Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2014 року Справа № 910/15784/13

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівАлєєвої І.В., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 р. (головуючий суддя Кропивна Л.В., судді Ільєнок Т.В., Корсакова Г.В.)за заявою Спільного підприємства "Луміс" про визнання судових наказів, виданих на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 р. у справі № 582/13, яке набрало законної сили з 23.07.2013 р. та ухвали Господарського суду міста Києва від 03.09.2013 р., такими, що не підлягають виконанню,у справі№ 910/15784/13 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс", 2) Спільного підприємства "Луміс"простягнення заборгованості,за участю представників позивачаНаграбовський О.В.,відповідачівРаілко С.В.,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 р. було відмовлено Спільному підприємству "Луміс" у задоволенні заяви про визнання такими, що не підлягає виконанню, наказів, виданих на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 р. у справі № 582/13.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 р. увалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено заяву Спільного підприємства "Луміс": визнано такими, що не підлягають виконанню, накази, видані Господарським судом міста Києва від 03.09.2013 р. у справі № 910/15784/13 на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 р. у справі № 582/13, яке набрало законної сили з 23.07.2013 р., та ухвали Господарського суду міста Києва від 03.09.2013 р., яка набрала законної сили 03.09.2013 р.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу місцевого суду - залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 13, 20, 526, 599 ЦК України, ст.ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 1, 117 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орвіс" в забезпечення виконання зобов'язань за генеральними договорами про надання кредитних послуг № 770/9-698 від 15.07.2008 р. та № 770/9-691 від 26.06.2008 р. укладено:

- іпотечний договір від 17.07.2008 р., предметом якого є нерухоме майно, а саме: торговий комплекс загальною площею 1.649,7 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, бульвар Д. Вишневецького, 9, яке належить іпотекодавцю на праві власності (заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 8.826.406,36 грн., що в еквівалентні на дату укладення даного договору за курсом НБУ становить 1.823.336,30 доларів США);

- іпотечний договір від 04.09.2009 р., предметом якого є нерухоме майно, а саме: приміщення вбудовано-прибудованого магазину з підвальними приміщеннями загальною площею 1.028,5 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, пр. С. Бандери, 47, яке належить іпотекодавцю на праві приватної власності (вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 3.127.552 грн., що в еквівалентні на дату укладення даного договору за курсом НБУ становить 391.678,40 доларів США).

Також в забезпечення виконання вказаних вище зобов'язань між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Спільним підприємством "Луміс" було укладено договір поруки № 108880/108-ПЮ023 від 06.08.2009 р.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.12.2011 р. у справі № 3/77/5022-1020/2011 звернуто стягнення шляхом визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, а саме на торговий комплекс загальною площею 1.649,7 кв. м, що знаходиться за адресою: бульвар Вишневецького, 9, м. Тернопіль, вартістю 13.657.370 грн., приміщення вбудовано-прибудованого магазину з підвальним приміщенням загальною площею 1.028,5 кв. м, що знаходиться за адресою: пр. С. Бандери, 47, м. Тернопіль, вартістю 10.141.270 грн. і погашено заборгованість ТОВ "Орвіс" за генеральним договором про надання кредитних послуг № 770/9-698 від 15.07.2008 р. та за генеральним договором про надання кредитних послуг № 770/9-691 від 26.06.2008 р. перед ПАТ "Укрсоцбанк" у розмірі 17.109.000,00 грн.

Матеріально-правовою підставою для задоволення позову у справі № 3/77/5022-1012/2011 було невиконання солідарними боржникам ТОВ "Орвіс" та СП "Луміс" грошових зобов'язань перед банком з повернення кредиту, процентів та пені, нарахованої за несвоєчасне повернення кредиту на загальну суму 17.109.000,00 грн. за генеральними договорами про надання кредитних послуг № 770/9-698 від 15.07.2008 р., № 770/9-691 від 26.06.2008 р., а також залишення боржниками без задоволення вимог банку: № 17.10.-03/22-4098 від 15.12.2010 р., № 17.10.-03/22-4099 від 15.12.2010 р., № 17.10.-03/22-4092 від 15.12.2010 р. та № 17.10.-03/22-4093 від 15.12.2010 р.

Судами у справі № 3/77/5022-1020/2011 було встановлено, що банк, звертаючись до господарського суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно, вимагав дострокового виконання зобов'язань і повернення кредиту у повному обсязі за рахунок майна солідарних боржників - позичальника та поручителя.

Загальна сума майнових вимог банку, яку суди у справі № 3/77/5022-1020/2011 визнали обґрунтованою, склала 17.109.000,00 грн.

Як вбачається з рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 р. у справі № 582/13, звертаючись до солідарних боржників ТОВ "Орвіс" та СП "Луміс" з вимогою про стягнення 28.367.114,58 грн., банк послався на невиконання боржниками зобов'язань, що випливають з генерального договору про надання кредитних послуг № 770/9-698 від 15.07.2008 р., і на ту обставину, що вимога банку від 15.12.2010 р. № 17.10.-03/22-4093 про повернення кредиту залишена боржниками без виконання.

Також третейський суд встановив надання банком у липні - серпні 2008 року кредиту позичальнику на суму 2.200.000,00 дол. США та згідно з меморіальним ордером № 500-02 від 09.03.2010 р. на суму 455.076,60 грн., внаслідок чого загальна заборгованість, яку визнав третейський суд, станом на 17.06.2013 р. становила 28.367.114,58 грн.

На виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 р. у справі № 582/13 Господарським судом міста Києва видано відповідні накази від 03.09.2013 р.

Спільне підприємство "Луміс" 11.11.2013 р. звернулось до Господарського суду м. Києва із заявою про визнання вищевказаних наказів такими, що не підлягають виконанню.

Заява обґрунтована тим, що до прийняття рішення третейським судом банк вже отримав задоволення своїх майнових вимог в обсязі 17.109.000,00 грн., які випливали з генерального договору про надання кредитних послуг № 770/9-698 від 15.07.2008 р. та генерального договору про надання кредитних послуг № 770/9-691 від 26.06.2008 р., за рахунок належного боржнику (позичальнику) ТОВ "Орвіс" нерухомого майна на суму 23.798.640,00 грн. і за рішенням господарського суду, яке набрало законної сили, набув права власності на вказане нерухоме майно іпотекодавця з одночасним припиненням такого права у боржника.

Відмовляючи у визнанні наказів такими, що не підлягають виконанню, місцевий господарський суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України. Набрання законної сили рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.12.2011 р. у справі №3/77/5022-1012/2011 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, як вказав місцевий суд, не є підставою для припинення кредитного договору, а ухвалення такого рішення не свідчить про виконання основного зобов'язання, проведеного належним чином (в розумінні норм ст. 599 ЦК України), та не виключає права банку на стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду та вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

За змістом ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки означає прийняття судового рішення про те, що кредитор отримує задоволення своїх грошових вимог із вартості переданого в іпотеку майна.

Матеріально-правовою передумовою звернення стягнення на заставне нерухоме майно є невиконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, а правовою підставою для переходу права на заставне нерухоме майно за змістом ст. 37 Закон України "Про іпотеку" є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, тощо, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

За змістом ст. ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки ототожнюється із способом звернення стягнення, який, поряд з іншими, може застосовуватись, якщо інше не передбачено договором. Тому у разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом. Сторони за законом можуть це питання врегулювати в позасудовому порядку, але вони не позбавлені цього права в судовому порядку, що відповідає положенням ст.ст. 55, 124 Конституції України. Прийняте за результатами розгляду судове рішення, поряд з передбаченим ст. 37 Закону України "Про іпотеку" договором про задоволення вимог іпотекодержателя та прирівняним до нього відповідним застереженням в іпотечному договорі, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, що кореспондується із ч. 5 ст. 11 ЦК України.

За змістом цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з рішення суду.

Таким чином з моменту набрання рішенням господарського суду законної сили вимоги кредитора, який звернувся з позовом про задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмету іпотеки шляхом набуття на нього права власності вважаються виконаними, а будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання, в силу прямої вказівки ст. 36 Закону України "Про іпотеку", є недійсними.

Місцевий господарський суд належним чином обставин, які входять до предмету оцінки, не визначив, не перевірив та не проаналізував норми права, які підлягали застосуванню до спірних відносин, і не встановив моменту, з якого кредитор вважається таким, що отримав задоволення своїх майнових вимог від солідарних боржників у разі, коли суд звернув стягнення на іпотечне майно шляхом визнання на нього права власності кредитора (іпотекодержателя) з одночасним припиненням такого права за боржником (іпотекодавцем).

Суд першої інстанції залишив поза увагою питання порядку виконання такого судового рішення і залежності такого виконання від дій (бездіяльності) боржника та кредитора.

В силу ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 51 вказаної норми рішення третейського суду може бути оскаржене, зокрема, сторонами у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справи.

Загальні межі повноважень компетентного державного суду окреслені тим, що компетентний суд не вправі досліджувати обставини, встановлені третейським судом, або переглядати рішення третейського суду по суті, у тому числі за нововиявленими обставинами. Компетентний державний суд позбавлений можливості переоцінювати факти, встановлені третейським судом, давати нову правову оцінку тим спірним матеріально-правовим відносинам, з приводу яких відбувався третейський розгляд.

Компетентний державний суд (у даному випадку господарський суд) при видачі судових наказів відповідно до змісту ст. 122-10 ГПК України вправі перевіряти лише формальні, як правило процесуальні, аспекти діяльності третейського суду, і не здійснює функції суду вищої інстанції по відношенню до третейських судів. У цьому полягає принцип незалежності третейського розгляду від системи державного судочинства і забезпечується гарантія стабільності рішень, які приймаються при вирішенні спорів, переданих на розгляд третейським судам.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" з моменту набрання законної сили рішенням господарського суду Тернопільської області, тобто з 30.10.2012 р., вимоги банку, подані ним на розгляд третейського суду, в силу прямої вказівки Закону були недійсними. А тому банк, скориставшись процесуальними межами, встановленими для оскарження рішення третейського суду державним судом та диспозитивністю своїх прав, у тому числі процесуального характеру, допустив зловживання ними, що заборонено законом.

Так, згідно з ч. 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх права вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати наслідки, встановлені законом.

Як встановлено судами, 16.08.2013 р. Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Господарського суд міста Києва із заявою про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 р. № 582/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс" та Спільного підприємства "Луміс" про стягнення заборгованості.

03.09.2013 р. на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 р. у справі № 582/13, яке набрало законної сили з 23.07.2013 р., та ухвали Господарського суду міста Києва від 03.09.2013 р., яка набрала законної сили 03.09.2013 р., були видані накази.

Доводи банку, з яким безпідставно погодився суд першої інстанції, з приводу того, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.12.2011 р. у справі №3/77/5022-1020/2011 фактично не виконано та за Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" не зареєстровано право власності на нерухоме майно (торговий комплекс загальною площею 1.649,7 кв. м, що знаходиться за адресою: бульвар Вишневецького, 9, м. Тернопіль, вартістю 13.657.370,00 грн., приміщення вбудовано-прибудованого магазину з підвальним приміщенням загальною площею 1.028,5 кв. м, що знаходиться за адресою: пр. С. Бандери, 47, м. Тернопіль, вартістю 10.141.270,00 грн.), судом апеляційної інстанції підставно відхилено з огляду на таке.

Відносини державної реєстрації нерухомості (публічно-правовий компонент) не вважаються змістовним елементом спірних правовідносин, які за своєю суттю є приватноправовими. Предметом спору про звернення стягнення на заставне нерухоме майно є здійснення дій, результатом яких є грошові кошти, а не речові права на таке майно. При цьому згідно зі ст. 36 Закону України "Про іпотеку" недійсність наступної вимоги іпотекодержателя, який одержав задоволення своїх грошових вимог за рахунок іпотеки, до боржника щодо виконання ним основного зобов'язання не залежить від акту реєструючого державного органу після вчинення тих чи інших юридично значимих дій з об'єктами нерухомості.

Враховуючи, що перелік випадків, передбачених ст. 117 ГПК України, для визнання такими, що не підлягають виконанню, виданих господарським судом наказів не є вичерпним, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідна заява СП "Луміс" підлягає задоволенню, накази, видані господарським судом на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 р. у справі № 582/13, - визнанню такими, що не підлягають виконанню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 р. - скасуванню.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення заяви Спільного підприємства "Луміс" про визнання наказів такими, що не підлягає виконанню, є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленої у справі постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2014р. у справі № 910/15784/13 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіІ.В. Алєєва О.А. Кролевець