Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року Справа № 914/2705/14

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Науково-виробничого підприємства "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харкована постановувід 20.01.2015Львівського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Львівської області № 914/2705/14за позовомНауково-виробничого підприємства "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харковадо 1) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія"ВОНА" 2) Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ"провизнання недійсним договору № 001317 добровільного страхування майна від 10.06.2008 та застосування наслідків недійсності договору страхування шляхом стягнення 8746,24 грн.,за участю представників: позивача - не з'явилисьвідповідача 1 -не з'явилисьвідповідача 2 -не з'явилисьВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2014 у справі №914/2075/14 (суддя Щигельська О.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Хабіб М.І., суддів Зварич О.В., Юрченко Я.О.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Науково-виробничого підприємства "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харкова (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВОНА" (далі - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору від 10.06.2008 №001317 добровільного страхування майна та застосування наслідків недійсності договору шляхом стягнення з відповідача-1 на користь позивача грошових коштів у сумі 8746,24грн.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: п.3 ч.2 ст. 16, ст.ст. 203, 215, 216, 982 Цивільного кодексу України, ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при відмові в позові з підстав не укладення договору не враховано, що спірний договір був виконаний сторонами, втім, від імені страхувальника його підписано не уповноваженою особою, отже такі обставини свідчать про наявність підстав для визнання цього договору недійсним та застосування наслідків його недійсності.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 заперечив проти її задоволення.

Представники сторін не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції 31.03.2015, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 23.03.2015.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.03.2015 розгляд касаційної скарги у справі відкладено на 14.04.2015 на 10 год. 40 хв.

Представники сторін не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції 14.04.2015, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 31.03.2015.

Перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 10.06.2008 між НВП "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харкова та Відкритим акціонерним товариством "Піреус Банк МКБ", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ", було укладено кредитний договір № К/08 -15 та договір застави №3/08 -25, якими передбачений обов'язок позивача застрахувати предмет застави.

На виконання зазначених вище договорів, НВП "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харкова (страхувальник) уклало з Акціонерним товариством закритого типу "ВЕЛТА" (правонаступник - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВОНА", страховик) договір від 10.06.2008 №001317 добровільного страхування майна та добровільного страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, за умовами якого предметом договору є страхування майна, переданого страхувальником в заставу згідно з договором застави №3/08-25 від 10.06.2008 і кредитним договором №К/08-15 від 10.06.2008, які укладені між страхувальником і Відкритим акціонерним товариством "Піреус Банк МКБ"; вигодонабувачем за договором є Відкрите акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ"; загальний страховий платіж складає 8746,24грн; договір діє з 10.06.2008 до 09.06.2009.

На виконання умов договору страхування від 10.06.2008, за рахунок належних позивачеві грошових коштів, що обліковувались на його банківському рахунку, здійснено страховий платіж в розмірі 8746,24грн, що підтверджується платіжним дорученням №1206/5 від 12.06.2008 та банківською випискою по рахунку позивача.

Від імені НВП "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харкова всі зазначені вище договори підписані комерційним директором Мясоєдовим Миколою Миколайовичем.

Втім, вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 03.10.2013 у кримінальній справі №638/6555/13-к встановлено, що Мясоєдов М.М., видаючи себе за комерційного директора НВП "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харкова, з метою отримання незаконного доходу, використовував підроблені документи (наказ №23/07 від 15.05.2007 про призначення Мясоєдова М.М. комерційним директором НВП "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харкова, контракт від 15.05.2007 з комерційним директором, а також довіреність, отриману обманним шляхом) та вчиняв від імені підприємства дії - укладав договори та сплачував кошти на їх виконання, зокрема, кредитного договору №К/08 -15 від 10.06.2008, договору застави №3/08-25 від 10.06.2008, договору страхування № 001317 від 10.06.2008. Зазначеним вироком Мясоєдова М.М. визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.358, ч.4 ст.190 КК України.

В межах кримінального провадження по зазначеній вище справі, висновком від 29.10.2008 №472 експерта сектору технічного дослідження документів і почерку відділу криміналістичних досліджень Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні МВС України в Харківській області встановлено, що відбитки круглої печатки в документах, перерахованих в п. 1 графи "На експертизу представлено:" цього висновку (в тому числі на спірному договорі страхування), нанесені за допомогою рельєфного еластичного кліше, виготовленого із застосуванням фотополімерної технології. Дані відбитки нанесені не печаткою НВП "Академія", вільні зразки якої представлені на дослідження, а іншою печаткою. Зображення відтисків круглої печатки в документах, перерахованих в п. 2 графи "На експертизу представлено:", відтворені шляхом струменевого друку з використанням вивідного друкуючого пристрою до ПК. Дані відтиски нанесені не печаткою НВП "Академія", а іншою печаткою.

Позивач, зазначаючи, що договір страхування №001317 від 10.06.2008 від імені НВП "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харкова укладено не уповноваженою особою, звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним цього договору та застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВОНА" суми 8746,24грн, сплаченої Мясоєдовим М.М. на виконання договору страхування за рахунок належних позивачеві грошових коштів, що обліковувались на його банківському рахунку.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що, оскільки спірний договір вчинено особою, яка не була посадовою чи уповноваженою особою позивача, і останній не погоджував умов цього правочину, не підписував його, не скріплював печаткою, не надавав згоди на його укладення і не вчиняв дій щодо його схвалення, такий договір є неукладений, чим унеможливлюється задоволення позову про визнання такого договору недійсним.

Втім, висновки попередніх судових інстанцій колегія суддів вважає такими, що здійснені з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами норм ст. ст. 981, 982, 983 Цивільного кодексу України договір страхування укладається в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено попередніми судовими інстанціями, договір страхування №001317 від імені НВП "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харкова підписано не уповноваженою особою - Мясоєдовим М.М., яка, до того ж, на виконання умов цього правочину перерахувала за рахунок належних позивачеві грошових коштів, що обліковувались на його банківському рахунку, страховий платіж у розмірі 8746,24грн.

За приписами пункту 2.6 Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 25.06.2011 у справі №7/221-09.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відтак, в разі укладення правочину особою, що не має передбачених законодавством підстав здійснювати представництво, такий правочин може створювати правові наслідки саме для особи, що безпосередньо вчинила правочин, а не для особи, від імені якої він вчинений.

При цьому, обставини набуття чи не набуття прав та обов'язків особою за правочином, вчиненим від її імені не уповноваженою особою, не спростовує ні факту укладення договору, ані факту його виконання і визначаються подальшою поведінкою сторони, що полягає у можливості її згоди із набутим не уповноваженою особою зобов'язанням та прийняттям його до виконання або оспорення цього правочину як такого, що порушує її права.

Таким чином, з викладеного вище слідує, що неукладеним може визначатись договір на стадії його укладення у разі, якщо сторони не досягли згоди з якоїсь з істотних умов, притаманних даному виду договору, а не за наслідками його виконання, принаймні однією з сторін правочину.

Втім, відмовляючи в позові про визнання недійсним договору як такого, що укладений поза волевиявленням позивача, суди визначили спірний договір неукладеним, не встановивши чи в належній формі його оформлено і які саме істотні умови в ньому відсутні.

Крім того, суди не спростували обставин виконання договору саме його сторонами, зокрема, позивачем, адже страховий платіж сплачено з його рахунку, а не з власних коштів Мясоєдова М.М.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно, зокрема, з ч. ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, особа, яка не приймала участі в укладенні договору, тобто, її волевиявлення на укладення договору було відсутнє, втім такий договір укладено від її імені іншою, не уповноваженою особою, однак виконано саме за її рахунок, чим порушено майнові права або охоронювані законом інтереси цієї особи, вона має право звернутись до суду за захистом шляхом вчинення позову про визнання такого договору недійсним.

Зазначеного вище суди попередніх інстанцій не врахували і внаслідок відмови в позові через визначення спірного договору неукладеним не розглянули по суті питання дійсності/недійсності договору, тобто, не встановили обставин, які входять до предмету доказування у справі, і підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним.

Таким чином, не встановлення господарськими судами вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Науково-виробничого підприємства "Академія" Товариства інвалідів Київського району м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 у справі Господарського суду Львівської області № 914/2705/14 та рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос