Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2014 року Справа № 910/20130/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Самусенко Д.С. - за дов. від 01.10.2013р.від відповідача:Стасюк І.В. - за дов. від 08.07.2014р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електровимірювач"на рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2014р.та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.05.2014р.у справі№ 910/20130/13 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Електровимірювач"доПублічного акціонерного товариства "ОТП Банк"провизнання недійсним договору застави.

У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 25.07.2014р. № 02-05/303 для розгляду справи № 910/20130/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Електровимірювач" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання недійсним договору застави майнових прав від 20.09.2011р. № PL11-491/29-1, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ВАТ "Електровимірювач", правонаступником прав та обов'язків якого є позивач.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2014р. (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014р. (головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 92, 203, 215, 241 Цивільного кодексу України, з огляду на відсутність підстав для визнання оспорюваного договору застави недійсним, оскільки позивач вчинив дії щодо наступного схвалення цього правочину.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 92, 97, 98, 203, 215, 241 Цивільного кодексу України, статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 46 Закону України "Про господарські товариства". При цьому скаржник наголошує на тому, що спірний договір застави було підписано головою правління ВАТ "Електровимірювач" з перевищенням повноважень, що є підставою для визнання його недійсним.

Від ПАТ "ОТП Банк" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувані судові рішення залишити без змін з мотивів, у них викладених.

У судовому засіданні 21.07.2014р. було оголошено перерву до 28.07.2014р., про що представники сторін були повідомлені під розписку.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 11.09.2007р. між ЗАТ "ОТП Банк" (банк), правонаступником якого є відповідач, та ТОВ "Елім-Партнер" (позичальник) укладено договір про надання кредиту № CR07-443/29-1, відповідно до умов якого (враховуючи внесені зміни та доповнення до нього) банк зобов'язався надавати позичальнику кредит з лімітом фінансування у розмірі 6 971 316,75 євро зі строком повернення до 15.09.2014р.

У забезпечення виконання зобов'язання боржника - ТОВ "Елім-Партнер" за договором про надання кредиту від 11.09.2007р. № CR07-443/29-1 (з усіма додатками, змінами та доповненнями до нього), між ВАТ "Електровимірювач" (заставодавець), правонаступником якого є позивач, та ПАТ "ОТП Банк" (заставодержатель) укладено договір застави від 20.09.2011р. № PL11-491/29-1, предметом застави якого є майнові права вимоги заставодавця до заставодержателя щодо отримання грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку заставодавця № 26008001308880 на момент підписання цього договору та/або будуть надходити (зараховуватись) на банківський рахунок протягом строку дії цього договору, а також грошові кошти, що знаходяться чи будуть надходити на банківський рахунок.

Предмет позову у даній справі становить вимога про визнання недійсним договору застави від 20.09.2011р. № PL11-491/29-1 з огляду на його укладення головою правління ВАТ "Електровимірювач" з перевищенням наданих йому повноважень.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договір застави з боку позивача був підписаний головою правління товариства ОСОБА_6, який діяв на підставі статуту ВАТ "Електровимірювач".

Відповідно до підпункту 14 підпункту 7.9.9 пункту 7.9 статуту ВАТ "Електровимірювач" до виключної компетенції наглядової ради товариства відноситься прийняття рішення про укладення будь-якої кредитної угоди (договору), угоди (договору) про надання в заставу майна товариства (рухомого та нерухомого), угоди (договору) про надання чи одержання позики, надання товариством поруки чи гарантії або іншого забезпечення під виконання зобов'язань товариства або третіх осіб.

Згідно з підпунктом 7.9.9 пункту 7.9 статуту ВАТ "Електровимірювач" питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані виконавчому органу товариства.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства (стаття 161 Цивільного кодексу України).

Із з'ясованих судами попередніх інстанцій вбачається, що наглядовою радою ВАТ "Електровимірювач" не приймалось рішення про укладення оспорюваного договору застави та надання відповідних повноважень голові правління товариства на його укладення.

За приписами статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже враховуючи те, що саме до виключної компетенції наглядової ради ВАТ "Електровимірювач" належить прийняття рішення про укладення угоди (договору) про надання в заставу майна товариства (рухомого та нерухомого) та надання товариством поруки чи гарантії або іншого забезпечення під виконання зобов'язань товариства або третіх осіб, вчинення такого правочину виконавчим органом товариства (головою правління) за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому саме наглядовою радою акціонерного товариства або його загальними зборами, як вищим органом управління товариством.

У свою чергу під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не було з'ясовано, чи був оспорюваний правочин схвалений наглядовою радою або загальними зборами ВАТ "Електровимірювач", а також чи вчинялись позивачем конкретні дії, які б свідчили про наступне схвалення спірного договору застави.

При цьому в якості доказів наступного схвалення правочину позивачем суди першої та апеляційної інстанцій зазначають лист ВАТ "Електровимірювач" до ПАТ "ОТП Банк" від 27.10.2011р. вих.№ 905, за підписом голови правління ОСОБА_6 Проте під час розгляду справи суди не дали належної правової оцінки змісту цього листа та не звернули увагу на те, що він стосується договору поруки від 15.08.2006р. № SR06-95/28-1, а не договору застави від 20.09.2011р. № PL11-491/29-1.

Окрім цього судами попередніх інстанцій не наведено жодного нормативно-правового обґрунтування прийняття в якості доказу схвалення позивачем спірного договору гарантійного листа ВАТ "Електровимірювач" від 19.09.2011р. вих.№ 40/783 за підписом голови правління ОСОБА_6, в якому йдеться про проведення у грудні 2011 року чергових загальних зборів акціонерів товариства, у порядок денний яких буде включено питання щодо затвердження договору застави № PL11-491/29-1, так само, як і не досліджено питання фактичного проведення цих зборів та прийняття ними рішення стосовно оспорюваного договору застави.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, а тому дійшли передчасних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014р. у справі № 910/20130/13 скасувати.

Справу № 910/20130/13 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова