, покладався обов`язок отримання на звороті платіжного доручення відмітки про зарахування в дохід держави судового збору як передумови для прийняття господарськими судами до провадження касаційних скарг.

86. Крім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету» контроль за справлянням платежів за кодом класифікаціїдоходів бюджету 22030000«Судовий збір» здійснюється Верховним Судом України, Державною судовою адміністрацією України, Вищим спеціалізованим судом Україниз розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищим господарським судом України таВищим адміністративним судом України.

87. Хмельницька міська рада листом від 02 серпня 2012 року зверталася до Управління Державного казначейства у Печерському районі міста Києва з проханням про надання довідки про зарахування до бюджету судового збору за подання касаційних скарг або надання відповідних відміток на платіжних дорученнях № 582 та № 583.

88. На вказаний лист Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві 17 серпня 2012 року надало Хмельницькій міській раді відповідь за № 06-09/4360-10905, у якій зазначило, що контроль за справлянням платежів до бюджету здійснюється органами, що повинні забезпечувати їх надходження.

89. Крім того, ВРЮ зауважила, що Вищий господарський суд України відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України самостійно здійснював контроль за надходженням судового збору до державного бюджету за подання до суду касаційних скарг, а тому правова підстава для залучення Хмельницької міської ради до перевірки зарахування судового збору до бюджету була відсутня.

90. Хмельницька міська рада повторно, 06 липня 2012 року, звернулася до Вищого господарського суду України через Рівненський апеляційний господарський суд з касаційною скаргою від 03 липня 2012 року № 02-15-1429, до якої було додано заяву від 03 липня 2012 року № 02-15-1914 про поновлення строку для подання касаційної скарги у справі № 20/5025/2131/11.

91. У зазначеній заяві Хмельницька міська рада звернула увагу суду, що оскільки на день звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою № 12-1429-0215 від 04 травня 2012 року був чинним Закон № 3674-VI, то на платіжному дорученні про сплату судового збору не повинно бути відмітки кредитної установи про зарахування коштів до державного бюджету.

92. Оцінюючи обставини пропуску строку на касаційне оскарження та повторно постановляючи ухвалу щодо неналежності до розгляду касаційної скарги Хмельницької міської ради, суддя ОСОБА_1., незважаючи на чітке посилання Хмельницької міської ради на норму закону, яка скасовує будь-які додаткові дії особи, яка подає касаційну скаргу, окрім долучення документа, що підтверджує сплату судового збору, жодного аргументу осіб, які подавали касаційні скарги, не взяв до уваги та не спростував.

93. Натомість суддя ОСОБА_1. безпідставно дійшов висновку, що Хмельницька міська рада не виконала вимог процесуального закону, що стало підставою для повернення касаційної скарги ухвалою від 25 червня 2012 року та відмови в поновленні строку на касаційне оскарження на підставі ухвали від 16 серпня 2012 року.

94. Відповідно до висновків, викладених у рішенні ВРЮ, допущене суддею ОСОБА_1 недбале ставлення до виконання професійних обов`язків судді під час вирішення питання про прийняття до провадження касаційної скарги Хмельницької міської ради у справі № 20/5025/2131/11 та упереджене ставлення, що спричинило необґрунтоване позбавлення права Хмельницької міської ради на касаційне оскарження та права на безсторонній і справедливий суд, свідчать про вчинення суддею ОСОБА_1. дій, які підривають авторитет правосуддята ставлять під сумнів довіру до суду та правосуддя з боку суспільства, а відтак - про порушення суддею ОСОБА_1. присяги судді.

95. Указане рішення ВРЮ було предметом судового розгляду. Вищий адміністративний суд України постановою від 19 грудня 2016 року у справі № 800/332/16 (800/499/15) позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав незаконним і скасував рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги». Проте Верховний Суд України постановою від 27 червня 2017 року заяву ВРЮ задовольнив: скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

96. Це рішення Верховного Суду України мотивовано тим, що ОСОБА_1 , відмовивши у доступі до правосуддя з підстав, не передбачених законом, та розуміючи наслідки таких дій, порушив принцип законності та справедливості, діяв необ`єктивно та упереджено, що унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків, у зв`язку з тим, що такі дії судді підривають довіру до нього як до носія влади та принижують авторитет судової влади в цілому.

97. Верховний Суд України дійшов висновку, що ВРЮ відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, в межах наданих їй повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, дослідивши всі наявні у матеріалах дисциплінарної справи обставини, врахувавши висновок дисциплінарної секції, дійшла обґрунтованого висновку про наявність підстав про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, оскільки позивач діяв несумлінно та недбало поставився до виконання обов`язків судді.

98. Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

99. Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

100. Таким чином, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України факт порушення ОСОБА_1 присяги судді та правомірність рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15, яким внесено подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, не потребують доказування.

101. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами. Проте у ВРП не було жодних особливих або непереборних обставин, які могли би виправдати втручання в остаточну постанову Верховного Суду України від 27 червня 2017 року у справі № 800/332/16 (800/499/15). Немає таких обставин і у справі № 9901/386/19.

102. Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенціїкожен має право, зокрема, на повагу до свого приватного життя.

103. ЄСПЛ вказує, що поняття «приватне життя» не виключає відносини професійного або ділового характеру, оскільки саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом (див. mutatis mutandis рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Німіц проти Німеччини» (Niemietz v. Germany, заява № 13710/88, пункт 29).

104. На думку ЄСПЛ, приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 07 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, пункт 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, пункт 47).

105. За змістом пункту 2 статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на доступ до професії як складову права на повагу до приватного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

106. Вислів «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права. Отже, ця фраза передбачає inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. пункти 169-170 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11).

107. З прийняттям законів № 1401-VIII та № 1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились, оскільки не було пом`якшено або скасовано відповідальність за вчинений суддею ОСОБА_1 дисциплінарний проступок.

108. Так, підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

109. Відповідно до пункту 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний факт допущення суддею грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

110. На підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

111. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що ВРП при прийнятті оскаржуваного рішення діяла на підставі та в межах визначених Конституцією та законами України повноважень.

112. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо порушення ВРП строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з таких міркувань.

113. На момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ у своєму рішенні від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 розцінила як порушення суддею присяги, норми законів України № 2453-VI та № 22/98-ВР не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

114. Законом № 192-VIII було внесено зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

115. Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

116. Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

117. Отже, після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону, тобто не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

118. При цьому запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

119. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), від 13 лютого 2020 року у справі № 9901/58/19, від 12 березня 2020 року у справі № 9901/777/18, від 14 травня 2020 року у справі № 9901/187/19.

120. Під час розгляду цієї справи встановлено, що дії, з якими ВРП пов`язувала підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді, були вчинені ним у червні та серпні 2012 року.

121. Згідно з інформацією, наданою Вищим господарським судом України, за період з червня 2012 року по листопад 2015 року суддя ОСОБА_1 не перебував на роботі у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у відпустці сукупно більше 500 календарних днів.

122. Відтак 24 грудня 2015 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ розглянула дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1. та прийняла рішення № 1202/0/15-15 про внесення до ВРУ подання про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

123. Як зазначено вище, законність цього рішення підтверджена постановою Верховного Суду України від 27 червня 2017 року, яка набрала законної сили.

124. Таким чином, саме з прийняттям рішення від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1. присяги, та притягнула суддю до відповідальності, вирішивши звернутися до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, відтак строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВРЮ.

125. Оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене на ОСОБА_1 рішенням ВРЮ від 24 грудня 2015 року№ 1202/0/15-15 стягнення, а тому рішення відповідача від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю таке рішення є кадровим.

126. При цьому відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

127. Указаною статтею не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади.

128. Таким чином, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосоване після спливу передбаченого законом строку.

129. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та його подальше звільнення з посади судді мало підґрунтя у національному законодавстві та у послідовній судовій практиці. Більше того, це законодавство та практика характеризувалися юридичною визначеністю та були доступними для позивача, який мав можливість передбачити наслідки застосування відповідних приписів щодо нього. Немає жодних підстав вважати, що позивач не міг усвідомлювати, що допущене ним недбале ставлення до виконання професійних обов`язків судді під час вирішення питання про прийняття до провадження касаційної скарги Хмельницької міської ради у справі № 20/5025/2131/11 та упереджене ставлення, що спричинило необґрунтоване позбавлення права Хмельницької міської ради на касаційне оскарження та права на безсторонній і справедливий суд, свідчать про вчинення дій, які підривають авторитет правосуддята ставлять під сумнів довіру до суду та правосуддя з боку суспільства, а відтак - про порушення присяги судді.

130. Застосування до позивача дисциплінарної відповідальності у передбаченому законодавством порядку та уповноваженим на це органом у зв`язку з порушенням присяги судді, узгоджується з визначеною у пункті 2 статті 8 Конвенції легітимною метою втручання у право на повагу до приватного життя такого судді, зокрема, захистом прав і свобод інших осіб, інших членів суддівського корпусу та судів загалом, довіру до яких і репутацію яких підривають дії судді, що викликає сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності судових органів загалом.

131. Окрім того, визначаючи, чи були заходи щодо втручання «необхідними в демократичному суспільстві», важливо з`ясувати, чи були причини (з урахуванням справи в цілому) виправданими, належними та достатніми, і чи були ці заходи пропорційними легітимній меті. Вирішуючи, чи було втручання «необхідним», Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП, яка виконує спрямоване на реалізацію судовою владою функцій із захисту прав і свобод завдання з формування високопрофесійного та доброчесного корпусу суддів, діяла згідно із законом і прийняла пропорційне вчиненому правопорушенню оскаржуване рішення, маючи обґрунтоване та підтверджене чинною постановою Верховного Суду України від 27 червня 2017 року у справі № 800/332/16 (800/499/15) рішення ВРЮ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності (застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді) у зв`язку з порушенням присяги судді, що включає встановлення вини як елемента складу проступку.

132. З огляду на викладене необґрунтованими є доводи позивача про те, що повторне звільнення позивача без поновлення його прав після першого незаконного звільнення є порушенням права на працю та права на приватне життя в розрізі забезпечення формування та розвитку стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру, що є несумісним з приписами пункту 1 статті 8 Конвенції.

133. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВРП від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є помилковим.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

134. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

135. Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

136. Ураховуючи те, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідають обставинам справи і, крім того, суд при вирішенні справи порушив норми матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 317, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнити.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Вищої ради правосуддя від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Т. О. Анцупова Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко