Історія справи

Постанова ККС ВП від 06.12.2023 року у справі №616/905/19
Постанова ККС ВП від 06.12.2023 року у справі №616/905/19
Постанова ВГСУ від 27.01.2026 року у справі №616/905/19
Постанова ККС ВП від 06.12.2023 року у справі №616/905/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року

м. Київ

справа № 616/905/19

провадження № 51 - 4042 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220250000182 від 12 вересня 2019 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Федорівка, Великобурлуцького району, Харківської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Вовчанського районного суду Харківської області від 27 лютого 2019 року за ст. 296 ч. 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 1 рік,

за ст. 15 ч. 3, ст. 152 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_7 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вовчанського районного суду Харківської області від 17 лютого 2022 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 3, ст. 152 ч. 2 КК України, та виправдано на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України. Прийнято рішення щодо долі речового доказу.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні 12 вересня 2019 року в стані алкогольного сп`яніння у приміщенні житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_2 , незакінченого замаху на зґвалтування колишньої дружини (подружжя) ОСОБА_8 , тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 3, ст. 152 ч. 2 КК України, за обставин детально наведених у вироку суду.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 370 419 КПК України належним чином не обґрунтував підстав, з яких відхилив доводи апеляційної скарги прокурора, формально підійшов до її розгляду, фактично врахувавши всі ті самі обставини, що були враховані при розгляді справи в суді першої інстанції. При цьому прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції не навів мотивів щодо відсутності підстав для повторного безпосереднього дослідження і належної оцінки показань свідків та письмових доказів, чим порушив право на об`єктивний і неупереджений розгляд справи в апеляційному порядку та допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Прокурор не погоджується з оцінкою судами фактичних обставин справи та з висновками судів щодо виправдування ОСОБА_6 , оскільки сукупність досліджених судом першої інстанції доказів і показань підтверджує його вину у вчиненні незакінченого замаху на зґвалтування колишньої дружини ОСОБА_8 . З цих підстав вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не застосовано ст. 15 ч. 3, ст. 152 ч. 2 КК України, яка підлягає застосуванню.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.

Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу обґрунтованою і просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасника судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

У пункті 146 справи «Барбера, Мессеге и Джабардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Згідно з вимогами ст. 373 ч. 1 КПКУкраїни виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.

Диспозицією частини 2 статті 152 КК України передбачено зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу, або вчинення таких діянь щодо подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, або щодо особи у зв`язку з виконанням цією особою службового, професійного чи громадського обов`язку, або щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.

Основним безпосереднім об`єктом зґвалтування залежно від того, хто є потерпілим від цього злочину, слід визнавати статеву свободу чи статеву недоторканість особи, а додатковими об`єктами зокрема, належний фізичний і психічний розвиток неповнолітніх, тілесну і психічну недоторканість, честь і гідність особи. Під статевою свободою слід розуміти право особи самостійно обирати собі партнера для сексуального спілкування, форму такого спілкування і не допускати у цій сфері будь-якого примусу. Доросла, у контексті КК України це особа, якій виповнилось 16 років, а не особа, яка досягла визначеного СК України шлюбного віку, і психічно здорова людина сама визначає, з ким і в який спосіб вона задовольнятиме свої сексуальні потреби.

З об`єктивної сторони зґвалтування полягає у вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи.

Для обвинувачення особи за ст. 152 КК України, у тому числі і замаху на нього, потрібно встановити, що небажання потерпілої особи на вчинення щодо неї відповідної дії було більш-менш чітко вираженим, явним, переконливим, таким, щоб одна особа зрозуміла, що інша не бажає сексуального проникнення в її тіло, адже відмова на словах, навіть певна фізична протидія не завжди свідчать про дійсне небажання особи.

Відповідно до вироку Вовчанського районного суду Харківської області від 17 лютого 2022 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 3, ст. 152 ч. 2 КК України, та виправдано на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним.

Виправдовуючи ОСОБА_6 , суд першої інстанції встановив, що досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону і в ході судового розгляду його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведена.

Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_7 , не погодившись із таким висновком суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити свій вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 15 ч. 3, ст. 152 ч. 2 КК України, та призначити йому остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 7 років. Прокурор обґрунтовував апеляційну скаргу допущеними, на його думку, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки цей суд безпідставно не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки щодо винуватості ОСОБА_6 . Також зазначав, що суд першої інстанції не дослідив усі докази у провадженні в сукупності та, з огляду на наявні суперечності, які мають істотні значення для правильного вирішення справи, не зазначив, які докази прийняті до уваги, а які відкинув, не надав повної, всебічної та об`єктивної оцінки всім доказам.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.

Апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування судом норм матеріального і процесуального закону, безпомилковість вирішення тих питань, що підлягають з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги прокурора, належним чином перевірив викладені у ній доводи, більшість з яких аналогічна доводам касаційної скарги, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів не підтверджує наявність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 3, ст. 152 ч. 2 КК України.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд погодився з наданою їм місцевим судом оцінкою та вказав, що такі доводи не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.

Колегія суддів апеляційного суду вказала, що з показань потерпілої ОСОБА_8 , наданих в судовому засіданні суду першої інстанції, не вбачається, що ОСОБА_6 намагався її зґвалтувати. Вона показала, що зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_6 після розлучення мала інтимні стосунки. У день події, незважаючи на те, що між нею та ОСОБА_6 напередодні мав місце конфлікт, вони разом прибули до її будинку, де відбувся спільний обід, після якого він обіймав її та прохав повернутися до нього. Після висловлення нею чіткої відмови у відновленні стосунків, ОСОБА_6 будь-якого насильства до неї не застосовував. Розмова продовжилась та, незважаючи на те, що ОСОБА_6 намагався її обійняти і посадити собі на коліна, вона на допомогу не кликала, хоча достовірно знала про присутність у сусідній кімнаті своєї матері. Коли до кімнати зайшла її мати, то вони з ОСОБА_6 сиділи поряд і розмовляли. Крім того, що ОСОБА_6 підняв її на руки і пересадив на крісло, будь-якого насильства до неї ним застосовано не було. При цьому, суд апеляційної інстанції не погодився із доводами прокурора щодо невірної оцінки змісту заяви ОСОБА_8 від 16.03.2020 року та вказав, що в цій заяві зазначено не лише про те, що вона не має претензій до ОСОБА_6 , а й те, що вона не вважає ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованих йому дій.

Погодився апеляційний суд із оцінкою показань свідка ОСОБА_9 , яка є матір`ю потерпілої ОСОБА_8 і яка в суді першої інстанції підтвердила такі показання потерпілої, зазначивши, що в день подій ОСОБА_6 дійсно прийшов до її доньки. Після спільного обіду вони пішли до кімнати розмовляти. При цьому впродовж розмови вона була біля зачинених дверей кімнати, де перебували ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , проте криків про допомогу вона не чула. Зайшовши до кімнати, свідок побачила свою доньку та ОСОБА_6 , які сиділи поруч на дивані. Донька була одягнута в плаття, піднятим його свідок не бачила.

Вказані показання потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 на переконання колегії суддів апеляційного суду свідчать про відсутність з боку ОСОБА_6 посягання на статеву свободу ОСОБА_8 .

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, погодилася з судом першої інстанції в тому, що попередні тривалі інтимні стосунки після розлучення між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , факт спільного обіду в цей день між останніми, а також відсутність прохання ОСОБА_8 про допомогу не давали останній будь-яких підстав побоюватися за свою статеву свободу.

На підставі викладеного, апеляційний суд констатував, що окрім заяви ОСОБА_8 про спробу її зґвалтування ОСОБА_6 , відомості якої були неодноразово спростовані показаннями як самої ОСОБА_8 , так і показаннями свідка ОСОБА_9 , будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому дій, матеріали справи не містять.

Погодився апеляційний суд з оцінкою інших досліджених місцевим судом доказів у цьому кримінальному провадженні та визнання частини з них недопустимими відповідно до вимог кримінального процесуального закону, зокрема, протоколу огляду місця події від 12.09.2019 року, речового доказу трусів бордового кольору і постанову про визнання їх речовим доказом від 12.09.2019 року, висновків судово-медичних експертиз від № 12/14/32-ВБ/19 від 15.10.2019 та № 12/14/36-ВБ/19 від 21.10.2019.

Відповідно до ст. 404 КПК України колегія суддів апеляційного суду перевірила вирок суду першої інстанції з точки зору його законності і обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам та дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора не спростовують викладених у виправдувальному вироку висновків, а тому доводи апеляційної скарги визнала необґрунтованими.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо виправдання ОСОБА_6 на підставі ст. 373 ч. 3 КПК України, згідно якої обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ст. 22 ч. 2 КПК України, згідно якого сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив всі без виключення надані сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності. З цих підстав апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора та відхилив їх.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дотримався вимог статей 10 22 КПК України та врахував практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 не знаходить.

Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2025 рокущодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3