Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року Справа № 910/10885/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кочерової Н.О. (доповідач),суддівАкулової Н.В., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.11.2015у справі№ 910/10885/15 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"доприватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4,простягнення страхового відшкодування у розмірі 20 676,00 грнза участю представників сторін:

від позивача: Соколовська Я.В., дов. від 01.02.2016

від відповідача: не з'явилися

від третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" звернулося до господарського суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" про стягнення страхового відшкодування у розмірі 20 676,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що виплативши своєму страхувальнику відповідно до договору страхування наземного транспорту № 206-03733-11 від 15.12.2011 страхове відшкодування в розмірі 35 521,10 грн, він набув на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право зворотної вимоги до відповідальної за заподіяний збиток особи, якою є відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у вчиненні ДТП особи, та який зобов'язаний відповідно до вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодувати позивачу понесені збитки у розмірі виплаченого страхового відшкодування. За твердженням позивача, відповідач виплатив йому лише частину понесених витрат, у зв'язку з чим він просить стягнути з відповідача недоплачену частину страхового відшкодування за вирахуванням франшизи, передбаченої полісом відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2015 (суддя Спичак О.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "СК "Українська страхова група" на користь ТДВ "СК "Індіго" 1 420,68 грн страхового відшкодування та 125,54 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТДВ "СК "Індіго" на користь ПАТ "СК "Українська страхова група" 5 867,12 грн витрат на оплату експертизи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 (склад колегії суддів: Пашкіна С.А. - головуючий, Баранець О.М., Сітайло Л.Г.) апеляційну скаргу ТДВ "СК "Індіго" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2015 - без змін.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у вчиненні ДТП особи, відповідно до ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зобов'язаний в порядку заявленої до нього позивачем зворотної вимоги відшкодувати позивачу збитки, понесені останнім у зв'язку з виплатою страхового відшкодування. Однак, за висновком судів, такі збитки мають бути відшкодовані відповідачем частково, в межах оціненої шкоди, з урахуванням значення фізичного зносу складових частин тз, чого не було враховано позивачем, та за вирахуванням ПДВ і франшизи. З огляду на викладене, врахувавши висновки проведеної у справі автотоварознавчої експертизи, якою було визначено розмір матеріальної шкоди, заподіяної пошкодженому при ДТП транспортному засобу, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги частково.

В касаційній скарзі товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 ГПК України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 15.12.2011 між товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (страховик, позивач) та ОСОБА_8 (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту № 206-03733-11 (далі за текстом - договір), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим транспортним засобом - автомобілем марки "Porsсhe Сауеnnе", реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно з п. 13 договору строк його дії: з 15.12.2011 по 14.12.2012.

За змістом пп. п. 6.1. п.6 договору дорожньо-транспортні пригоди є страховим випадком.

24.10.2012 на пр. Московському, 20 Б в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Porshe Сауеnnе", р.н. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_9 та автомобіля "Volkswagen", р.н. НОМЕР_1, під керуванням власника автомобіля ОСОБА_4, яка призвела до пошкодження вказаних автомобілів.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 04.12.2012 у справі №3-8196/12 водія автомобіля "Volkswagen", р.н. НОМЕР_1, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП.

24.10.2012 позивача було повідомлено про настання страхового випадку із застрахованим за договором страхування наземного транспорту № 206-03733-11 автомобілем та 25.10.2012 страхувальник подав позивачу заяву на виплату страхового відшкодування.

Відповідно до звіту про оцінку майна № 854 від 01.11.2012, складеного на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Сальватор", вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Porshe Сауеnnе", р.н. НОМЕР_1, та вартість матеріального збитку, завданого власнику вказаного автомобіля в результаті пошкодження автомобіля склав 35 521,10 грн.

Зазначена вище ДТП відповідно до умов договору страхування наземного транспорту № 206-03733-11 від 15.12.2011 та норм чинного законодавства України визнана позивачем страховим випадком, про що страховиком було складено страховий акт № 16450/206 від 07.12.2012, відповідно до якого страхувальнику було призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 35 521,10 грн.

На виконання умов вказаного договору страхування, на підставі заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування та страхового акту позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 35 521,10 грн безпосередньо страхувальнику, що підтверджується видатковим касовим ордером від 07.12.2012.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на момент спричинення ДТП - 24.10.2012 цивільно-правова відповідальність винної у вчиненні ДТП особи - ОСОБА_4 під час експлуатації автомобіля "Volkswagen", р.н. НОМЕР_1, була застрахована відповідачем відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/6862271. Згідно із зазначеним полісом ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, склав 50 000,00 грн, франшиза - 510,00 грн; строк дії полісу з 06.04.2012 по 05.04.2013.

Після виплати своєму страхувальнику страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальність винної у вчиненні ДТП особи, з вимогою про відшкодування шкоди в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".

Однак, відповідач, здійснивши власний розрахунок вартості відновлювального ремонту автомобіля "Porshe Сауеnnе", р.н. НОМЕР_1, із застосуванням коефіцієнту фізичного зносу його складових, сплатив позивачу страхове відшкодування лише частково, у розмірі 13 359,67 грн.

У зв'язку з неповною сплатою відповідачем вартості заподіяних збитків, позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача у даній справі про стягнення з останнього невиплаченої частини страхового відшкодування у розмірі 20 676,00 грн, за вирахуванням франшизи, передбаченої полісом відповідача.

Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, після виплати позивачем страхового відшкодування за шкоду, завдану 24.10.2012 внаслідок ДТП автомобілю "Porshe Сауеnnе", р.н. НОМЕР_1, до позивача перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник позивача мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується відповідачем, останній станом на дату виникнення ДТП - 24.10.2012 був страховиком цивільно-правової відповідальності ОСОБА_4 - водія автомобіля "Volkswagen", р.н. НОМЕР_1, за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації ним вказаного автомобіля марки згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів №АВ/6862271.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 36.4. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

Врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності власника автомобіля "Volkswagen", р.н. НОМЕР_1, ОСОБА_4, є відповідальним за завдану останнім внаслідок ДТП власнику автомобіля "Porshe Сауеnnе", р.н. НОМЕР_1, шкоду, оскільки відповідно до укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (поліс №АВ/6862271) відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Однак, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Розмір страхового відшкодування було визначено позивачем у даній справі відповідно до умов договору страхування наземного транспорту № 206-03733-11 від 15.12.2011, укладеного між ним та його страхувальником - ОСОБА_8, тобто було здійснено добровільне страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 25 вказаного Закону виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката).

Таким чином, згідно з положеннями Закону України "Про страхування" сторони договору добровільного страхування мають можливість самостійно визначати умови здійснення страхових виплат, в т.ч. і встановлювати порядок визначення суми страхового відшкодування. Ні вказаний закон, ні чинне законодавство України не зобов'язує страховика за договором добровільного страхування наземного транспорту обов'язково враховувати коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу при визначенні страхового відшкодування.

Відповідно до умов договору страхування наземного транспорту № 206-03733-11 від 15.12.2011 страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку скласти страховий акт та здійснити виплату страхового відшкодування або повідомити страхувальника про відмову у виплаті у строки, передбачені цим договором.

Згідно з п. 22.3. договору при визначенні суми страхового відшкодування у разі пошкодження застрахованого тз у розрахунок приймається розрахункова вартість його відновлення. Розмір страхового відшкодування визначається наступним чином: до вартості ремонтно-відновлювальних робіт додається вартість необхідних для ремонту матеріалів та вартість складових, що підлягають заміні під час ремонту, вираховується франшиза, всі несплачені страхувальником суми страхової премії, суми, отримані від інших страховиків за аналогічними договорами страхування цього тз, суми, отримані від третіх осіб, відповідальних за заподіяний збиток, якщо такі суми були одержані до моменту виплати страхового відшкодування.

При цьому, в пункті 8 договору сторони між собою погодили не враховувати амортизаційний знос транспортного засобу при визначення розміру страхового відшкодування, що також було відображено в розрахунку страхового відшкодування, який є невід'ємною частиною страхового акту № 16450/206 від 07.12.2012, та в звіті про оцінку майна № 854 від 01.11.2012 (п. 3 звіту), складеного на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Сальватор".

Крім того, положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" передбачають перехід до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, права вимоги до відповідальної за завдані збитки особи саме в межах фактичних затрат страховика на виплату страхового відшкодування, доказом яких у даній справі є саме видатковий касовий ордер ТДВ "СК "Індіго" від 07.12.2012 (а.с. 27).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15.04.2015 у справі № 910/7163/14.

Однак, наведеного вище не було враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у даній справі.

З огляду на викладене, відповідач в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" має повністю відшкодувати позивачу збитки, понесені останнім у зв'язку з виплатою страхового відшкодування за договором страхування наземного транспорту № 206-03733-11 від 15.12.2011, однак, в межах визначеного в полісі ОСЦПВ ліміту відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну потерпілого, та за вирахуванням встановленої в полісі франшизи.

Враховуючи те, що фактичні затрати позивача в сумі 35 521,10 грн були лише частково відшкодовані відповідачем - в сумі 13 359,67 грн, то відповідач відповідно до ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та вимог Закону України Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має сплатити позивачу невиплачену частину страхового відшкодування. Оскільки заявлена позивачем до стягнення сума страхового відшкодування в розмірі 20 676,00 грн не перевищує встановленого в полісі ОСЦПВ ліміту відповідальності відповідача та заявлена за вирахуванням визначеої полісом франшизи в розмірі 510,00 грн, то позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте таким обставинам була дана неправильна юридична оцінка та невірно застосовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення з прийняттям нового рішення у справі про задоволення позовних вимог повністю.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі № 910/10885/15 скасувати та прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, 32, літ А, ідентифікаційний код 30859524) на користь товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка,1, ідентифікаційний код 33831166) 20 676,00 (двадцять тисяч шістсот сімдесят шість) грн страхового відшкодування та 1 827,00 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору за подання позовної заяви, 2 009,70 грн. (дві тисячі дев'ять гривен сімдесят копійок) судового збору за подання апеляційної скарги та 2 192,40 грн (дві тисячі сто дев'яносто дві гривні сорок копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду першої інстанції видати відповідні накази.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Н. Акулова

В. Саранюк