Історія справи

Постанова ККС ВП від 10.12.2025 року у справі №646/7651/24
Постанова ВГСУ від 10.12.2025 року у справі №646/7651/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 646/7651/24

провадження № 51-3642 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 липня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024226170000133, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харкова, раніше судимої, востаннє 27 грудня 2023 рокувироком Червонозаводського районного суду м. Харкова за ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 25 500 грн, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 березня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднано невідбуте покарання за вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27.12.2023 та призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді 1 року позбавлення волі зі штрафом в розмірі 25 500 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 25 500 грн постановлено виконувати самостійно.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31 липня 2025 року вирок суду першої інстанції змінено, постановлено вважати ОСОБА_7 засудженою за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом приєднання невідбутої частини покарання за вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27.12.2023 постановлено вважати ОСОБА_6 засудженою до остаточного покарання 1 рік позбавлення волі зі штрафом в розмірі 25 500 грн.

Відповідно до ст. 79 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного за ч. 2 ст. 309 КК України покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 25 500 грн постановлено виконувати самостійно.

У решті вирок залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватою у незаконному придбанні та зберіганні без мети збуту, вчиненому протягом року після засудження за ч. 1 ст. 309 КК України, особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено, - PVP, масою 0,1232 г, яку у неї було виявлено та вилучено працівниками поліції 15.03.2024, в період часу з 18 год 09 хв. по 18 год

14 хв., під час огляду місця події, проведеного на відкритій ділянці місцевості за адресою: м. Харків, Мереф`янське шосе, поблизу будинку № 34.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду на підставі пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК України і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вимогу мотивує істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 79 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість.

В обґрунтування зазначає, що апеляційний суд безпідставно звільнив ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, оскільки не в повній мірі врахував конкретні обставини кримінального провадження, а саме те, що остання вже засуджувалася за вчинення кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 309 КК України, та через незначний проміжок часу після ухвалення вироків, повторно вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України, що свідчить про те, що вона належних висновків для себе не зробила та на шлях виправлення не стала. Вказане негативно характеризує особу ОСОБА_6 та свідчить про її стійку спрямованість на вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, а факт знаходження на утриманні малолітніх дітей дозволяє останній уникнути справедливого покарання.

Крім того, прокурор указує про відсутність щирого каяття у засудженої, оскільки визнання останньою своєї вини, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого.

Звертає увагу, що без перевірки та будь-якої оцінки апеляційного суду залишилося те, що ОСОБА_6 вчинила новий злочин до відбуття покарання за попередніми вироками, тому при призначенні їй остаточного покарання судом першої інстанції правильно застосовані положення ст. ст. 71 72 КК України, у зв`язку з чим у даному випадку є неприпустимим застосування положень ст. 79 цього Кодексу, оскільки не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, тому вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог статей 370 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримала доводи касаційної скарги.

Від захисника ОСОБА_8 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду без участі його та засудженої ОСОБА_6 .

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 309 КК України у касаційній скарзі не заперечуються, судовий розгляд кримінального провадження проведено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Згідно вимог ст. 370 КПКУкраїни судове рішенняповинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як передбачено ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

У касаційній скарзі прокурор зазначає про відсутність обставини, яка пом`якшує покарання ОСОБА_6 , - щирого каяття, проте такі доводи скарги колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Відповідно до обвинувального акта, обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_6 , органом досудового розслідування визнано, крім іншого, її щире каяття.

Зі змісту вироку слідує, що в ході судового розгляду ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, які викладені в обвинувальному акті, визнала у повному обсязі та щиро розкаялась.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У зв`язку із тим, що ОСОБА_6 визнала свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, учасники судового провадження не оспорювали обставини, викладені в обвинувальному акті, у тому числі й обставини, які пом`якшують покарання, кримінальне провадження судом першої інстанції розглянуто на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України.

Як визначено ч. 2 ст. 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 цього Кодексу.

Такі висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 липня 2025 року (справа № 388/836/24, провадження

№ 51-872 км 25), від 17 квітня 2025 року (справа № 553/2690/22, провадження

№ 51-92 км 25).

Натомість, доводи касаційної скарги прокурора щодо необґрунтованого звільнення апеляційним судом засудженої від покарання на підставі ст. 79 КК України, колегія суддів вважає слушними.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно приписів ч. 1 ст. 79 КК України у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п`яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за корупційні кримінальні правопорушення, кримінальні правопорушення, пов`язані з корупцією, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв`язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Таке звільнення є спеціальним видом звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки може бути застосовано лише до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.

Разом з тим, наявність передбачених у законі умов для звільнення таких жінок від відбування покарання не означає, що суд зобов`язаний прийняти рішення про їх звільнення. Застосування цього виду звільнення від відбування покарання є правом, а не обов`язком суду.

При звільненні на підставі вказаної норми матеріального права від відбування призначеного покарання з випробуванням, суду необхідно належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 79 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є достатні підстави.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є нетяжким злочином, а також дані про її особу, яка на обліку у лікаря психіатра не перебуває, зі слів з 2021 року перебуває на обліку у лікаря нарколога, за місцем проживання характеризується посередньо, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, згідно висновку центру пробації має місце середній рівень ризику небезпеки для суспільства та високий рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, її щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що є обставинами, що пом`якшують покарання, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, а також вчинення

ОСОБА_6 даного кримінального правопорушення в період не відбутого покарання за попереднім вироком, з метою досягнення виправлення і запобігання вчиненню обвинуваченою нових кримінальних правопорушень, місцевий суд вважав необхідним призначити їй покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 309 КК Українита остаточне покарання на підставі ст. 71 цього Кодексу, з відбуванням його в умовах ізоляції від суспільства.

Переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду в частині необхідності відбування ОСОБА_6 покарання в умовах ізоляції від суспільства.

Так, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що обвинувачена має на утриманні двох неповнолітніх дітей 2021 та 2024 років народження, тобто дітей віком до 7 років, що з урахуванням вищенаведеного дає підстави для звільнення її від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК України, та дійшов висновку, що наведені обставини у сукупності свідчать про можливість такого звільнення.

Проте, суд касаційної інстанції не погоджується з наведеним висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Так, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що при вирішенні даного питання він має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи. Зокрема, застосовуючи до ОСОБА_6 положення ст. 79 КК України та звільняючи її від відбування покарання з випробуванням, суд не навів у рішенні обставин, які б у сукупності вказували на можливість застосування до обвинуваченої вказаних положень кримінального закону в розрізі наявності невідбутих покарань за попередніми вироками.

Крім того, необхідно враховувати, що обвинувачена вчинила нове кримінальне правопорушення менш ніж через 3 місяці після ухвалення щодо неї останнього вироку за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, що суперечить принципу справедливості покарання і не відповідає його меті - виправленню засудженої та запобіганню вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 79 КК України,тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та постановити законне, обґрунтоване й належним чином вмотивоване судове рішення.

У разі підтвердження обсягу обвинувачення, за відсутності інших обставин, що пом`якшують покарання та можуть вплинути на його призначення, звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням відповідно до приписів ст. 79 КК України, слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, яка брала участь при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3