Історія справи
Постанова ВГСУ від 26.02.2015 року у справі №910/13132/14
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2015 року Справа № 910/13132/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачаДитинчук В.М., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Євротехнології Груп"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.11.2014у справі№ 910/13132/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Гіпро"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Євротехнології Груп"простягнення суми,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіпро" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехнології Груп" заборгованості за договором №153 від 12.08.2011 на загальну суму 130028,83 грн (заборгованість - 110875,28 грн, інфляційні втрати - 4262,85 грн, пеня - 8338,43 грн, 3% річних - 6552,27 грн).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2014 (суддя Морозов С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 (судді: Іоннікова І.А. - головуючий, Тищенко О.В., Тарасенко К.В.), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехнології Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпро" основний борг в розмірі 110875,28 грн, пеню в розмірі 8338,43 грн, 3% річних в розмірі 4311,77 грн та судовий збір в розмірі 2470,51 грн.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині стягнення з відповідача 8338,43 грн пені та 4311,77 грн 3% річних і прийняти нове рішення, яким в цій частині позовних вимог відмовити. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Відводів складу суду не заявлено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановили суди попередніх інстанцій, 12.08.2011 між ТОВ "Гіпро" (орендодавець) та ТОВ "Євротехнології Груп" (орендар) укладено договір №153 оренди майна (оперативна оренда) (далі за текстом - Договір), за умовами п.1.1. якого позивач приймає на себе зобов'язання надати відповідачу у тимчасове користування та за плату елементи опалубки (надалі - майно), згідно Додатків (Специфікація елементів опалубки), які є невід'ємною частиною цього Договору, а відповідач зобов'язується прийняти зазначене майно та своєчасно здійснювати оплату орендних платежів. Вказане в Додатку (Специфікації) майно передається у тимчасове користування відповідачу для проведення будівельно-монтажних робіт. Сторони дійшли згоди у тому, що відповідач не має права передати надане йому майно третім особам у піднайм (суборенду). Порушення відповідачем вказаного положення дає позивачу підстави для розірвання в односторонньому порядку Договору з правом пред'явлення відповідної вимоги про відшкодування понесених таким порушенням матеріальних збитків.
Відповідно до п.2.1. Договору термін орендних правовідносин встановлюється з моменту фактичної передачі майна або його частини відповідачу і діє до моменту повернення відповідачем майна у повному обсязі. Для цілей ч.1 цього пункту, під моментом фактичної передачі майна сторони будуть розуміти відвантаження майна або його частини відповідачу з оформленням необхідної товаророзпорядчої документації (накладна на переміщення та/або акт прийому-передачі).
Закінчення встановленого пунктом 2.1. Договору терміну орендних правовідносин не звільняє відповідача від обов'язку сплати орендних платежів у повному обсязі за фактичний термін перебування майна у відповідача (п.2.2. Договору).
Згідно з п.4.1. Договору орендодавець готує до відвантаження та здійснює безпосереднє відвантаження майна орендарю зі свого складу, що знаходиться за адресою: м. Корсунь-Шевченківський, вул. Ювілейна, 19, а орендар власними силами та за власний рахунок проводить переміщення майна у повному обсязі або в певній частині згідно власних виробничих потреб та комерційних цілей на будівельний майданчик.
Сторонами підписано специфікації (додатки №1-№4 до Договору), відповідно до яких визначено найменування майна, його кількість та вартість оренди.
На виконання умов Договору позивач передав відповідачу елементи модульної опалубки, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі в оренду елементів модульної опалубки.
Згідно з п.3.1. Договору плата за тимчасове користування майном (орендна плата) розраховується за фактичний термін користування майном, але не менше тридцяти календарних днів (п.2.4 Договору) і складає 5,5% на місяць від загальної вартості майна, що передається у тимчасове користування відповідачу. Загальна вартість майна, що передається в користування, визначається Додатками (Специфікаціями).
Відповідно до п.3.3. Договору фактичний обсяг майна, що передається позивачем відповідачу підтверджується відповідними товаророзпорядчими документами (накладна на переміщення та/або акт прийому-передачі) та специфікацією (Додаток).
Пунктом 3.6. Договору сторони передбачили, що орендна плата, незалежно від її розміру (п.п.3.1, 3.2.), щомісяця перераховується відповідачем на поточний рахунок позивача з урахуванням фактичної кількості майна, що перебуває в орендному користуванні відповідача, при цьому 200% від загальної орендної плати на місяць (п.3.1. Договору) відповідач зобов'язується сплатити позивачу на протязі 3 банківських днів з моменту підписання Договору, а в подальшому сплачувати шляхом передплати до 3 числа кожного відповідного місяця оренди.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2011р., але в будь-якому разі до повного виконання ними взятих на себе зобов'язань (п.10.1. Договору).
Суди попередніх інстанцій встановили, що за час дії Договору позивачем було здано в оренду відповідачу рухоме майно, орендна плата за яке становить 250290,01 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами здачі-приймання робіт (надання послуг).
У зв'язку із частковою оплатою вартості користування майном за Договором, заборгованість відповідача перед позивачем складає 110875,28 грн, що відповідачем не заперечувалось.
Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором від 12.08.2011, звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення основного боргу у розмірі 110875,28 грн, інфляційних втрат в сумі 4262,85 грн, пені в сумі 8338,43 грн та 3% річних в сумі 6552,27 грн.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання з оплати орендних платежів в період з грудня 2011 року по травень 2012 року, допустивши заборгованість у розмірі 110875,28 грн, ним зроблено правильний висновок про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в зазначеному розмірі.
Предметом оскарження за касаційною скаргою відповідача в даній справі є судові рішення в частині стягнення пені в розмірі 8338,43 грн та 3% річних у розмірі 4311,77 грн.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафні санкції визначаються як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
На підставі п.8.2 Договору позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості по орендним платежам, яка за розрахунком позивача складає 8338,43 грн за період з 04.05.2012 по 04.11.2012.
З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини, за яких відповідач належним чином не виконав умови договору щодо вчасної сплати орендних платежів, а також здійснивши власний розрахунок пені по кожному акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) окремо, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сума пені у даному випадку складає 14376,64 грн.
За приписами п.2 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Оскільки матеріали справи не містять клопотання позивача про вихід суду за межі позовних вимог щодо стягнення пені, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно вирішив, що до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 8338,43 грн, яка заявлена позивачем.
Що стосується заявлених на підставі ст.625 Цивільного кодексу України вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, здійснивши перевірку правильності розрахунку, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 4311,77 грн, а в задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат відмовлено, оскільки в спірний період мала місце дефляція.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони зводяться передусім до переоцінки доказів та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Що стосується доводів скаржника про те, що оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.2 ст.11110 ГПК України, оскільки не підписана суддями, що підтверджується, за висновком відповідача, копією постанови, яка додана до касаційної скарги, колегія зазначає наступне.
Згідно з п.4 ч.2 ст.11110 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові.
Проте наявний у матеріалах даної справи (а.с.149-156) оригінал оскаржуваної постанови містить підписи усіх суддів, які зазначені в цій постанові. Що ж до копії відповідного процесуального документа, то вона й не повинна містити таких підписів з огляду на вимоги пунктів 2.6.10, 2.6.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28 (з наступними змінами), де зазначено:
- Оригінал судового рішення залишається у справі.
- Учасникам судового процесу надсилаються (видаються) копії судових рішень, засвідчених відміткою "Згідно з оригіналом". Зазначається назва посади, особистий підпис відповідальної особи, яка засвідчує примірник, її ініціали, прізвище, дата засвідчення копії. Копія процесуального документа скріплюється відповідною (не гербовою) печаткою суду так, щоб відбиток печатки охоплював останні кілька літер назви посади відповідальної особи, що засвідчує документ. Відмітка про засвідчення розміщується нижче реквізиту документа "Підпис".
Щодо пункту 2.4.26 названої Інструкції, на який посилався скаржник, то він стосується формування і оформлення судової справи у випадку здійснення апеляційного провадження за матеріалами оскарження ухвали, що не має у даному випадку жодного відношення до судового рішення, перегляд якого здійснювався в апеляційному порядку у справі №910/13132/14.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехнології Груп" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у справі №910/13132/14 залишити без змін.
Головуючий В.Дерепа
Судді Б.Грек
Д.Кривда