Історія справи

Постанова ВАСУ від 16.03.2016 року у справі №2а-3826/10/0270
Постанова ВАСУ від 16.03.2016 року у справі №2а-3826/10/0270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. Київ К/9991/56937/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Шевчук П.О.,

за участю:

представника позивача - Пізюка О.В.,

представника відповідача - Зюбанова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року

та на додаткову постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року

у справі № 2-а-3826/10/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Україна»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у місті Вінниці (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 вересня 2010 року № 0000482300/0, № 0000492300/3, №0000502300/3.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року позов був задоволений повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 вересня 2010 року № 0000482300/0, № 0000492300/3, №0000502300/3.

Додатковою постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року заяву ТОВ «Барлінек Україна» про винесення додаткового судового рішення було задоволено. Стягнуто Державного бюджету України на користь ТОВ «Барлінек Україна» судові витрати в розмірі 30362,00 грн. шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України з рахунку Вінницької ОДПІ ДПС.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року додаткову постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року було залишено без змін.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі Вінницька ОДПІ ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В касаційній скарзі Вінницька ОДПІ ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Барлінек Україна» про винесення додаткового судового рішення відмовити.

У запереченні на касаційні скарги ТОВ «Барлінек Україна», посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року, а також додаткову постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року залишити без змін.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - Вінницьку ОДПІ ДПС його правонаступником - Вінницькою ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року задоволенню не підлягає, а касаційна скарга Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області на додаткову постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПА у Вінницькій області провела позапланову виїзну перевірку ТОВ «Барлінек Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2009 року, з податку на додану вартість за період з 01 травня 2009 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої був складений акт від 12 січня 2010 року № 2/23/33088794.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені, зокрема: вимоги підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 226530,00 грн., в тому числі: за 2008 рік - 114280,00 грн., за 9 місяців 2009 року - 112250,00 грн.; вимоги статті 7 Закону України «Про плату за землю», в результаті чого занижено плату за землю в сумі 448488,80 грн., у тому числі: за 2008 рік - 228371,48 грн., за 9 місяців 2009 року - 220117,32 грн.; вимоги статті 21 Закону України «Про орендну землі», статті 13 Закону України «Про плату за землю», в результаті чого занижено орендну плату за землю в сумі 289664,04 грн., в тому числі: за 2008 рік - 204418,56 грн., за 9 місяців 2009 року - 185245,48 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: перевіркою повноти визначення позивачем скоригованого валового доходу за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2009 року було встановлено завищення задекларованих ТОВ «Барлінек Україна» доходів на загальну суму 12872,00 грн., яке було визначене на підставі співставлення даних первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку із даними, задекларованими у деклараціях з податку на прибуток підприємства; перевіркою повноти визначення позивачем скоригованих валових витрат за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2009 року було встановлено завищення задекларованих ТОВ «Барлінек Україна» валових витрат на загальну суму 918990,00 грн., яке було визначене на підставі співставлення даних первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку із даними, задекларованими у деклараціях з податку на прибуток підприємства; у періоді, який перевірявся, позивач занизив податок на землю на загальну суму 448488,80 грн. за земельну ділянку, розташовану по вул. Чехова, 7 у м. Вінниці, площею 6,3690 га (цільове призначення: для потреб промисловості), яка належить йому на праві власності та яка була передана в оренду ТОВ «Барлінек Україна» згідно з договором оренди землі № 2 від 01 травня 2006 року, оскільки відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого спільним наказом Міністерства аграрної політики України, Української академії аграрних наук, Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 27 січня 2006 року № 18/15/21/11, у випадку передачі земель під найм юридичним особам застосовується коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки 2,5; у періоді, який перевірявся, позивач занизив орендна плату за землю на загальну суму 389664,04 грн. за земельну ділянку, розташовану по вул. Чехова, 7 у м. Вінниці, площею 5,7835 га (цільове призначення: для виробничих потреб), яка була орендована ним у Вінницької міської ради згідно договору оренди від 05 липня 2006 року та яка була передана в суборенду ТОВ «Барлінек Україна» згідно з договором оренди землі від 31 липня 2006 року, оскільки у випадку передачі в суборенду земель державної та комунальної власності орендна плата повинна нараховуватись з урахуванням індексу інфляції.

На акт перевірки позивачем були подані заперечення, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін.

14 вересня 2010 року ДПІ у м. Вінниці на підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000482300/3, яким згідно підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Барлінек Україна» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на прибуток у розмірі 217320,00 грн., у тому числі: 138598,00 грн. - за основним платежем, 78722,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

14 вересня 2010 року ДПІ у м. Вінниці на підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000492300/3, яким згідно підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Барлінек Україна» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: земельний податок у розмірі 672733,20 грн., у тому числі: 448488,80 грн. - за основним платежем, 224244,40 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

14 вересня 2010 року ДПІ у м. Вінниці на підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000502300/3, яким згідно підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Барлінек Україна» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: земельний податок у розмірі 584496,06 грн., у тому числі: 389664,04 грн. - за основним платежем, 194832,02 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на висновок судової економічної експертизи від 14 травня 2012 року, наданий судовим експертом Пічкуром Володимиром Михайловичем на виконання вимог ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року, виходив з того, що: факт надання позивачем під час проведення перевірки первинних бухгалтерських документів знайшов своє відображення у акті перевірки, а факт відповідності показників, відображених у первинних бухгалтерських документах та регістрах бухгалтерського обліку, показникам, задекларованим товариством у деклараціях з податку на прибуток, підтверджений висновком судової економічної експертизи, з урахуванням того, що в порушення вимог 2.3.2 пункту 2.3 статті 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у акті перевірки відсутні будь-які посилання на зміст порушень позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також на господарські операції, по яких виявлені такі порушення; в матеріалах справи відсутні докази зміни цільового використання земельної ділянки, яка належить позивачу на праві власності, а укладення договору оренди такої земельної ділянки не свідчить про зміну її цільового призначення; пунктом 2 рішення Вінницької міської ради від 25 травня 2006 року № 150 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Барлінек Україна»» міською радою було надано згоду ТОВ «Барлінек Україна» на передачу в суборенду ТОВ «Барлінек Інвест» орендованої земельної ділянки для виробничих потреб, з урахуванням того, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Також, суд першої інстанції, ухвалюючи додаткову постанову, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що витрати позивача про оплату вартості судово-економічної експертизи у розмірі 30362,00 грн. є документально підтвердженими та підлягають стягненню.

Однак, повністю погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та знайшло своє відображення у акті перевірки, будь-яких господарських операцій податковий орган у акті перевірки взагалі не аналізував; будь-яка інформація про порушення позивачем вимог вимоги підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у акті перевірки відсутня; у акті перевірки немає жодних посилань на відсутність у позивача перинних бухгалтерських документів, які підтверджують правомірність формування валових доходів та валових витрат, натомість у пунктах 1.1.1, 3.1.2 акту перевірки було вказано, що перевірка відображених позивачем показників здійснювалась на підставі таких документів: податкових накладних, накладних на видачу та на оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, вантажних митних декларацій, виписок банку.

За визначенням, наведеним у абзаці 2 пункту 3 розділу 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 4 розділу 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 6 розділу 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

При цьому, у підпункті 5.2 пункту 5 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), містяться вимоги до змісту описової частини акту документальної перевірки у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства. Зокрема, за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, акт перевірки взагалі не містить опису змісту порушень позивачем вимог підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Також, у акті перевірки податковим органом не було зазначено про ненадання позивачем первинних документів, а також не складено акту про ненадання позивачем таких документів до перевірки.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

За визначенням, наведеним у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року у даній справі було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Пічкуру Володимиру Михайловичу, на вирішення якої були поставлені наступні питання, зокрема: чи вірно розрахований податок на прибуток в поданих ТОВ «Барлінек Україна» деклараціях з податку на прибуток підприємства за 2008 рік та за 9 місяців 2009 року; чи підтверджуються документально висновки акту ДПА у Вінницькій області № 2/23/33088794 від 12 січня 2010 року «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Барлінек Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2009 року, з податку на додану вартість за період з 01 травня 2009 року по 30 вересня 2009 року» (т.1 арк. справи 171-172).

З метою виконання вимог вказаної вище ухвали судовим експертом до суду першої інстанції було скеровано клопотання від 25 листопада 2010 року за вих. № 05-03/99-10-01 про витребування у ТОВ «Барлінек Україна» документів та регістрів бухгалтерського обліку, а у ДПІ у м. Вінниці - декларацій з податку на прибуток згідно наведеного у клопотанні переліку (т.1 арк. справи 175-179).

Вказані у клопотанні документи були витребувані судом першої інстанції у позивача та відповідача і скеровані судовому експерту (т.1 арк. справи 182-184, 187, 188, 191, 192).

14 травня 2012 року судовим експертом був складений висновок судової економічної експертизи у даній справі, у висновках якого було вказано, що: розрахований ТОВ «Барлінек Україна» податок на прибуток підприємств в поданих до ДПІ у м. Вінниці деклараціях з податку на прибуток підприємства за 2008 рік та за 9 місяців 2009 року документально підтверджується; висновки акту ДПА у Вінницькій області № 2/23/33088794 від 12 січня 2010 року «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Барлінек Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2009 року, з податку на додану вартість за період з 01 травня 2009 року по 30 вересня 2009 року» про заниження ТОВ «Барлінек Україна» податку на прибуток підприємств у сумі 226530,00 грн., у тому числі: за 2008 рік у сумі 1142810,00 грн., за 9 місяців 2009 року у сумі 112250,00 грн. документально не підтверджуються (т.1 арк. справи 200-229).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Статтею 5 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до частин 1- 3 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 21 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення 36 сесії 4 скликання Вінницької міської ради № 1309 від 05 липня 2005 року та згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21 липня 2005 року ТОВ «Барлінек України» придбало у Вінницької міської ради земельну ділянку площею 6,3690 га.

Рішенням Вінницької міської ради від 05 липня 2005 року № 1309 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «Барлінек Україна»» був затверджений проект землеустрою щодо земельної ділянки по вул. Чехова, 7, загальною площею 6,3690 га ТОВ «Барлінек Україна» для промислових потреб, виконаний Подільським державним підприємством геодезії, картографії та кадастру. В додатку до вказаного рішення міської ради від 05 липня 2005 року № 1309 «Пропозиції щодо способів та умов продажу земельної ділянки, розташованої по вул. Чехова, 7 у м. Вінниці, ТОВ «Барлінек Україна», цільове призначення земельної ділянки площею 6,3690 га - потреби промисловості.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порушення платником земельного податку порядку встановлення чи зміни цільового призначення земель не є підставою для визначення суми податкового зобов'язання, а передбачає інші правові наслідки, визначені Земельним кодексом України, з урахуванням того, що будь-яких належних та допустимих доказів зміни позивачем цільового призначення земельної ділянки податковим органом надано не було, тоді як договір оренди земельної ділянки не є підставою для зміни її цільового призначення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) із земельного податку згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до положень статті 125, частини 5 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Частиною 4 статті 2 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 19 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Відповідно до частин 1, 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Абзацами 1, 2 статті 8 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

За приписами частини 1 статті 629, частини 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 05 липня 2006 року між Вінницькою міською радою (орендодавцем) та ТОВ «Барлінек Україна» (орендарем) був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Вінницька міська рада на підставі рішень від 25 травня 2006 року за № 150 та 04 липня 2006 року за № 312 надає, а ТОВ «Барлінек Україна» набуває право на оренду земельної ділянки площею 5,7835 га, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Чехова 7, для виробничих потреб, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 3168179,15 грн. (пункти 1, 3, 5 договору); земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для виробничих потреб (розширення території під розміщення деревообробного заводу) (пункт 8 договору); орендар має право передавати в суборенду земельну ділянку ТОВ «Барлінек Інвест» тільки за згодою орендодавця, передавати в суборенду земельну ділянку або її частину іншим особам у володіння і користування (суборенда) у випадках та на умовах, передбачених законом та рішенням міської ради (пункт 29 договору). Вказаний договір оренди був зареєстрований у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 липня 2006 року за № 040600200098 (т.1 арк. справи 129-133).

У відповідності із пунктом 2 рішення Вінницької міської ради від 25 травня 2006 року №150 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Барлінек Україна» міська рада надала згоду ТОВ «Барлінек Україна» на передачу в суборенду земельної ділянки, розташованої по вул. Чехова, 7, площею 5,7835га для виробничих потреб (розширення території під розміщення деревообробного заводу) ТОВ «Барлінек Інвест».

Відповідно до договору суборенди земельної ділянки від 31 липня 2006 року орендар (ТОВ «Барлінек Україна») на підставі пункту 29 договору оренди земельної ділянки від 21 липня 2006 року № 040600200098 з Вінницькою міською радою та рішення Вінницької міської ради № 312 від 04 липня 2006 року передав, а суборендар (ТОВ «Барлінек Інвест»), набув право на суборенду земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Чехова, 7, площею 5,7835га для виробничих потреб у такому якісному стані без техногенної забрудненості. Згідно із пунктом цього 8 договору земельна ділянка передається в суборенду з метою несільськогосподарського використання для виробничих потреб (розширення території під розміщення деревообробного заводу) (т.1 арк. саправи 135-137).

Згідно з угодою (новацією) від 03 січня 2008 року про внесення змін в договір оренди земельної ділянки у зв'язку із прийняттям рішення Вінницькою міською радою від 19 червня 2007 року № 1109 та введенням в дію нової нормативної грошової оцінки з 01 липня 2007 року орендна плата земельної ділянки обчислюється у наступному порядку: в розмірі 1,5% від 18164816,80 грн. = 272472,26 грн. (для виробничих потреб) в рік; в розмірі 1% від 7568866,45 грн. = 75688,66 грн. (на період будівництва) в рік.

Аналогічні зміни були внесені до договору суборенди від 31 липня 2006 року згідно з додатком № 1 (т.1 арк. справи 139)

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що в податкових деклараціях по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2008 та за 2009 роки розмір орендної плати вказано згідно з умовами договору оренди в сумі 75688,66 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що право передачі земельної ділянки орендарем - ТОВ «Барлінек Україна» в суборенду «Барлінек Інвест» передбачене у пункті 29 договору оренди земельної ділянки, з огляду на що у податкового органу відсутні правові підстави для зміни розміру орендної плати, яка визначена договором на період будівництва (в розмірі 1% від 7568866,45 грн.) в сумі 75688,66грн. в зв'язку із укладенням договору суборенди.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) із орендної плати за землю згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги та, зокрема, вирішуючи питання про судові витрати, суд першої інстанції зобов'язав стягнути на користь ТОВ «Барлінек Україна» судові витрати за проведення судової експертизи у розмірі 30362,00 грн. шляхом їх безспірного списання з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Вінницької ОДПІ ДПС.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що була чинною на дату ухвалення рішення суду першої інстанції) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України (в редакції, що була чинною на дату ухвалення рішення суду першої інстанції) Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Абзацом2 пункту 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (в редакції, що була чинною на дату ухвалення рішення суду першої інстанції), передбачено, що судові витрати, штрафи, виконавчий збір, інші витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, безспірно списуються за кодом економічної класифікації видатків бюджету "Інші видатки". У разі коли у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів боржника зазначений код не передбачений або за таким кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша, ніж сума списання, або на дату надходження платіжної вимоги відсутні відкриті асигнування за даним кодом, безспірне списання судових витрат, штрафів, виконавчого збору, інших витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється стягнення коштів з рахунків боржника.

Враховуючи те, що за правилами Бюджетного кодексу України застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державна казначейська служба України, рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, в частині стягнення судових витрат з видатків державного бюджету, спрямованих на асигнування діяльності Вінницької ОДПІ ДПС, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому в цій частині додаткова постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року підлягають зміні.

Відповідно до частини 1 статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Вінницької МДПІ підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 225, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на додаткову постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року задовольнити частково.

Додаткову постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини додаткової постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року в наступній редакції: «Стягнути Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Україна» судові витрати у розмірі 30362,00 грн.».

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Л.І. Бившева

Судді: А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна