Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.02.2026 року у справі №293/780/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 293/780/21

провадження № 51-2537км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 березня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021065410000037, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в умисному заподіянні журналісту побоїв, у зв`язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності (ч. 2 ст. 345-1 КК).

Вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 7 листопада 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдано, у зв`язку з відсутністю в його діянні складу вказаного кримінального правопорушення. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 залишено без розгляду.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок районного суду змінив виключивши з нього:

- висновок суду про те, що діяльність ОСОБА_7 у день події кримінального правопорушення 22 лютого 2021 року не була пов`язана із здійсненням законної професійної діяльності журналіста у розумінні примітки до ст. 345-1 КК та відсутності об`єкту злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК;

- висновок суду щодо непідтвердження доказами нанесення ОСОБА_6 удару потерпілому ОСОБА_7 в область щелепи праворуч.

В решті вирок суду залишив без зміни.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_6 завдав одного удару потерпілому ОСОБА_7 в область щелепи праворуч і що це було пов`язане саме з професійною діяльністю журналіста.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

На думку прокурора, апеляційний суд безпідставно погодився з висновками місцевого суду про те, що умисне завдання удару та побоїв не є тотожнім поняттям, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 345-1 КК.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що у діях ОСОБА_6 може мати місце склад іншого кримінального правопорушення, як наприклад, передбаченого ст. 126 КК, однак притягнення останнього до кримінальної відповідальності за цією статтею можливе лише на підставі заяви потерпілого у відповідності до ч. 1 ст. 477 КПК, проте така заява у справі відсутня, а досудове розслідування розпочато на підставі заяви свідка ОСОБА_8 .

Разом з тим, потерпілий ОСОБА_7 у ході допитів під час досудового слідства, судового та апеляційного розгляду беззаперечно висловився щодо необхідності застосування до ОСОБА_6 заходів примусу, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к), є достатньою підставою для здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, після зміни кваліфікації злочину.

Отже, відсутність письмової заяви потерпілого не є перешкодою в перекваліфікації дій обвинуваченого судом, а тому протилежні висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить з фактичних обставин, встановлених судами.

Відповідно до положень ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону при перегляді вироку районного суду стосовно ОСОБА_6 дотримався не в повній мірі, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції допитав обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідив наявні в справі докази та дійшов висновку, що під час судового провадження стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено, що в діянні ОСОБА_6 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК, оскільки не доведено об`єкт злочину (що злочин вчинено відносно журналіста у зв`язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності) та об`єктивну сторону кримінального правопорушення (умисне заподіяння журналісту побоїв у зв`язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності).

З урахуванням наведеного суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдав його.

Не погоджуючись з виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_6 , прокурор оскаржив його до суду апеляційної інстанції та у поданій апеляційній скарзі просив скасувати оскаржуване рішення через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і призначити йому відповідне покарання.

За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду про те, що діяльність потерпілого ОСОБА_7 у день події (22 лютого 2021 року) не була пов`язана із здійсненням законної професійної діяльності журналіста та про те, що не підтверджено доказами, що ОСОБА_6 завдав потерпілому одного удару в область щелепи праворуч.

Суд зазначив, що вказані висновки не відповідають фактичним обставинам справи, а висновки місцевого суду в частині відсутності об`єкту кримінального правопорушення - суперечать Закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому, суд апеляційної інстанції повторно дослідив докази, допитав потерпілого ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_9 , дослідив показання свідка ОСОБА_8 , які вона надала в суді першої інстанції, та за наслідками перегляду вироку встановив, що ОСОБА_6 було завдано одного удару потерпілому ОСОБА_7 в область щелепи праворуч і що це було пов`язане саме з професійною діяльністю журналіста. Підстави прийняття такого рішення апеляційний суд детально виклав в ухвалі.

Водночас, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого кримінального правопорушення.

Обґрунтовуючи своє рішення суд звернув увагу на те, що об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 2 ст. 345-1 КК може бути виражена у заподіянні побоїв, а також тілесних ушкоджень - легких, середньої тяжкості журналісту, близьким родичам, членам його сім`ї.

При цьому, як убачається зі зміненого обвинувального акта, ОСОБА_6 обвинувачується у нанесенні ОСОБА_7 одного удару лівою рукою в область щелепи праворуч, чим потерпілому завдано фізичного болю без спричинення тілесних ушкоджень. Вказані дії ОСОБА_10 кваліфіковані, як заподіяння журналісту побоїв, у зв`язку із здійсненням ним законної професійної діяльності.

Разом з цим, вищезгадана норма закону передбачає відповідальність за завдання побоїв або легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а тому нанесення лише одного удару, яким не спричинено тілесних ушкоджень, а завдано фізичного болю, є недостатнім для настання кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 345-1 КК.

Отже, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що побої - це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не спричинило тілесних ушкоджень, що у вказаній справі ОСОБА_6 не інкримінувалось.

Про правильність таких висновків свідчить і диспозиція ч. 1 ст. 126 КК, якою визначено ознаки конкретного виду кримінально карного діяння. Зокрема, вказана норма КК передбачає відповідальність та розрізняє умисні протиправні діяння, які призводять до наслідків у виді фізичного болю: завдання удару, побоїв, або вчинення інших насильницьких дій.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що притягнення до кримінальної відповідальності ст. 126 КК можливе лише на підставі заяви потерпілого у відповідності до ч. 1 ст. 477 КПК, однак така заява у справі відсутня, а досудове розслідування розпочато на підставі заяви свідка ОСОБА_8 . Крім того, в суді апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_7 та прокурор підтвердили, що такої заяви до органу досудового розслідування не подавалося.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком апеляційного суду виходячи з наступного.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к) вказала, що кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу звернення потерпілої сторони із заявою, яка зумовлює визначені у ч. 1 ст. 477 КПК правові наслідки. Водночас захист прав і свобод людини як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. Тож навіть якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винного до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, є підставою для кримінального переслідування особи за кримінальне правопорушення приватного обвинувачення.

Із матеріалів кримінального провадження, а саме з рапорту оперативного чергового ВП № 1 ЖРУП щодо отримання заяви та її реєстрації в ЄО за № 1750 вбачається, що в день події 22 лютого 2021 року о 15:33 надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що о 15:31 за адресою: вул. Миру, 8, с. Ксаверівка, заявниця журналіст телеканалу СТБ повідомила, що 30 хвилин тому ОСОБА_6 - селищний голова, наніс тілесні ушкодження оператору знімальної групи, пошкодив камеру та перешкоджав журналістській діяльності, виштовхував заявницю з приміщення селищної ради. Заявник - ОСОБА_8 .

З вироку місцевого суду видно, що у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 детально розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення щодо нього. Зокрема, він підтвердив, що в день події, біля входу до сільської ради був пан ОСОБА_6 , котрий їх не дуже тепло зустрів, почав перешкоджати роботі журналіста ОСОБА_8 , яка неодноразово демонструвала посвідчення журналіста, а ОСОБА_6 закривав перед нею двері, виштовхував її, однак в якийсь момент їй вдалось зайти всередину приміщення сільської ради. ОСОБА_6 , заходячи до кабінету, знову почав діалог з ОСОБА_8 та постійно намагався виштовхнути її з кабінету.

Потерпілий показав, що в якийсь момент ОСОБА_6 відкрив двері свого кабінету, направився до нього (в цей час він тримав камеру в районі грудей) зі словами, що він просив не знімати та наніс йому удар лівою рукою в праву щелепу. Удар прийшовся вище камери, під час удару у нього на секунду сплуталась свідомість, а камера впала на підлогу.

Аналогічні показання потерпілий ОСОБА_7 надав і в суді апеляційної інстанції. Крім того, під час апеляційного розгляду потерпілий повністю підтримав апеляційну скаргу прокурора, який просив скасувати виправдувальний вирок та ухвалити обвинувальний вирок відносно ОСОБА_6 .

Також, у матеріалах справи наявний цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 , в якому він зазначає, що ОСОБА_6 відносно нього було вчинено кримінальне правопорушення, внаслідок чого йому було завдано моральну шкоду.

Отже, як убачається з матеріалів кримінального провадження, як під час досудового розслідування (що зафіксовано в протоколах слідчих дій), так і під час судового розгляду потерпілий постійно стверджував про те, що йому було заподіяно удару в область щелепи ОСОБА_6 .

Із наведеного вбачається, що в цьому кримінальному провадженні факт звернення потерпілого ОСОБА_7 із заявою про вчинення щодо нього протиправних дій із боку ОСОБА_6 заперечень не викликає.

Таким чином, протилежні твердження апеляційного суду є невмотивованими і передчасними, оскільки вони суперечать висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к).

Крім цього, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до положень ч. 3 ст. 337 КПК з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Суд зазначає, що межі повноважень суду щодо перекваліфікації злочину окреслені названою нормою, згідно з якою зміна кваліфікації допускається лише в бік покращення становища обвинуваченого, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин.

Водночас, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК, не забезпечив належного захисту прав ОСОБА_7 , оскільки не перевірив чи наявні у діях ОСОБА_6 ознаки іншого кримінального правопорушення, зокрема ст. 126 КК.

Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК є більш тяжким, аніж той, що передбачений ч. 1 ст. 126 КК.

Слід зазначити, що відмова держави від кримінального переслідування особи за наявності у її діях ознак іншого кримінального-караного діяння (менш тяжкого, ніж те, у якому їй пред`явлено обвинувачення) суперечитиме таким засадам як верховенство права, законність та диспозитивність, що призведе до безкарності винного, а особу, якій завдано шкоду, поставить у становище правової незахищеності і створить умови для повторної віктимізації.

Таким чином, за результатами касаційної перевірки колегією суддів встановлено, що апеляційний суд допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати висновки, наведені у цій постанові, положення ч. 3 ст. 337 КПК та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення. Інші доводи касаційної скарги прокурора про незаконність виправдання ОСОБА_6 та доведеність його винуватості, підлягають перевірці і з`ясуванню при новому розгляді в суді апеляційної інстанції. Враховуючи зазначене, касаційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3