Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 920/1276/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Поляк О.І. (доповідач),суддів :Бакуліної С.В., Грейц К.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Сумихімпром"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015у справі№ 920/1276/15 Господарського суду Сумської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Сумихімпром"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Родючість"простягнення 19 990 грн,

за участю представників

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Веремюк А.В.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.10.2015 у справі № 920/1276/15 (суддя Лугова Н.П.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 (головуючий суддя - Істоміна О.А., судді - Потапенко В.І., Тарасова І. В.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 22.10.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 у справі № 920/1276/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Сумихімпром" у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У призначене судове засідання з'явився представник відповідача. Представники позивача своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 30.08.2000 між Відкритим акціонерним товариством "Сумихімпром" (попередня назва) - орендодавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Родючість" - орендар, було укладено договір оренди від № 1613/1, відповідно до розділу 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно згідно з додатком № 1 , що розташоване за адресою: 42350, Сумська область, Сумський район, с. Бездрик, вул. Комсомольська, 27, яке знаходиться на балансі ВАТ "Сумихімпром", вартість якого визначена відповідно до залишкової вартості основних засобів станом на 1 серпня 2000 року і становить 2 382 318,17 грн для проведення господарських робіт з виробництва, переробки та збереження сільськогосподарської продукції.

Згідно з п. 2.1 договору вступ орендаря у володіння та користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акта прийому-передачі вказаного майна.

Пунктом 2.4 договору сторони погодили, що вартість майна, яке передається орендарем орендодавцю, визначається на підставі передаточного балансу та акта оцінки складеного за даними інвентаризації майна на момент припинення договору оренди, звіреного з актом прийому-передачі майна в оренду. Майно вважається поверненим орендодавцеві з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі.

На виконання умов п. 1 вказаного договору сторонами було складено та підписано додаток № 1 до нього, в якому визначено об'єкт оренди у вигляді переліку рухомого майна сільськогосподарського та виробничого призначення (навісна та причіпна техніка, обладнання, устаткування, колісні транспортні засоби сільгосптехніка), що передається в оренду, зокрема: котел К7Д-900 Ж 1998 року випуску, інвентарний № 42400056 та водопідготовка ВПУ-1 1999 року випуску, інвентарний № 00400010.

Факт передачі в оренду майна підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками актом прийому-передачі в оренду майна від 30.08.2000.

01.04.2012 додатковою угодою № 1 до договору оренди від 30.08.2000 № 1613/1 сторони змінили редакцію вказаного договору. Зокрема, відповідно до п. 4.4.2 договору оренди в редакції додаткової угоди № 1 орендар зобов'язаний не допускати погіршення стану об'єкта оренди, утримувати його в належному технічному стані. Згідно з п.п. 4.4.5, 4.4.6 договору орендар в новій редакції орендар зобов'язаний здійснювати за власний рахунок поточний ремонт та профілактичне обслуговування об'єкта оренди, а за необхідності здійснювати усунення несправностей та поломок об'єкта оренди, заміну його деталей та частин, усувати наслідки аварій та пошкоджень об'єкта оренди, що виникли під час його експлуатації. Пунктом 4.4.11 договору в редакції додаткової угоди № 1 сторони погодили, що орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди з вини орендаря. Відповідно до п. 7.4 договору в новій редакції об'єкт оренди повинен бути переданий орендодавцю у тому ж стані, в якому він був переданий в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.

28.02.2013 додатковою угодою № 2 договору оренди від 30.08.2000 № 1613/1 сторони встановили строк дії вказаного договору до 01.03.2014, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань.

13.10.2014 додатковою угодою № 3 до договору оренди від 30.08.2000 № 1613/1 сторони розірвали зазначений договір за взаємною згодою.

Господарськими судами також встановлено, що після припинення договору оренди від 30.08.2000 внаслідок його розірвання сторонами, орендоване майно було повернуто ПАТ "Сумихімпром" 31 липня 2014 року, що підтверджується актом приймання-передачі з оренди котла К7Д-900 Ж від 31.07.2014 та актом приймання-передачі з оренди водопідготовки ВПУ-1 від 31.07.2014.

Як встановлено господарськими судами, відповідно до актів технічного стану котла К7Д-900 Ж та водопідготовки ВПУ-1 від 17.08.2011, складених комісією у складі працівників ПАТ "Сумихімпром" та представників ТОВ "Агрофірма "Родючість", вказані котел та водопідготовка характеризувались як такі, що є придатними для подальшої експлуатації, загальний відсоток зносу котла складав 78,40%, загальний відсоток зносу водопідготовки складав 75,20%.

При цьому, згідно з актами технічного стану котла К7Д-900 Ж та водопідготовки ВПУ-1 від 30.06.2014, складених комісією у складі працівників ПАТ "Сумихімпром" та представників ТОВ "Агрофірма "Родючість", вказаний котел характеризується як придатний для подальшої експлуатації за умови доукомплектації необхідними частинами та проведення обслуговування, загальний відсоток зносу складає 92 %; зазначена водопідготовка характеризується як робоча, яку можна експлуатувати після проведення необхідного ремонту та обслуговування, відсоток зносу складає 89%.

Відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження № 929 від 28.11.2014, проведеного у Сумському відділенні при Харківському науково дослідному інституті судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса на замовлення ПАТ "Сумихімпром", найбільш ймовірний розмір матеріальної шкоди, завданої власнику майна з урахуванням актів технічного стану від 30.06.2014 на момент дослідження складає 19 990 грн, а саме: котла К7Д-900 Ж інв. № 42400056 - 11 800 грн, водопідготовки ВПУ-1 інв. № 00400010 - 8 190 грн.

Вважаючи, що ТОВ "Агрофірма "Родючість" не виконало своїх договірних обов'язків щодо повернення об'єкта оренди у стані не гіршому ніж на момент передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодування орендодавцю збитків у разі погіршення стану об'єкта оренди з вини ТОВ "Агрофірма "Родючість", ПАТ "Сумихімпром" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "Агрофірма "Родючість" про стягнення з останнього на користь ПАТ "Сумихімпром" збитків в розмірі 19 990 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення, який є підставою для притягнення відповідача до цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Зокрема, позивачем не доведено належними та допустимими доказами погіршення стану спірного майна на час його повернення з оренди за актом приймання-передачі з оренди від 31.07.2014 в порівнянні з станом, в якому це майно було передано в оренду відповідачу за актом приймання-передачі від 30.08.2000 поза рівнем нормального фізичного його зносу за досить тривалий термін оренди (13 років і 11 місяців), враховуючи введення в експлуатацію котла К7Д-900Ж за 11 років та 9 місяців до передачі в оренду та введення в експлуатацію ВПУ-1 за 11 років 6 місяців до передачі в оренду відповідачу. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази пошкодження (псування) спірного майна внаслідок дій (бездіяльності) орендаря-відповідача. Крім того, позивачем не подано доказів виникнення протягом дії договору оренди від 30.08.2000 несправностей, поломок, пошкоджень об'єкта оренди, нездійснення яких призвело до зміни у стані майна понад нормативний знос, або доказів звернення позивача до відповідача протягом всього терміну оренди про необхідність проведення поточного чи капітального ремонту спірного майна. Наданий позивачем висновок експертного товарознавчого дослідження спірних об'єктів № 929 від 2811.2014 не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки він не складений за результатами судової експертизи, призначеної за ухвалою суду, а як письмовий доказ не містить відомостей, що мають значення для вирішення спору, зокрема, причин зміни вартості майна та його стану на час передачі в оренду. Крім того, у вказаному висновку містяться припущення про найбільш ймовірний розмір матеріальної шкоди, завданої власнику майна, яке не може буде покладено в основу судового рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 776 Цивільного кодексу України передбачено, що поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При цьому, відповідно до ст. 779 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Отже, лише у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків у вигляді вартості орендованого майна. Аналогічне регулювання орендних правовідносин встановлено ч. 4 ст. 285 Господарського кодексу України, яка передбачає, що орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна лише у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

У разі, якщо майно можна привести у придатний для використання стан, то воно підлягає відновленню за рахунок орендаря, і збитками орендодавця буде лише вартість такого відновлення за умови відмови орендаря від усунення власними силами погіршення речі.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Таким чином, відшкодування збитків - міра господарсько-правової відповідальності, яка полягає у застосуванні до учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності негативних наслідках, спрямованих на відновлення майнового стану потерпілої сторони. Відшкодування збитків має компенсаційний характер, і не може призводити до безпідставного збагачення. При цьому, збитки, що підлягають відшкодуванню правпорушником можуть бути реальними, тобто тими витратами, які управнена сторона зробили або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати) або у вигляді неодержаних доходів чи компенсації моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, в обгрунтування позовних вимог ПАТ "Сумихімпром" посилається на погіршення стану орендованого майна у зв'язку з неналежною його експлуатацією відповідачем, що, на думку позивача, підтверджується актами технічного стану котла К7Д-900 Ж і водопідготовки ВПУ-1 від 17.08.2011 та від 30.06.2014, висновком експертного товарознавчого дослідження № 929 від 28.11.2014 у яких зафіксовано стан та відсоток зносу спірного майна, а також визначено розмір збитку як різницю ринкової вартості такого майна з урахуванням нормативного зносу та ринкової вартості вказаного майна з урахуванням фактичного зносу на момент складання висновку.

Разом з тим, господарськими судами попередніх інстанцій не встановлено, що орендоване майно знищено або пошкоджено настільки, що відновлення його неможливе, а відтак у позивача не виникло право на відшкодування вартості орендованого майна.

Крім того, господарськими судами не встановлено, що позивачем зроблені, або мають бути зроблені витрати, пов'язані із відновленням порушеного права, зокрема витрати на ремонт або доукомплектування спірного майна необхідними для подальшої експлуатації частинами.

Таким чином, оскільки відшкодування збитків полягає у відновленні майнового стану потерпілої особи, а не у її безпідставному збагаченні, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів у вигляді вартості пошкодженого орендованого майна, вирахованої як різниці ринкової вартості такого майна з урахуванням нормативного зносу та ринкової вартості вказаного майна з урахуванням фактичного зносу на момент складання висновку, є незаконними.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 у справі № 920/1276/15 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" - без задоволення.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 у справі № 920/1276/15 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 у справі № 920/1276/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

К.В. Грейц