Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року м. Київ К/9991/41116/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Кошіля В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 по справі №2-а-17/10/1970 (№21659/10/9104) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.02.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011, у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 05.07.2011 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.08.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, вимог Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 №746/99, підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», вимог Закону України «Про податок на додану вартість», статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією проведена виїзна планова документальна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2009.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимоги підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 , підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пунктів 9.3, 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 7.1 статті 7, пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб.

За результатами перевірки Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт від 07.05.2009 №3854/17-426/НОМЕР_1 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.06.2009 №0000861704/034285, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 221322,00грн., в тому числі 144261,00грн. основного платежу та 77061,00грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 01.06.2009 №0000921704/034284, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1156,00грн.

Згідно частини другої статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Відповідно до пункту 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат i сплаченого податку за звітний рік або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснював облік доходів і витрат у періодах перебування на спрощеній системі обліку та звітності (I - III квартали 2006 року, 2007-2008 роки та I квартал 2009 року) у книзі обліку доходів і витрат, яка зареєстрована в податковому органі 28.01.2005 за №123. Під час переходу на загальну систему оподаткування 13.10.2006 позивачу була видана книга обліку доходів і витрат за №288. В IV кварталі 2006 року позивачем задекларовано 14679,00грн. валового доходу від зайняття торгівельною діяльністю та 14399,00грн. витрат, пов'язаних з одержанням цього доходу. Разом з тим, документів, які б підтверджували понесені витрати позивач не надано.

За таких обставин, податковим органом правомірно розраховано оподатковуваний дохід позивача за IV квартал 2006 року відповідно до вимог законодавства виходячи з розміру валового доходу за вказаний період в розмірі 12233,00грн. та норм витрат від торгівельної діяльності в розмірі 25%, що склали 3058,00грн.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 01.06.2009 №0000921704/034284.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 01.06.2009 №0000861704/034285 колегія суддів зазначає наступне.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» ґрунтуються на тому, що перебуваючи на спрощеній системі оподаткування за період з 1 січня по 30 вересня 2006 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 отримав виручку від реалізації товарів на суму 481602,00 грн. Сума здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищувала 300000,00грн., а тому позивач зобов'язаний був зареєструватись платником ПДВ до 20 жовтня 2006 року.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01.06.2009 №0000861704/034285, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем не виконано вимог законодавства щодо обов'язкової реєстрації платником податку на додану вартість.

Проте, суд касаційної інстанції з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується та вважає їх помилковими з наступних підстав.

При вирішенні питання щодо виникнення у позивача обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з поставки послуг (товарів) таким податком, слід керуватися Законом України «Про податок на додану вартість», який визначає порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Суб'єкт підприємницької діяльності підпадає під загальні Закону України «Про податок на додану вартість», а отже, є платником ПДВ, якщо відповідає одній із наведених у пункті 2.1 статті 2 цього Закону ознак платника податку, а саме: здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Перелік підстав, за яких підприємець підлягає обов'язковій реєстрації як платник ПДВ, визначено у пункті 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Так, обов'язковою реєстрацією є реєстрація підприємця, у якого загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Закону, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 300000,00грн. (без урахування ПДВ) (пп. 2.3.1 цього пункту Закону України «Про податок на додану вартість»).

Абзацом другим пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Відповідно до статті 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 №746/99 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на додану вартість.

Таким чином, положення Закону України «Про податок на додану вартість» щодо оподаткування поставок товару (послуг) не можуть поширюватися на платника, який перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Тобто, лише з моменту переходу платника на загальну систему оподаткування на нього починають розповсюджуватись положення Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема, підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону щодо підстав для обов'язкової реєстрації платником податку.

Відповідно, у разі, коли з моменту переходу особи на загальну систему оподаткування допущено перевищення операції з поставки товарів (послуг) сукупно протягом останніх дванадцяти календарних місяців 300000,00грн. (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником та сплатити податок на додану вартість, починаючи з операції, за якою відбулось перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перейшов на загальну систему оподаткування 1 жовтня 2006 року, а тому виручка, отримана ним у період перебування на спрощеній системі оподаткування, не може враховуватися для визначення обсягу оподатковуваних операцій з поставки товарів відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 кону України «Про податок на додану вартість».

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення від 01.06.2009 №0000861704/034285 є протиправним.

Враховуючи викладене, рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01.06.2009 №0000861704/034285 підлягають скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 по справі №2-а-17/10/1970 (№21659/10/9104) скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01.06.2009 №0000861704/034285, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення рішення від 01.06.2009 №0000861704/034285.

В решті позовних вимог постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 по справі №2-а-17/10/1970 (№21659/10/9104) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Т.М. Шипуліна

Судді: Л.І. Бившева

В.В. Кошіль