Історія справи

Постанова ККС ВП від 27.11.2025 року у справі №127/16291/22
Постанова ВГСУ від 27.11.2025 року у справі №127/16291/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 127/16291/22

провадження № 51-1220 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022020020000546, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 22 січня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ч.1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано в строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 15 по 20 червня 2022 року.

Вирішено питання щодо запобіжного заходу, речових доказів у провадженні та скасовано арешт на майно. Внесені в якості застави кошти ухвалено повернути заставодавцю.

Вироком Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2025 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої задоволено частково, вирок місцевого суду скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_8 засуджено за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 постановлено рахувати з дня затримання на виконання вироку. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_8 були кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України, однак суди із цим не погодились. Місцевий суд перекваліфікував його дії на ч.1 ст. 119 КК України, а суд апеляційної інстанції - на ч.2 ст.121 КК України, за якою й засудив.

Вироком апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_8 15 червня 2022 року близько 12:00 приїхав на територію металоприймального пункту за адресою: АДРЕСА_2 , де між ним та ОСОБА_9 на ґрунті неузгодженості умов взаємного обміну металобрухтом виникла суперечка, в ході якої ОСОБА_8 , застосовуючи фізичну силу, вирвав у ОСОБА_9 металевий кутник, який останній підняв із землі та намагався закинути через паркан, та близько 12:30, діючи умисно, наніс ОСОБА_9 металевим кутником один удар навідмаш, зліва направо, у праву ділянку голови, заподіявши потерпілому тяжке тілесне ушкодження, що спричинило його смерть.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_8 не мав умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_9 , а діяв з невизначеним (неконкретизованим) умислом, тому він має нести відповідальність за ті наслідки, які фактично настали, в даному випадку тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого.

Вимоги касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах захисники, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Зазначають, що суд першої інстанції на підставі сукупності показань свідків та письмових доказів у провадженні встановив наявність в діях засудженого необережної вини стосовно смерті потерпілого, натомість апеляційний суд всупереч норм ст.404 КПК України повторно свідків не допитав, не врахував їх показання, які мали суттєве значення, а дослідив лише письмові докази, як наслідок дійшов хибного висновку про наявність в діях засудженого неконкретизованого умислу та безпідставно кваліфікував їх за ч.2 ст.121 КК України.

Також апеляційний суд поклав в основу вироку показання ключового свідка ОСОБА_10 , зазначені в протоколі слідчого експерименту від 28.06.2022, якого безпосередньо не допитав, чим порушив засаду безпосередності дослідження доказів, визначену ст.23 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 від представників потерпілої ОСОБА_11 - адвокатів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 надійшли письмові заперечення у яких вони, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, заперечували проти її задоволення та просили залишити вирок апеляційного суду без зміни.

Захисник ОСОБА_6 в суді касаційної інстанції касаційні скарги підтримав та просив задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні висловилась про безпідставність доводів касаційних скарг сторони захисту та заперечувала проти їх задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційних скарг суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

За нормами ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції є судом вищого рівня, тому повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За змістом статей 404 407 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК України. Водночас згідно із законодавчими положеннями, вирок суду першої інстанції може бути скасовано й ухвалено новий лише за наявності до того правових підстав із зазначенням конкретних порушень, які допустив місцевий суд.

Наведених вимог закону апеляційний суд не дотримався.

Доводи сторони захисту про порушення апеляційним судом засади безпосередності дослідження доказів, заслуговують на увагу.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом норм ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

При цьому, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.

Суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо.

Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: справедливий судовий розгляд, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дотримання цих правил вимагається: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі. Кожний випадок порушення цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції, а тому й істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

За матеріалами справи, сторона захисту як під час досудового розслідування так і в ході судового розгляду не оспорювала факт нанесення засудженим ОСОБА_8 тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_9 , а лише вказувала про те, що воно було спричинено випадково і відносно смерті потерпілого в діях засудженого є необережна вина.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання суб`єктивного ставлення винного до наслідків своїх дій, під час судового розгляду безпосередньо допитав обвинуваченого, свідків, зокрема, ОСОБА_10 та ОСОБА_14 , а також дослідив протоколи слідчих експериментів за участю цих свідків, висновки експерта та інші докази, яким із дотриманням вимог ст. 94 КПК України дав відповідну оцінку й на підставі сукупності досліджених доказів дійшов певних висновків.

Апеляційний суд, ухвалюючи свій вирок, обмежився лише дослідженням письмових доказів, однак безпосередньо не допитав свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_14 , показання яких мали суттєве значення. При цьому дав їх показанням іншу оцінку, що не узгоджується з вимогами статей 23 95 КПК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції поклав в основу вироку не протокол слідчого експерименту від 28.06.2022 в цілому, а обґрунтував свої висновки виключно поясненнями свідка, отриманими в ході цієї слідчої дії. Тобто, фактично визнав самостійним процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні показання свідка, отримані під час проведення з ним слідчого експерименту, що є неприпустимим.

Об`єднана палата ККС ВС у постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17) виснувала, що метою слідчого експерименту є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Отримання від свідка (підозрюваного) відомостей під час цієї слідчої дії не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії.

Суд апеляційної інстанції хоча і послався у своєму рішенні на означену позицію, однак застосував її всупереч точному змісту, чим порушив принцип сталості та єдності судової практики, а також норми кримінального процесуального закону.

Разом із цим апеляційний суд, на відмінну від місцевого суду, взагалі не мотивував, чому взяв до уваги одні докази, а відкинув інші, при тому, що в справі наявні два протоколи слідчих експериментів зі свідком ОСОБА_10 , які кардинально різняться.

У контексті викладеного допущені апеляційним судом порушення є істотними, оскільки вони ставлять під сумнів законність і обґрунтованість вироку апеляційного суду, що за вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для його скасування, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

В свою чергу, такі порушення перешкоджають дійти безспірного висновку про правильність чи неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність під час юридичної оцінки дій засудженого, тому це питання має вирішити апеляційний суд за наслідками нового розгляду й ухвалити законне, обґрунтоване та належним чином вмотивоване рішення.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_8 було взято під варту та направлено відбувати покарання на виконання вироку апеляційного суду, який скасований судом касаційної інстанції, то ОСОБА_8 підлягає звільненню з-під варти.

З цих підстав та, керуючись статтями 434 436 412 438 442 КПК України, Суд ухвалив:

Касаційні скарги захисників задовольнити частково.

Вирок Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Звільнити ОСОБА_8 з-під варти.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3