Історія справи

Постанова ВГСУ від 30.11.2015 року у справі №914/3132/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 року Справа № 914/3132/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги1. Приватного підприємства "Вокс-ЛВ" 2. Приватного акціонерного товариства "Артор"на рішеннягосподарського суду Львівської області від 06.03.2014 р. (суддя Бортник О.Ю.)та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 р. (судді Матущак О.І., Дубник О.П., Скрипчук О.С.)у справі№914/3132/13 господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Оксі Банк"до1. Приватного підприємства "Вокс-ЛВ" 2. Першої української міжрегіональної товарної біржі, в особі Західно-Українського регіонального підрозділупровизнання частково недійсним додатку до договору про проведення аукціонуза участю представників: від позивачаЛазюк С.В., довіреність №8 від 18.06.2015 р.від відповідача 1Москва Ю.О., довіреність б/н від 30.11.2015 р.від відповідача 2не з'явивсявід Приватного акціонерного товариства "Артор"Котягін А.С., довіреність №125 від 10.11.2015 р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.03.2014 р. у справі №914/3132/13 частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Оксі Банк" (далі - ПАТ "Оксі Банк") до Приватного підприємства "Вокс-ЛВ" (далі - ПП "Вокс-ЛВ") та Першої української міжрегіональної товарної біржі, в особі Західно-Українського регіонального підрозділу про визнання частково недійсним додатку до договору про проведення аукціону. Визнано недійсним договір про проведення аукціону, укладений 26.04.2013 р. між ПП "Вокс-ЛВ" та Першою українською міжрегіональною товарною біржею в особі Західно-Українського регіонального підрозділу, в частині пунктів 3-8 лоту №1 додатку №1 до цього договору та пунктів 1-31; 34-50 лоту №2 додатку №1 до цього договору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що речі, вказані в оспорюваній позивачем частині договору про проведення аукціону, є складовими частинами речей, які складають предмети договорів іпотеки і застави, а, отже, дані речі не можуть відчужуватись відповідачем 1, оскільки банком вже звернуто стягнення на відповідні предмети іпотеки та зареєстровано право власності на них.

Одночасно, з огляду на те, що за приписами чинного законодавства земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, а позивачем не надано доказів наявності у нього дозволів на спеціальне водокористування та користування надрами для видобування прісних підземних вод, місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору в частині п. 2 (артсвердловини (2 шт.)) №1 додатку №1.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 р. у справі №914/3132/13, рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, заявник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, вказує на те, що в іпотеку банку передавались окремі речі а не цілісний майновий комплекс. Крім того, оскільки ПП "Вокс-ЛВ" знаходиться в процедурі банкрутства, то, на думку заявника, судовими рішеннями, прийнятими в межах даної справи, фактично виключено частину майна боржника з ліквідаційної маси чим порушено права кредиторів.

З окремою касаційною скаргою до Вищого господарського суду України також звернулось Приватне акціонерне товариство "Артор" (далі - ПрАТ "Артор"), яке є кредитором позивача.

В своїй касаційній скарзі ПрАТ "Артор" просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2014 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 р. та припинити провадження у справі, у зв'язку з тим, що даний спір має розглядатися в межах справи про банкрутство.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.10.2015 р. касаційні скарги відповідача 1 та ПрАТ "Артор" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 16.11.2015 р.

На виконання ухвали Вищого господарського суду України від 27.10.2015 р.

до початку судового засідання від ПП "Вокс-ЛВ" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу квитанції про сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Разом з цим, до відділу документального забезпечення діяльності судових палат Вищого господарського суду України від позивача надійшов відзив на касаційні скарги, в якому останній вказує на їх безпідставність та необґрунтованість.

Представниками позивача, відповідача 1 та ПрАТ "Артор" 16.11.2015 р. подано господарському суду касаційної інстанції клопотання про продовження строку розгляду заявлених касаційних скарг та відкладення їх розгляду.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.11.2015 р. вищевказане клопотання задоволено, продовжено строк розгляду касаційних скарг ПП "Вокс-ЛВ" та ПраТ "Артор" у справі №914/3132/13 на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 30.11.2015 р.

В судове засідання 30.11.2015 р. з'явились представники позивача, відповідача 1 та ПрАТ "Артор".

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Вищого господарського суду України приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача 2.

Представники відповідача 1 та ПрАТ "Артор" в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в їх касаційних скаргах, просили скасувати рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2014 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 р. При цьому, представник відповідача 1 просив прийняти нове рішення про відмову в позові, а представник ПрАТ "Артор" просив припинити провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційних скарг, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників позивача, відповідача 1 та ПрАТ "Артор", дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, вбачає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 107 Господарського процесуального кодексу України сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на: 1) рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; 2) ухвали місцевого господарського суду, зазначені в ч. 1 ст. 106 цього кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, особи, яких не було залучено до участі у справі, звертаючись до суду касаційної інстанції повинні довести, що оскаржуване судове рішення стосується їх прав та обов'язків.

Суд касаційної інстанції з цього приводу вбачає за необхідне зазначити, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

У даному випадку предметом судового розгляду є спір про визнання частково недійсним додатку до договору про проведення аукціону, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 стосовно переліку майна, до якого серед іншого входять речі, що, на думку позивача, є складовими частинами речей, на які у нього виникло право власності в результаті звернення стягнення на предмети іпотеки.

При цьому, мотивувальна та резолютивна частини рішення і постанови попередніх судових інстанцій не містять жодних посилань, які б стосувались прав та обов'язків ПрАТ "Артор", як окремої юридичної особи, або як кредитора у справі про визнання банкрутом відповідача 1.

Одночасно, з матеріалів справи не вбачається, що ПрАТ "Артор" уповноважено на відповідне звернення до суду з касаційною скаргою учасниками судового процесу або іншими особами, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Згідно п. 63 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" № 11 від 24.10.2011 р. у розгляді касаційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи господарським судом нижчої інстанції і яка вважала, що таким господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, касаційна інстанція, прийнявши касаційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягає поверненню з передбачених Господарським процесуальним кодексом України підстав), повинна з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі. Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи судовими рішення місцевого та апеляційного господарських судів не порушено та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі попередніми судовими інстанціями не вирішувалися, то суд касаційної інстанції своєю ухвалою припиняє касаційне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт касаційного оскарження.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про припинення касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Артор" на рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2014 р. та на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 р. у справі №914/3132/13 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тому доводи, викладені в даній касаційній скарзі, судом не розглядаються.

Разом з цим, розглянувши доводи викладені в касаційній скарзі ПП "Вокс-ЛВ" судова колегія Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з відкриттям невідновлюваної кредитної лінії 24.03.2010 р. між позивачем та відповідачем 1 укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №656, та договір застави, зареєстрований в реєстрі за № 672. Надалі, сторонами внесено ряд змін до вказаних договорів, що зумовлено зміною суми кредиту.

Відповідно до п. 1.3 договору іпотеки, предметом іпотеки є пташники № 1-9, адмінкорпус з котельнею, підстанція, автовага, кормцех, гноєзбірник, пожежні резервуари, пташник, теплогенераторна, розташовані за адресою: Львівська область, Буський район, с. Утішків, вул. Буська,1.

Пунктом 1.1 договору застави визначено, що відповідачем передано позивачу у заставу рухоме майно, зокрема, установки для наповнення годівниць, довжиною 90 м пт. №№1-10, в кількості 10 установок, а також 5 ліній напування пт. №№ 6-10.

Матеріалами справи підтверджується, що приватним нотаріусом на підставі ст. 73 Закону України "Про нотаріат" та у зв'язку з посвідченням договорів іпотеки і застави накладено заборони відчуження зазначеного у договорах іпотеки та застави нерухомого та рухомого майна.

В подальшому, у зв'язку із порушенням зобов'язання, забезпеченого іпотекою та заставою, на підставі ст.ст. 33, 37 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 27, 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", п. 5.3 договору іпотеки, п. 5.4 договору застави, позивачем звернуто стягнення на вказане заставне майно.

У зв'язку з цим, відповідач 1 передав, а позивач прийняв майно та обладнання, які були предметами договорів іпотеки і застави, про що свідчить акт приймання-передачі майна від 21.10.2011р.

Згідно витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем зареєстровано право власності на відповідне майно.

Крім того, як наголошує позивач, законність державної реєстрації права власності на нерухоме майно була предметом розгляду господарського суду Львівської області у справі №5015/1161/12 за позовом ПП "Агро-Трейд-Захід" до позивача і відповідача-1 та у справі №914/912/13-г за позовом державної податкової інспекції у Буському районі до ПАТ "Оксі Банк" та ПП "Вокс-ЛВ". Рішеннями господарського суду Львівської області у відповідних справах відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на майно. Вказані судові рішення набрали законної сили.

В свою чергу, предметом судового розгляду у справі №914/3132/13 є вимога позивача до відповідачів про визнання частково недійсним додатку до договору про проведення аукціону.

Так, на думку позивача, у відповідному додатку до договору затверджено перелік майна, яке підлягає реалізації з аукціону, і серед якого є речі, що становлять невід'ємні складові частини речей, на які банком було звернуто стягнення, як на предмети іпотеки.

Таким чином, позивач вважає, що визначена ним частина додатку до договору про проведення аукціону суперечить приписам ст. 187, 188 Цивільного кодексу України, а, отже, договір про проведення аукціону від 26.04.2013 р. в цій частині має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

В процесі розгляду справи №914/3132/13 господарським судом першої інстанції було призначено судову експертизу.

На поставлені судом питання експертом у висновку судової інженерно-технічної експертизи №3912 від 17.02.2014 р. дано такі відповіді:

1. Зазначені у додатку №1 до договору про проведення аукціону, а саме у п.п. 2-8 лоту №1 додатку №1 до договору речі (інженерні мережі, артсвердловина (2 шт), водонапірна башня 9 м3 15 м3, водопровід, каналізація, газифікація, лінія ЛЕП, відмостки і під"їзди), не можуть бути відокремлені від речей, зазначених у п. 1.3 договору іпотеки від 24.03.2010 р., та у п. 1.1 договору застави від 24.03.2010 р. (предмети цих договорів), без їхнього пошкодження або істотного знецінення.

2. Інженерні мережі: артсвердловина (2 шт), водонапірна башня 9 м3 15 м3, водопровід, каналізація, газифікація, лінія ЛЕП, відмостки і під'їзди - "речі" не можуть бути відокремлені від речей зазначених у п. 1.3 договору іпотеки від 24.03.2010 р., та у п. 1.1 договору застави від 24.03.2010 р., без пошкодження або істотного знецінення так, як дані речі є ділянками одного циклу функціонування підприємства і пов'язані між собою.

2. Речі, зазначені у додатку №1 до договору про проведення аукціону, а саме у п.п. 2-8 лоту №1 до договору разом з речами, зазначеними у договорі іпотеки (п. 1.3 договору) від 24.03.2010 р. і договорі застави від 24.03.2010 р. (п. 1.1 договору), утворюють сукупно єдине ціле, що дає змогу використовувати речі, вказані у договорі іпотеки від 24.03.2010 р. (п. 1.3 договору) та речі, вказані у п.1.1 договору застави від 24.03.2010 р., за їх призначенням.

3. Речі, зазначені у додатку №1 до вказаного договору, з зазначених у п.п. 2-8 лоту №1 додатку №1 до договору та п.п. 1-31; 34-50 лоту №2 додатку №1, мають використовуватися сукупно із речами, зазначеними у п. 1.3 договору іпотеки від 24.03.2010р., та у п. 1.1. договору застави від 24.03.2010 р., як єдине ціле, з метою забезпечення використання цих речей за призначенням, зведені в таблиці 3 дослідницької частини висновку. У таблиці, яка міститься у дослідницькій частині висновку вказано експертом такі об'єкти: артсердловина (2 шт), водонапірна башня 9 м3 15 м3 , водопровід, каналізація, газифікація цеху по вирощуванню бройлера, лінія ЛЕП, влаштування відмостки і під'їздів пташників, місцерозташування: с. Утішків і с. Сторонибаби Буського району Львівської області.

В свою чергу, експертом у висновку судової товарознавчої експертизи №3913 від 18.02.2014 р. дано такі відповіді:

1,2. Всі зазначені у додатку №1 до договору про проведення аукціону, а саме: у п.п. 1-31; 34-50 лоту №2 додатку №1 до договору речі, - не можуть бути відокремлені від речей, зазначених у п. 1.3 договору іпотеки від 24.03.2010 р., та у п. 1.1. договору застави від 24.03.2010 р. (предмети цих договорів), без їхнього пошкодження або істотного знецінення. Перелік цих речей наведено у таблиці №1 дослідницької частини висновку.

3,4. Всі речі, зазначені у додатку №1 до договору про проведення аукціону, а саме: у п.п. 1-31; 34-50 лоту №2 додатку №1 до договору разом з речами, зазначеними у договорі іпотеки (п. 1.3 договору) від 24.03.2010 р. і договорі застави від 24.03.2010 р. (п. 1.1 договору) - утворюють сукупно єдине ціле, що дає змогу використовувати речі, вказані у договорі іпотеки від 24.03.2010 р. (п. 1.3 договору) та речі, вказані у п.п. 1.1 договору застави від 24.03.2010 р. за їх призначенням. Перелік цих речей наведено у таблиці №1 дослідницької частини висновку. У таблиці 1 дослідницької частини висновку №3913 вказано об'єкти, які перелічено у пунктах 1-31; 34-50 лоту №2 додатку №1 до договору про проведення аукціону.

З огляду на фактичні обставини справи, докази, якими сторони підтверджують свої вимоги та заперечення, та висновки проведених судових експертиз місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, визнав, що договір про проведення аукціону від 26.04.2013 р. в частині п.п. 3-8 лоту №1 та п.п. 1-31, 34-50 лоту №2 додатку №1 суперечить вимогам ст.ст. 187, 188 Цивільного кодексу України щодо правового режиму складних речей та складових частин речі, а тому порушує права та законні інтереси позивача. Це і стало підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Разом з цим, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору в частині п. 2 (артсвердловини (2 шт.)) №1 додатку №1, враховуючи особливий правовий режим даного об'єкту та відсутність в матеріалах страви доказів наявності у позивача дозволів на спеціальне водокористування та користування надрами для видобування прісних підземних вод.

Зважаючи на все вищевикладене, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень прийнятих господарськими судами попередніх інстанцій у справі №914/3132/13, колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити наступне.

За приписами ст.ст. 640, 657 Цивільного кодексу України спірний договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації, а саме: 15.12.2011 р., що вірно визначено місцевим та апеляційним господарськими судами.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Даний припис викладено в ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р.

Статтями 187, 188 Цивільного код України передбачено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Складові частини речі - це такі частини, які конструктивно пов'язанні з річчю, при відокремленні яких річ втрачає своє першочергове призначення. Річ можна розглядати як самостійний об'єкт, а може бути частиною іншої складної речі та є складовою частиною цієї речі. Окремі предмети, які входять до її складу, не можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

Юридичне значення відокремлення складових частин речі полягає в тому, що вони виступають предметом цивільного обороту як єдине ціле. Водночас така річ може бути частиною іншої речі - складної речі - і бути складовою частиною цієї складної речі. В такому випадку об'єктом права власності є складна річ, а не окремі її складові частини - прості речі. Складна річ - це сукупність різнорідних простих речей, що складають одне ціле завдяки їх використанню за спільним призначенням.

З огляду на зміст наведених правових норм та враховуючи експертні висновки, що містяться в матеріалах справи, господарський суд касаційної інстанції вважає, що місцевим та апеляційним господарським судом правомірно визнано доведеним факт того, що речі, вказані в оспорюваній позивачем частині договору, є складовими частинами речей, які є предметами договорів іпотеки і застави, ланками єдиного циклу виробничо-господарської діяльності та забезпечують використання цього майна, що входить до предмета іпотеки, за його цільовим призначенням.

Отже, відокремлення цих речей від майна, зазначеного у договорах іпотеки та застави, призведе до неможливості його функціонування відповідно до їхнього цільового призначення та істотного знецінення усього цього майна в сукупності.

Таким чином, судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що речі, визначені в оспорюваній частині договору про проведення аукціону від 26.04.2013 р., є складовими частинами речей, які були предметами вищевказаних договорів іпотеки та застави і не можуть бути відокремлені від них без їх пошкодження або істотного знецінення.

Нормами ст. 204 вказаного кодексу встановлена презумпція правомірності правочину, тобто обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Враховуючи наявні в матеріалах справи письмові докази, що були досліджені господарськими судами попередніх інстанцій, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що позивачем відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доведено існування на момент укладення оспорюваного договору обставин, з якими норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язується недійсність правочину, а тому місцевим та апеляційним господарськими судами правомірно задоволено позовні вимоги про визнання недійсним договору про проведення аукціону, укладеного 26.04.2013 р. між ПП "Вокс-ЛВ" та Першою українською міжрегіональною товарною біржею в особі Західно-Українського регіонального підрозділу, в частині пунктів 3-8 лоту №1 додатку №1 до цього договору та пунктів 1-31, 34-50 лоту №2 додатку №1 до цього договору.

Одночасно, колегія суддів господарського суду касаційної інстанції вважає законною та обґрунтованою відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору в частині п. 2 (артсвердловини (2 шт.)) №1 додатку №1, у зв'язку з недоведеністю позивачем факту наявності у нього права на спеціальне водокористування та користування надрами для видобування прісних підземних вод.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, враховуючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи та таким обставинам була надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає за необхідне прийняті господарськими судами попередніх інстанцій рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 80, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Припинити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Артор" на рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2014 р. та на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 р. у справі №914/3132/13.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вокс-ЛВ" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 р. та рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2014 р. у справі №914/3132/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Судді: А.С. Ємельянов

Л.В. Ковтонюк