Історія справи

Постанова ВГСУ від 12.01.2016 року у справі №907/206/14
Постанова ВГСУ від 09.12.2014 року у справі №907/206/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року Справа № 907/206/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:позивачаМитровка Я.В. - довіреність від 21.05.2014 р. відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)третіх осібне з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши матеріали касаційної скаргиОСОБА_5 на постановувід 18.08.2014 р. Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 907/206/14 господарського суду Закарпатської областіза позовомДочірнього підприємства "Санаторій "Квітка Полонини" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до Солочинської сільської ради треті особи - ОСОБА_5; - ОСОБА_7 провизнання недійсним рішення Солочинської сільської ради № 10 від 24.02.2005 р. Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.11.2014 р. у складі колегії суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого, суддів: Волковицької Н.О., Рогач Л.І. касаційна скарга ОСОБА_5 у даній справі прийнята до розгляду та призначена на 25.11.2014 р.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України № 03-05/3071 від 24.11.2014 р., у зв'язку із відрядженням судді Волковицької Н.О., для розгляду касаційної скарги ОСОБА_5 у даній справі, сформовано колегію суддів у складі: суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого (доповідача), суддів: Мачульського Г.М., Рогач Л.І.

Ухвалою від 25.11.2014 р. розгляд касаційної скарги у даній справі відкладено на 09.12.2014 р.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України № 03-05/3122 від 09.12.2014 р., у зв'язку із закінченням відрядження судді Волковицької Н.О., розгляд касаційної скарги здійснювався у складі колегії суддів, затвердженому рішенням зборів суддів Вищого господарського суду України від 13.05.2014 № 1, про що повідомлено присутнього у судовому засіданні представника позивача. Відводів складу суду не заявлено.

В С Т А Н О В И В :

У березні 2014 р. ДП "Санаторій "Квітка Полонини" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Солочинської сільської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення сільської ради № 10 від 24.02.2005 р., яким надано дозвіл ОСОБА_5 (від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_7) на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці в АДРЕСА_1.

Позовні вимоги, з посиланням на статтю 162 Земельного кодексу України, статтю 93 Водного кодексу України та статтю 58 Кодексу України про надра, норми постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2000 р. № 456, від 12.12.1994 р. № 827 обґрунтовані тим, що рішенням облвиконкому Закарпатської обласної ради № 27 від 22.01.1972 р., з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування, були встановленні межі округу і зон гірничо - санітарної охорони санаторію "Квітка полонини", згідно додатку № 1 до якого для охорони свердловини мінеральних вод № 4-р встановлені межі зон гірнично - санітарної охорони.

Крім того, позивач зазначав, що 19.08.1999 р. ДП "Санаторій "Квітка Полонини" було отримано спеціальний дозвіл на користування надрами - ліцензію № 1970, а саме дозвіл на видобування (експлуатацію) підземних мінеральних питних (лікувально - столових) вод, об'єкт ліцензування ділянка Голубинського родовища, де розташована свердловина № 4-р (4-е).

Проте, у лютому 2014 р. позивачу стало відомо про прийняття 24.02.2005 р. Солочинською сільською радою рішення № 10 про надання ОСОБА_5 (від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_7) дозволу на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці в АДРЕСА_1, яким, на думку позивача, порушені його права та законні інтереси, оскільки земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, належна на праві власності ОСОБА_7 згідно державного акта на права власності на земельну ділянку серії ЗК № 014128 від 17.07.2003 р., знаходиться в межах зон санітарної охорони свердловини № 4-р (4-е) Голубинського родовища мінеральних вод, що встановлено рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 15.09.2010 р. у справі № 2-165/2010 р.

Позивач зазначав, що оспорюване рішення № 10 від 24.02.2005 р. Солочинською сільською радою прийнято без жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що суперечить вимогам частин 1, 2 статті 58 Кодексу України про надра та пунктам 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 р. № 33 "Про затвердження Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення".

Позивач також зазначав, що в порушення частини 6 статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" оспорюване рішення № 10 від 24.02.2005 р. Солочинською сільською радою прийнято без отримання комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови.

Солочинська сільська рада подала до суду заяву про застосування строку позовної давності та просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на приписи статей 257, 267 Цивільного кодексу України (а.с. 49-50).

ОСОБА_5 у поясненнях на позовну заяву також вказувала на сплив позовної давності за вимогами позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, третя особа зазначала, що згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку від 17.07.2003 р. серії ЗК № 014128 власником земельної ділянки із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель є ОСОБА_7, від імені якої діє ОСОБА_5

Крім того, стосовно погодження оспорюваного рішення сільської ради № 10 про надання дозволу на будівництво житлового будинку з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничного нагляду, ОСОБА_5 вказувала, що рішенням Свалявського районного суду від 26.10.2012 р., яке набрало законної сили, відмовлено прокурору в інтересах Інспекції архібудконтролю у Закарпатській області та територіального управління Держгірпромнагляду про знесення ОСОБА_5 самовільно збудованої будівлі, в межах якої встановлювались обставини щодо погодження будівництва з відповідними органами.

ОСОБА_5 також вказувала, що при отриманні будівельного паспорту нею направлялись відповідні заяви до територіального геологічного підприємства та органу державного гірничного нагляду, у відповідь на які 06.04.2012 р. територіальним управлінням Держгірпромнагляду повідомлено, що згідно Положення про Державну службу гірничого нагляду і промислової безпеки від 06.04.2011 р., видача висновків для погодження житлового будівництва не входить до компетенції територіального управління Держгірпромнагляду, а Закарпатською геологорозвідувальною експедицією у листі від 11.07.2012 р. зазначено про відсутність розробленого та затвердженого відповідно до чинного законодавства "Проекту зони санітарної охорони Голубинського родовища мінеральних вод".

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.05.2014 р. (суддя Русняк В.С.) позов задоволено повністю, визнано недійсним рішення Солочинської сільської ради № 10 від 24.02.2005 р., яким надано дозвіл ОСОБА_5 (яка діє від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_7) на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці в АДРЕСА_1.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо незаконності оспорюваного рішення Солочинської сільської ради № 10 від 24.02.2005 р. та прийняття вказаного рішення без жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що суперечить вимогам частин 1, 2 статті 58 Кодексу України про надра та пунктам 1, 2 і 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 p. № 33 "Про затвердження Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення", а також прийняття вказаного рішення сільською радою з порушенням встановленого частиною 6 статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" порядку розгляду заяви третьої особи про видачу дозволу на будівництво об'єкту містобудування, зокрема, без отримання комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації., державним будівельним нормам, місцевим правилам-забудови.

За апеляційною скаргою ОСОБА_5 Львівський апеляційний господарський суд (судді: Якімець Г.Г., Бойко С.М., Данко Л.С.), переглянувши рішення господарського суду Закарпатської області від 27.05.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 18.08.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ОСОБА_5 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги незаконністю судових рішень, постановленими без дотримання норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, вважаючи встановленим той факт, що земельна ділянка площею 0,1455 га, власником якої є ОСОБА_7, від імені якої діє ОСОБА_5, розташована у межах охоронної зони свердловини № 4 Голубинського родовища мінеральних вод та в зоні гірничного відводу, судами першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою, що згідно з частиною 1 статті 113 Земельного кодексу України зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. При цьому, правовий режим земель санітарної охорони визначається Постановою Кабміну України № 2024 від 18.12.1998 р., якою, зокрема, передбачено визначення меж водних об'єктів проектом землеустрою, а також встановлено, що межі земель санітарної охорони водних об'єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Проте, як звернув увагу скаржник, судами було залишено поза увагою наявний в матеріалах справи лист Закарпатської геологорозвідувальної експедиції, у якому повідомлено, що саме через відсутність розробленого "Проекту зони санітарної охорони Голубинського родовища мінеральних вод", геологорозвідувальною експедицією не погоджено фізичним особам земельні ділянки, розташовані у районі родовища для будівництва житлових будинків.

Тобто, на думку заявника касаційної скарги, судами не були враховані вказані приписи законодавства та не з'ясовані питання стосовно того, чи належить земельна ділянка позивача до об'єктів, навколо яких створюються зони санітарної охорони та чи проходить родовище мінеральних вод через земельну ділянку ОСОБА_7

При цьому, мотивуючи рішення та посилаючись на акт про надання гірничного відводу, виданого позивачеві 04.02.2008 р., судами не було зясоване питання стосовно володіння позивачем гірничним відводом на розробку Голубинського родовища мінеральних вод свердловини 4-р (4-е) на час ухвалення сільською радою оскаржуваного позивачем рішення від 24.02.2005 р.

Заявник касаційної скарги також вказує, що Постановою Кабміну України від 27.01.1995 р. № 59 затверджено Положення про порядок надання гірничих відводів, яким встановлено порядок надання гірничих відводів (частини надр) користувачам на території України та передбачено, зокрема, що проект гірничого відводу складається з пояснювальної записки та графічних матеріалів, до якого з урахуванням мети використання надр до проекту гірничого відводу додається, зокрема, документ про згоду землевласника або землекористувача з рішенням про надання гірничого відводу.

Разом з цим, позивачем жодного дозволу про надання гірничного відводу на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_7, не надано, що залишено судами поза увагою.

Скаржник також не погоджується з висновком судів щодо позовної давності вказуючи на те, що строк позовної давності, у даному випадку, слід враховувати з моменту прийняття сільською радою рішення про надання земельної ділянки для забудови гр. ОСОБА_9, тобто з 25.07.2000 р.

Заявник касаційної скарги також вважає, що судом апеляційної інстанції при розгляді клопотання ОСОБА_5 про припинення провадження у справі, у зв'язку із непідвідомчістю даного спору господарським судам, залишено поза увагою доводи скаржника стосовно того, що між сторонами у даному спорі не виникло цивільно - правових відносин.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, рішенням Солочинської сільської ради № 10 від 24.02.2005 р. надано дозвіл гр. ОСОБА_5 (що діє від імені на той час неповнолітньої доньки ОСОБА_7), мешканки АДРЕСА_2, на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці в АДРЕСА_1.

Предметом спору у даній справі є вимога ДП "Санаторій "Квітка Полонини" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсним вказаного рішення Солочинської сільської ради № 10 від 24.02.2005 р., з посиланням на прийняття вказаного рішення щодо надання дозволу на будівництво житлового будинку на власній земельній ділянці, яка знаходиться в межах зон санітарної охорони свердловини № 4-р (4-е) Голубинського родовища мінеральних вод, без жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що суперечить вимогам частин 1, 2 статті 58 Кодексу України про надра та пунктів 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 р. № 33 "Про затвердження Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення", прийняття оспорюваного рішення в порушення частини 6 статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" без отримання комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови, а також з підстав порушення спірним рішення сільради прав позивача.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно додатку № 2 до Постанови Кабінету Міністрів України № 465 від 07.03.2000 р. "Про затвердження нормативів плати за користування надрами для видобування мінеральних підземних вод" Голубинське (Лужанське) родовище мінеральних вод відноситься до І категорії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 p. № 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення" мінеральні підземні води (лікувальні, лікувально-столові, природні столові) віднесено до переліку корисних копалин загальнодержавного значення.

Рішенням облвиконкому Закарпатської обласної ради № 27 від 22.01.1973 р. з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування та бактеріального забруднення встановлені межі округу і зон гірничо-санітарної охорони санаторію "Квітка полонини".

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 20.06.1973 р. № 282 з метою збереження, зокрема, Голубинського родовища мінеральних вуглекислих вод у Закарпатській області від передчасного псування та бактеріального забруднення затверджені межі округу і зон гірничо-санітарної охорони санаторіїв "Поляна", "Сонячне Закарпаття" і "Квітка полонини" в Закарпатській області та визначено, що перша зона гірнично - санітарної охорони санаторіїв "Поляна", "Сончне Закарпаття" і "Квітка полонини" складається з 12 окремих дільниць, з яких дев'ята дільниця встановлюється для охорони свердловини № 4-р санаторію "Квітка полонини", Голубинського родовища із визначенням довжини встановлених меж.

Статтею 93 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення від 24.02.2005 р.) встановлено, що з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 113 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення від 24.02.2005 р.) зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені. Правовий режим земель зон санітарної охорони визначається законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 2024 затверджено правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів за приписами пункту 1 якого передбачено, що з метою забезпечення охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони (ЗСО).

Відповідно до пункту 3 цієї постанови, якою затверджено правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів, межі зони санітарної охорони водних об'єктів визначаються проектом землеустрою. Межі зони санітарної охорони водних об'єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Проте, в матеріалах справи відсутній проект землеустрою щодо визначення меж зон санітарної охорони водних об'єктів, розроблений у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 2024, якою затверджено правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів.

За приписами статті 6 Кодексу України про надра, корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Віднесення корисних копалин до загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Згідно зі статтями 13, 14 Кодексу України про надра, користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин, задоволення інших потреб.

Відповідно до статті 15 вказаного Кодексу, надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до п'яти років) і довгостроковим (до двадцяти років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше.

Статтею 16 Кодексу України про надра встановлено, що ліцензування діяльності щодо користування надрами - це єдиний порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування ділянкою надр з відповідною метою. Спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. Надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

Згідно з частиною 6 статті 16 Кодексу України про надра, спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною службою геології та надр України ДП "Санаторій "Квітка Полонини" видано спеціальний дозвіл на користування надрами, реєстраційний номер 1970 (а.с. 19).

У вказаному документі зазначені наступні дані: "дата видачі: 19 серпня 1999 року"; "підстава надання: наказ від 16.05.2013 р. № 235"; мета користування надрами: видобування мінеральних вод, придатних для застосування у лікувальних цілях та промислового розливу". При цьому, як вбачається зі змісту вказаного спеціального дозволу на користування надрами, у графі "назва родовища" зазначено "ділянка "Квітка полонини" Голубинського родовища "(свердловина № 4-Е), із зазначенням географічних координат, місцезнаходження та прив'язки на місцевості відповідно до адміністративно - територіального устрою України: "с. с. Голубине, Солочин".

Вказаним спеціальним дозволом на користування надрами передбачені також особливі умови, зокрема необхідність розроблення, затвердження та винесення в натуру зони санітарної охорони І, ІІ та ІІІ поясів та технологічну схему експлуатації.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовувались питання, зокрема, стосовно: - дати отримання ДП "Санаторій "Квітка Полонини" спеціального дозволу на користування надрами, в той час, як вказаний спеціальний дозвіл містить суперечливу інформацію стосовно дати видачі - 19 серпня 1999 року та підстави надання спеціального дозволу - наказ від 16.05.2013 р. № 235; - місцезнаходження родовища з урахуванням прив'язки до місцевості с. Голубине та с. Солочин; - дотримання та виконання позивачем особливих умов, встановлених спеціальним дозволом на користування надрами № 1970, зокрема щодо розроблення, затвердження та винесення в натуру зони санітарної охорони І, ІІ та ІІІ поясів та технологічну схему експлуатації.

Крім того, як вбачається зі змісту спеціального дозволу на користування надрами (а.с. 19), Угода про умови користування ділянкою надр визначена невід'ємною частиною спеціального дозволу на користування надрами і визначає умови користування ділянкою надр. На копії спеціального дозволу, наявного у матеріалах справи, у графі стосовно вказаної Угоди міститься напис "від 11.10.2013 р. № 1970", проте, текст Угоди про умови користування ділянкою надр, яка визначена як невід'ємна частина цього спеціального дозволу, у матеріалах справи відсутній, відповідні обставини справи щодо наявності такої угоди судами не з'ясовувались.

Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу України про надра (в редакції, чинній на момент прийняття радою оспорюваного рішення від 24.02.2005 р.) надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Статтею 18 цього Кодексу передбачено, що гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється. При наданні гірничих відводів вирішуються питання щодо правильності поділу родовищ корисних копалин на окремі гірничі відводи з метою запобігання залишенню поза гірничими відводами менш цінних ділянок родовищ та не придатних для самостійної розробки, дотримання вимог безпеки під час проведення гірничих і підривних робіт при розробці родовищ корисних копалин та при використанні надр для інших цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, відвернення небезпеки для людей, майна та навколишнього природного середовища.

Як вбачається з матеріалів справи Держгірпромнаглядом 04.02.2008 р. видано ДП "Санаторій "Квітка Полонини" акт про надання гірничного відводу № 1430 з метою розробки Голубинського родовища лікувально - столових вод (а.с. 65-66).

Згідно з частиною 5 статті 18 Кодексу України про надра порядок надання гірничих відводів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 59 затверджено Положення про порядок надання гірничих відводів, пунктами 2, 3 якого передбачено, що вказане Положення обов'язкове для всіх міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, всіх громадян (у тому числі іноземних), які здійснюють видобування корисних копалин, а також використовують надра для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи, з урахуванням наявного у матеріалах справи акта про надання ДП "Санаторій "Квітка Полонини" гірничного відводу, на який в обґрунтування своїх вимог посилався позивач та який йому було видано 04.02.2008 р., судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовувалось питання стосовно того, яким чином оскаржуване позивачем рішення сільської ради від 24.02.2005 р. про надання ОСОБА_5 (від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_7) дозволу на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці, порушує права ДП "Санаторій "Квітка Полонини" та які саме права.

Крім того, за приписами пункту 10 вказаного Положення про порядок надання гірничих відводів, гірничі відводи під територією, де розміщені будівлі, споруди, населені пункти, джерела водопостачання, водоймища, об'єкти природно-заповідного фонду, пам'ятки історії, культури та мистецтва, об'єкти спеціального й іншого призначення, надаються за згодою відповідних Рад народних депутатів та органів державної виконавчої влади.

Земельні ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, якщо інше не передбачено актами законодавства, виділяються після надання гірничого відводу в порядку, передбаченому чинним земельним законодавством (пункт 11 Положення).

Проте, питання стосовно дотримання позивачем вказаних норм стосовно необхідності, у даному випадку, отримання позивачем погодження відповідної ради та органів державної виконавчої влади щодо надання гірничного відводу, а також стосовно виділення в порядку, передбаченому чинним законодавством, земельної ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, судами не з'ясовувалось.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, звертаючись до господарського суду з вимогою про визнання недійсним рішення Солочинської сільської ради № 10 від 24.02.2005 р., яким надано дозвіл ОСОБА_5 (від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_7) на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці, ДП "Санаторій "Квітка Полонини" посилався на прийняття сільською радою оскаржуваного рішення без жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що суперечить вимогам частин 1, 2 статті 58 Кодексу України про надра та пунктів 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 р. № 33 "Про затвердження Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення".

Відповідно до статті 58 Кодексу України про надра (в редакції, чинній на момент прийняття сільською радою оскаржуваного рішення від 24.02.2005 р.) забороняється проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів без попереднього геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. При цьому повинні здійснюватися заходи, які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин. Порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забудова площ залягання корисних копалин місцевого значення, а також розміщення на ділянках їх залягання підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються за погодженням з відповідними місцевими Радами народних депутатів.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 p. № 33 "Про затвердження Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення", це Положення встановлює єдиний порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення і є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій та громадян, які здійснюють проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів на території України.

Відповідно до пункту 2 цього Положення, забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних із видобуванням корисних копалин, допускається тільки у виняткових випадках лише за погодженням із відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду на основі спеціальних дозволів, що видаються відповідними Радами народних депутатів, на території яких знаходяться ці корисні копалини.

Статтею 3 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент прийняття сільською радою оспорюваного рішення від 24.02.2005 р.) встановлено, що планування територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. Планування та забудова окремих земельних ділянок, що належать на праві власності чи праві користування, здійснюється їх власниками чи користувачами у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частинами 1, 5 статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент прийняття сільською радою оспорюваного рішення від 24.02.2005 р.) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.

Пунктом 12 Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 p. № 33, на яку посилався позивач та суди, встановлено, що будівництво у межах гірничного відводу об'єктів, безпосередньо не пов'язаних з гірничними роботами, не допускається. У виняткових випадках така забудова допускається лише в порядку, встановленому цим Положенням.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи, судами першої та апеляційної інстанції було залишено поза увагою, що оспорюване ДП "Санаторій "Квітка Полонини" рішення сільської ради № 10, яким надано дозвіл ОСОБА_5 (від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_7) на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці, належній на праві власності ОСОБА_7 згідно державного акта, виданого 17.07.2003 р., прийнято сільською радою 24.02.2005 р., в той час, як акт про надання гірничного відводу ДП "Санаторій "Квітка Полонини" отримано лише 04.02.2008 р., як й не встановлені обставини стосовно перебування земельної ділянки ОСОБА_7 в межах вказаного гірничного відводу, а відтак не з'ясоване питання стосовно того вирішення органом місцевого самоврядування, шляхом надання дозволу на будівництва фізичною особою на власній земельній ділянці, питання здійснення забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а відтак і порушення сільською радою статті 58 України про надра та вимог Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 р. № 33 та наявність у ДП "Санаторій "Квітка Полонини" підстав для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Крім того, здійснюючи судовий розгляд справи за межами судового розгляду залишено поза увагою з'ясування питання стосовно процесуального статусу ОСОБА_5 у спірних правовідносинах та питання стосовно підвідомчості господарському суду спору у даній справі за позовом ДП "Санаторій "Квітка Полонини" до Солочниської сільської ради про визнання недійсним рішення про надання ОСОБА_5 дозволу на будівництво житлового будинку на належній їй на праві власності земельній ділянці, як й не з'ясоване питання стосовно того, які правовідносини виникли між сторонами у даній справі.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Стосовно доводів скаржника про необхідність обрахування строків позовної давності з моменту прийняття Солочинською сільською радою рішення про надання земельної ділянки ОСОБА_9 для забудови, про що позивачу було відомо з 25.07.2000 р., колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що по - перше, 15.01.2012 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", пунктом 2 якого внесені зміни до Цивільного кодексу України, зокрема, виключено пункт 4 частини 2 статті 268 цього Кодексу, якою передбачалось, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. При цьому, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. По - друге, рішення сільської ради від 25.07.2000 р., на яке посилається скаржник відсутнє в матеріалах справи.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 р. у справі № 907/206/14 та рішення господарського суду Закарпатської області від 27.05.2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Касаційну скаргу задовольнити.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач