Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 922/1826/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії ГПУ "Полтавагазвидобування" на рішення господарського суду Харківської області від 7 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11 січня 2016 року у справі №922/1826/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії ГПУ "Полтавагазвидобування" до державного підприємства "Південна Залізниця" про стягнення суми, -

Встановив:

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії ГПУ "Полтавагазвидобування" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з державного підприємства "Південна Залізниця" 87 386,63 грн. вартості недопоставленого дизельного палива.

Рішенням господарського суду Харківської області від 7 липня 2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 січня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 30 грудня 2005 року між Харківською дирекцією залізничних перевезень, що є структурним підрозділом Державного підприємства "Південна залізниця" та ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України", як замовником, укладено договір про надання комплексного транспортно-експедиційного обслуговування №2234, за яким замовник доручає, а залізниця виконує роботи по комплексному транспортно-експедиційному обслуговуванню.

Згідно п. 2.2.1 договору відповідач виступає вантажовідправником, приймаючи до перевезення нафтопродукти в цистернах з оформленням акту приймання вантажу по кількості, при цьому, згідно п. 2.5.8 договору замовник (позивач) несе відповідальність за відповідність маси та якості вантажу, переданого до перевезення.

За залізничними накладними №44186880 та №43892934, в яких відповідач зазначений і як вантажовідправник, і як транспортна організація, ДН-2 (ДНМ-2 Харківська дирекція залізничних перевезень код 9443), що є структурним підрозділом Державного підприємства "Південна залізниця" на адресу позивача відправлено дизпаливо у кількості 62 260 кг та 61 339 кг.

На станції Основа було проведено зважування вагонів 73991986 та 74928003 на тензометричних динамічних вагонних вагах, під час якого було складено протоколи від 11 листопада 2013 року, в якому зафіксовано, що маса вантажу у вагоні №73991986 менше від заявленого в документах на 1 039 кг. (зазначене відхилення - 1,2%), та від 5 грудня 2013 року, в якому зафіксовано, що, маса вантажу вагону №74928003 менше від заявленого в документів на 40 кг. (зазначене відхилення 0%), що є допустимим згідно п. 27 Правил видачі вантажів, маса яких внаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума природної втрати і граничного розходження визначення маси нетто) для рідких вантажів становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах може складати: 61339х2%=1226,78 кг.

При перевірці та видачі вантажу, який надійшов 14 листопада 2013 року за залізничною накладною №438929343 у вагоні (контейнері) 73991986 одержувачем вантажу (філія ПАТ "Укргазвидобування" - ГПУ "Полтавагазвидобування") встановлено нестачу дизельного палива у розмірі 3 218 кг., а при перевірці та видачі вантажу, який надійшов 8 грудня 2013 року за залізничною накладною №44186880 у вагоні (контейнері) 74928003 - встановлено нестачу 5 770 кг. дизельного палива. При цьому, запірно-пломбувальні пристрої були наявні та у справному стані на обох вагонах, що підтверджується актами від 14 листопада та 8 грудня 2013 року.

Для участі в прийманні дизельного палива і складанні відповідних актів за формою №5-НП було запрошено представника вантажовідправника, що підтверджується телеграмою (електронним повідомленням через відділення поштового зв'язку м. Лохвиці та електронним повідомленням через Цех телекомунікаційних послуг № 15 м. Миргород ПАТ "Укртелеком") (а.с. 42-43).

Приймання дизпалива було продовжено і закінчено по цистерні за №73991986 - 15 листопада 2013 року, по цистерні за №74928003 - 9 грудня 2013 року, що підтверджується актам приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю за Формою № 5-НП без участі вантажовідправника.

Позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про стягнення збитків у сумі 87 386,63 грн. з ДП "Південна залізниця" посилаючись на те, що оскільки запірно-пломбувальні пристрої на цистернах, в яких перевозилось дизпаливо, були у справному стані, то відповідальним за втрачену частину є відповідач, як вантажовідправник.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що позивач не довів наявність реальних збитків, фактів, що свідчать про існування складу правопорушення, у задоволенні позову відмовив.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильним з огляду на таке.

Частинами 1, 5 ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондуються з вимогами ч. 4 ст. 909, ч. 1 ст. 920 ЦК України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначається транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту мають право вимагати від пасажирів, відправників і одержувачів вантажів виконання вимог цього Закону, кодексів (статутів) окремих видів транспорту та інших нормативних актів України, що регулюють діяльність транспорту.

Статтею 2 Статуту залізниць України передбачено, що обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України.

Ст. 920 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Ст. 924 ЦК України встановлює, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно з ст. 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Частиною 1 ст. 110 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту передачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Статтею 113 Статуту залізниць України передбачено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу Залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 114 Статуту залізниць України визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, які виникли з її вини під час перевезення вантажу.

Встановивши, що відповідно до п. 2.2.1 та п. 2.5.8 договору, навантажування (налив) нафтопродуктів, як і визначення маси вантажу, проводить позивач, який несе відповідальність за відповідність маси і якості вантажу, пред'явленого до перевезення, при перевірці вагонів, в яких було відправлено дизельне паливо, встановлено справність та цілісність запірно-пломбувальних пристроїв на обох вагонах, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність доказів вини відповідача у втраті спірного вантажу на шляху прямування, тобто відсутність елементу складу правопорушення, що згідно приписів ст. 22 ЦК України, виключає застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків.

Крім того, попередні судові інстанції дійшли висновку про порушення позивачем порядку приймання нафти і нафтопродуктів, встановленого Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 р. №281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за №805/15496, яка встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт пов'язаних з прийманням нафтопродуктів.

Зокрема, в порушення вимог Інструкції в прийманні вантажу та складанні акту за формою №5НП не брали участі представники охорони залізниці, які супроводжували та здійснювали охорону вантажу.

В матеріалах справи відсутні докази того, що посадові особи позивача, які здійснювали приймання нафтопродуктів мали відповідну освіту, кваліфікацію та досвід роботи з питань визначення кількості нафтопродуктів у залізничних цистернах, на яких покладено відповідальність за дотриманням правил приймання нафтопродуктів, встановлених Інструкцією.

Після зупинення приймання нафтопродуктів, позивач відновив їх приймання без участі представника відповідача до закінчення строку, встановленого для відповідача у повідомленні про виїзд його представника для участі в прийманні вантажу.

В акті №5-НП не зазначені відомості про умови зберігання позивачем вантажу на його складі до приймання та складення акта, не вказано про технічний стан пломб.

В підтвердження кількості нафтопродуктів, які надійшли за вказаним перевезенням, позивачем не надано журнал за формою №6-НП, ведення якого передбачено п. 5.2.7. Інструкції.

За таких обставин попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні позивачем положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції, при цьому, такі твердження дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.

З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії ГПУ "Полтавагазвидобування" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 7 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11 січня 2016 року у справі №922/1826/14 - без змін.

Головуючий:П.А. ГончарукСудді:І.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко