Історія справи

Постанова ВГСУ від 01.06.2016 року у справі №25/5005/3077/2012
Ухвала КГС ВП від 19.03.2018 року у справі №25/5005/3077/2012
Постанова ВГСУ від 03.12.2014 року у справі №25/5005/3077/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 25/5005/3077/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Гольцової Л.А., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської радина постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2015та на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2015у справі№25/5005/3077/2012 господарського суду Дніпропетровської області за позовомПрокурора міста Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, в особі Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської радидоОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Каверіна 1"простягнення 247 901,46 грн.в судовому засіданні взяли участь представники: - прокуратури Попенко О.С., - Дніпропетровської м/р повідомлений, але не з'явився, - КП "Теплоенерго" Дніпропетровської м/р повідомлений, але не з'явився, - ОСББ "Каверіна 1" Вдовін М.М., Трубіцина Н.М.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2015 у справі №25/5005/3077/2012 (суддя Ярошенко В.І.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 (судді: Прокопенко А.Є., Дмитренко Г.К., Крутовських В.І.), відмовлено в задоволенні позову прокурора міста Дніпропетровська, поданого в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, в особі Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради, до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Каверіна 1" про стягнення 247 901,46 грн.

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради в особі Комунального підприємства "Теплоенерго" про стягнення з ОСББ "Каверіна 1" заборгованості за договором на відпуск теплової енергії для потреб опалення №356 від 01.12.2008 у розмірі 247 901,46 грн. за період з грудня 2008 року по грудень 2010 року.

При здійсненні первісного розгляду даної справи, господарським судом Дніпропетровської області було частково задоволені позовні вимоги прокурора та вирішено стягнути з відповідача 137 012,38 грн. заборгованості за вказаним договором на відпуск теплової енергії.

За результатами перегляду вказаного рішення у судом апеляційної інстанції, Дніпропетровським апеляційним господарським судом винесено постанову, якою рішення місцевого господарського суду скасовано частково та прийнято нове рішення, яким стягнуто з відповідача 242 523,51 грн. заборгованості.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2014 вказані рішення та постанову скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

При цьому, скасовуючи вказані судові рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що судами не було досліджено усіх передбачених сторонами у договорі умов щодо обліку та розрахунку вартості поставленої та спожитої теплової енергії у сукупності, в залежності від наявності /відсутності/ комерційних приладів обліку, місця їх встановлення (при наявності).

За результатами нового розгляду даної справи, суд першої інстанції відмовив у позові, при цьому виходив з наступних підстав: по-перше, позивачем всупереч вимог місцевого господарського суду не надано доказів правомірності встановлення та експлуатації приладів обліку ТРП 15 та 9, зокрема, доказів занесення вказаних приладів обліку до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або тих, що пройшли державну метрологічну атестацію, актів прийняття в експлуатацію вказаних приладів обліку. По-друге, у розрахунку суми позовних вимог позивач зазначає, що заборгованість відповідача розрахована на підставі показників спожитої теплової енергії згідно з приладами обліку, розподілених у процентному співвідношенні від загального теплопостачання відповідно до займаної площі. Ухвалами місцевого господарського суду зобов'язано позивача надати копії договорів на постачання теплової енергії з юридичними особами за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна, 1 у спірний період. Позивачем надано договори на постачання теплової енергії у спірний період, укладені з юридичними особами, серед яких так і немає договору з ДГУ УМВС України та доказів відключення ДГУ УМВС України від теплових мереж. По-третє, позивачем у розрахунку заборгованості не враховано, що деякі квартири у будинку відключені від мережі централізованого опалення, а отже площі цих квартир не повинні бути враховані при розподілі теплової енергії. Встановивши наведене, господарський суд зазначив, що не має можливості достовірно встановити фактичну займану опалювальну площу приміщень відповідача, що, відповідно, унеможливлює дійти висновку про правомірність нарахування позивачем відповідачу спірної заборгованості.

Крім того, як зазначив місцевий суд, надані позивачем акти використання теплової енергії з грудня 2008 року по жовтень 2010 року, не можуть бути враховані місцевим господарським судом, оскільки деякі з них мають виправлення числових показників, і ці виправлення не завірені належним чином відповідно до п. 4.2. наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 "Про затвердження Положень про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін вказане рішення місцевого господарського суду, повністю погодився із підставами його винесення та висновками суду першої інстанції. При цьому, відхиляючи надані позивачем та прокурором до суду апеляційної інстанції акти прийомки вузла обліку теплової енергії на комерційний облік по вводам ТРП 9 та 15, копії витягів з робочих проектів на монтаж приладу обліку теплової енергії з відомостями про державну повірку по ТРП 9 та 15, паспорти на "Преобразователь расхода электромагнитный №80-В №114419, 80-В №114418, 80-В №114414, №80-В №114415", суд апеляційної інстанції виходив з того, позивачем не доведено неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції, а доводи позивача про невитребування судом першої інстанції доказів на підтвердження знаходження приладів обліку в Державному реєстрі вимірювальної техніки або на підтвердження державної метрологічної атестації вказаних приладів спростовуються, як зазначив апеляційний господарський суд, матеріалами справи.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно з приписами п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Отже, виходячи з приписів процесуального законодавства метою апеляційного суду є розгляд справи по суті повторно за наявними у справі та додатково поданими доказами; відхилення або прийняття додатково поданих доказів має бути обґрунтовано судом, виходячи із пояснень особи щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції; крім того, в кожному конкретному випадку суду апеляційної інстанції слід виходити із того, наскільки такі докази мають значення для справи та чи можливо вирішити вірно справу без них.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.14 №64/366-10.

Як вбачається з матеріалів справи і про що вказувалося у постанові суду касаційної інстанції від 03.12.2014 у даній справі, факт встановлення наявності або відсутності доказів вводу в експлуатацію, метрологічної повірки або занесення до державного реєстру вимірювальної техніки приладів обліку теплової енергії (ТРП 9 та 15) є одним із важливих фактів для вирішення даного спору, оскільки наявність або відсутність відповідних доказів безпосередньо впливає на правильність вирішення даного спору про стягнення з відповідача заборгованості за отриману теплову енергію, розрахунок якої (заборгованості) може відбуватися декількома способами відповідно до п.п. 17 та 20 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, а саме: за наявності приладів комерційного обліку - за показами цих приладів, за відсутності цих приладів (або у разі їх пошкодження, тощо) - за визначеними у договорі навантаженнями з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи надані позивачем та прокурором до суду апеляційної інстанції документи з обґрунтуванням їх неподання до місцевого господарського суду з підстав невитребування їх судом (зокрема, доказів здійснення метрологічної повірки та занесення до державного реєстру вимірювальної техніки ТРП 9 та 15), виходив з того, що місцевим судом витребувалися відповідні документи, про що свідчить ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2015. Водночас, такі висновки є передчасними, оскільки, як вбачається із вказаної ухвали, про надання доказів метрологічної повірки та занесення до Державного реєстру вимірювальної техніки в зазначеній ухвалі не йдеться, що не було враховано судом апеляційної інстанції та призвело до позбавлення однієї із сторін права на доведення в суді переконливості своїх доводів за допомогою належних та допустимих доказів, позаяк суд касаційної інстанції схиляється до думки про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повторного розгляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами, передбаченими статтею 101 ГПК України.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки суду першої інстанції, покладеними в основу прийняття рішення, з якими погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п. 4 вказаної постанови пленуму).

Судами попередніх інстанцій не дотримано вказаних вимог щодо прийняття судового рішення, виходячи з наступного.

Так, як вказувалося вище, однією з підстав для відмови у позові став висновок місцевого господарського суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що у розрахунку суми позовних вимог позивачем зазначено, що заборгованість відповідача розрахована на підставі показників спожитої теплової енергії згідно з приладами обліку, розподілених у процентному співвідношенні від загального теплопостачання відповідно до займаної площі споживачів, однак, позивачем не враховано, що деякі квартири у будинку відключені від мережі централізованого опалення, а отже, площі цих квартир не повинні бути враховані при розподілі теплової енергії.

З приводу вказаного висновку суд касаційної інстанції зазначає наступне.

В силу ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до приписів ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 01.12.2008 був укладений договір на відпуск теплової енергії для потреб опалення. Крім того, сторонами був підписаний додаток №1 до цього договору - Розрахунок вартості теплової енергії.

Як вбачається з вказаного додатку, зокрема, з розділу "Вихідні дані", сторонами була погоджена загальна опалювальна площа приміщень, що розташовані на вулиці Каверіна 1 у місті Дніпропетровську, і відповідно куди, згідно з розділом 1 договору, постачальник (позивач) здійснює відпуск теплової енергії для потреб опалення споживачу (відповідачу) по його об'єктах, розміщених за вказаною адресою, річне теплове навантаження на об'єкти опалення, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, роблячи висновок про те, що позивачем у розрахунку не враховано, що деякі квартири у будинку відключені від мережі централізованого опалення, а отже площі цих квартир не повинні враховуватись при розподілі теплової енергії, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи вносилися сторонами договору №356 від 01.12.2008 зміни до додатку №1 до договору в частині зменшення чи збільшення, узгоджених сторонами опалювальних площ, річного теплового навантаження, тощо, вказаних у цьому додатку, та чи є можливим зменшення в односторонньому порядку позивачем узгоджених сторонами умов договору при здійсненні розрахунку заборгованості за отриману та спожиту теплову енергію.

Крім того, роблячи висновок про неврахування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості площ квартир, що були відключені від системи централізованого теплопостачання, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каверіна 1, суди попередніх інстанцій не дослідили наданих позивачем пояснень щодо порядку обліку поставленої та спожитої теплової енергії та наявності приладів обліку теплової енергії та їх балансової належності (а.с. 2-4, том 7), в яких позивачем представлено порядок (приклад) здійснення нарахування поставленої та спожитої теплової енергії, та не зробили відповідних висновків щодо можливості врахування чи неврахування позивачем займаних споживачами теплової енергії площ при визначенні розміру заборгованості відповідача, чи врахування позивачем площ при здійсненні розрахунку мало місце лише при визначенні кількості теплової енергії здійсненого розрахунковим методом.

До того ж, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про неврахування при розгляді даної справи актів використання теплової енергії за період з грудня 2008 року по жовтень 2010 року з підстав наявності в них виправлень числових показників, не завірених (виправлень) відповідно до п. 4.4. наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 "Про затвердження Положень про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", оскільки судами не перевірено чи всі акти використання теплової енергії за період з грудня 2008 року по жовтень 2010 року містять виправлення числових показників, та не надано пояснень неможливості врахування актів, які не містять жодних виправлень.

Крім того, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстаній про неподання позивачем на вимогу суду договору про постачання теплової енергії укладеного з ДГУ УМВС України, оскільки такий висновок спростовується матеріалами даної справи та свідчить про порушення судами ст. 4-7 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Вищий господарський суд України дійшов висновку, що під час здійснення судами першої та апеляційної інстанцій нового розгляду даної справи, в порушення ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, не були досліджені та встановлені обставини, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд, а саме: не було досліджено усіх передбачених сторонами у договорі умов щодо обліку та розрахунку вартості поставленої та спожитої теплової енергії у сукупності, в залежності від наявності /відсутності/ комерційних приладів обліку, місця їх встановлення (при наявності).

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 у справі №25/5005/3077/2012 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2015 скасувати і справу направити на новий розгляд господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Л.А. Гольцова

В.І. Картере