Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/4294/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.12.2011

у справі № 2а/0570/14189/2011 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Група «Енерго»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.12.2011, позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 27.05.2011 №0005841542 та №0003581540.

У касаційній скарзі ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

У зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання суду касаційної інстанції, призначене на 10 годину 15.04.2015, касаційний перегляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для визначення ТОВ «Група «Енерго» податкових зобов'язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, слугували висновки контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 18.05.2011 № 4/15-3/355382005625, про порушення товариством норм підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК), внаслідок чого товариство занизило суми податкових зобов'язань з податку на прибуток у податковому обліку за 1-й квартал 2011 року на 19661493,00 грн. та з податку на додану вартість у податковому обліку за березень 2011 року на 15729194,00 грн. Заниження позивачем сум податку на прибуток на податку на додану вартість, за висновком контролюючого органу, стало наслідком збільшення сум валових витрат та податкового кредиту за вказані податкові періоди за контрагентом ТОВ «ТД «Східвугілля», тоді як витрати на придбання товару (вугілля) не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами. Такий висновок обґрунтований посиланням на отриману під час здійснення заходів податкового контролю інформацію, яка свідчить, що надані позивачем під час перевірки документи, виписані від імені ТОВ «ТД «Східвугілля», підписані особою, не уповноваженою цим товариством на здійснення від його імені операцій з поставки. Джерелом цієї інформації ДПІ вказала свідчення особи, зазначеної в документах як директор ТОВ «ТД «Східвугілля», про її непричетність до фінансово-господарської діяльності товариства, номінальне числення на цій посаді за отриману від інших осіб одноразову грошову винагороду. ДПІ в акті перевірки зробила висновок про не підтвердження реального постачання вугілля від ТОВ «ТД «Східвугілля» на користь позивача як покупця з огляду на відсутність у зазначеного постачальника матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності; приховування особами, які діють від його імені, свого місцезнаходження від контролюючих органів; відсутність в наданих позивачем під час перевірки квитанціях про приймання вантажу для відправлення залізницею інформації щодо нього як вантажоодержувача.

За наслідками перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.05.2011: №0005841542 - про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 15729195,00 грн., у т.ч.: 15729194,00 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0003581540 - про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 19661494,00 грн., у т.ч.: 19661493,00 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на договір № 298е від 30.11.2010 між ТОВ «ТД «Східвугілля» (постачальник) та ТОВ «Група «Енерго» (покупець) на адресу позивача від ТОВ «ТД «Східвугілля» виписані податкові накладні на поставку вугілля марок ОС (0-100), Ж (1-100) та К (0-100) на загальну суму 93009924,00 грн., в тому числі ПДВ 15501654,00 грн.; рахунки-фактури на оплату вугілля цієї вартості; сторони договору підписали акти приймання-передачі вугільної продукції. В розрахунок за вугілля позивач перерахував на рахунок ТОВ «ТД Східвугілля» 73000000,00 грн., на суму 49172,56 грн. грошові зобов'язання припиненні шляхом взаємозаліку однорідних вимог. На підставі вказаних документів позивач задекларував валові витрати за 1-й квартал 2011 року у сумі 78645970,00 грн. та податковий кредит за березень 2011 року у сумі 15729124,00 грн.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до абзаці першого-третього пункту 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 ст. 198 ПК).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення витрат на оплату товару (послуг) до складу валових витрат, а сум ПДВ, сплачених у ціні товару (послуг) до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товару (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений нормами пункту 201.11 ст. 201 ПК) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Згідно з пунктом 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору. у.

Нормою пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за N 1401/18696) (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2011 р. № 1379), встановлено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

В статті 4 цього Закону закріплено, що одним із основних принципів, на яких ґрунтуються бухгалтерський облік та фінансова звітність, є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина 2 ст. 3 цього ж Закону).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ДПІ не доведено обставини, які б могли бути підставою для оцінки договору між позивачем і ТОВ «ТД «Східвугілля» як нікчемного правочину. За висновком суду правомірність декларування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з цим постачальником підтверджується податковими накладними, виписаними відповідно до вимог пункту 200.1 ст. 200 ПК; актами приймання-передачі вугільної продукції позивачем від ТОВ «ТД «Східвугілля»; квитанціями на приймання вантажу на маршрут або групу вагонів, виписаних на відправку залізницею вугільного концентрату, які містять інформацію щодо ТОВ «ТД «Східвугілля» як власника вугілля; посвідченнями про якість вугільного концентрату, платіжними дорученнями.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанції не можна погодитися.

Обґрунтовуючи нікчемність правочину позивача із ТОВ «ТД «Східвугілля», ДПІ, окрім як на неможливість проведення зустрічної звірки цього товариства, посилалась на відсутність основних засобів, трудових ресурсів, транспортних засобів, необхідних для реального виконання господарських операцій з поставки.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленій в іншому судовому рішенні, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Сама по собі наявність у платника податків облікових документів не є безумовним свідченням фактичного виконання поставки товарів, якщо встановлені обставини, що об'єктивно ставлять під сумнів факт поставки, зокрема: відсутність у постачальника основних засобів (виробничих потужностей, складських приміщень), трудових ресурсів, необхідних для реального виконання поставки; оформлення документів з використанням прізвища особи, яка непричетна до здійснення господарських операцій від імені постачальника - суб'єкта підприємницької діяльності.

До справи приєднані письмові пояснення громадянина ОСОБА_4, зазначеного як особа, яка підписала від імені ТОВ «ТД «Східвугілля» документи щодо поставки вугілля, начальнику ВПМ ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька. Згідно з цими поясненнями спростовується його відношення до господарської діяльності вказаного товариства, підписання будь-яких документів від імені останнього (а.с.51, т.5).

Відповідно до частини 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи зміст вказаних статей, суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про неналежність такого доказу, як додані пояснення ОСОБА_4, оскільки інформація, яка в них наведена спростовує достовірність документів, складених з посиланням на виконання поставки позивачу вугілля від ТОВ «ТД «Східвугілля» та свідчить про те, що ці документи не можуть бути підставою для внесення змін у податковому обліку.

Суди попередніх інстанцій, даючи оцінку квитанціями на приймання вантажу на маршрут або групу вагонів як доказам здійснення господарських операцій з поставки вугілля від ТОВ «ТД «Східвугілля» позивачу, внаслідок яких вугілля стало власністю позивача, не звернули увагу на те, що позивач і ТОВ «ТД «Східвугілля» не вказані в них як відправник та/або одержувач вантажу (вугільного концентрату). У всіх приєднаних до справи квитанціях про приймання вантажу відправниками вказані ВАТ ЦЗФ «Калінінська» (станція відправлення Байрак) та ВАТ ЦЗФ «Узловська» (станція відправлення Трудовська) , а вантажоодержувачами - ПАТ «Ясиновський КХЗ» (станція призначення Кринічна) та ЗАТ «Макіївкокс» (станція призначення Ханженково). Ці ж суб'єкти підприємницької діяльності вказані в посвідченнях про якість концентрату як виробники і споживачі вугільної продукції (вугільного концентрату). При цьому в посвідченнях про якість вугільного концентрату є посилання на дані лабораторних досліджень, виконаних лабораторіями ВАТ ЦЗФ «Узловська» та ВАТ ЦЗФ «Калінінська», і про розвантаження вагонів на ПАТ «Ясиновський КХЗ» і ЗАТ «Макіївкокс». Приєднані до справи листи про переадресування вугільного концентрату підтверджують, що між вказаними фактичними виробниками (відправниками) вугільного концентрату і його фактичними покупцями (споживачами) були задіяні ряд суб'єктів господарювання, які фактично не отримували вугільний концентрат, а лише переадресовували його по ланцюгу один одному. Так, в поставці ВАТ ЦЗФ «Узловська» - ЗАТ «Макіївкокс» (ПАТ «Ясиновський КХЗ»), як проміжні ланцюги (посередники) задіяні ДП «Артемвугілля», ДП «Орджонікідзевугілля», ПП «Інвестпром»,ТОВ «ТД «Східвугілля», ТОВ «Група «Енерго», а в поставці ВАТ ЦЗФ «Калінінська» - ЗАТ «Макіївкокс» (ПАТ «Ясиновський КХЗ») - ДП «Дзержинськвугілля», ТОВ «ФК «Стоік», ТОВ «ТД «Східвугілля», ТОВ «Група «Енерго», ЗАТ «Донецький металургійний завод». Підтвердженням того, що фактично між вказаними посередниками мав місце тільки документооборот, є те, що листи про переадресування вантажу між цими посередника виходили однією датою.

Ці обставини у справі суди попередніх інстанцій до уваги, однак, не взяли і не дали їм належної юридичної оцінки. Разом з тим, вони свідчать, що документи, оформлені на поставку вугілля між ТОВ «ТД «Східвугілля» і позивачем, складені з порушенням принципу превалювання сутності над формою. У зв'язку з цим, недивлячись на їх формальну відповідність нормативно встановленим вимогам, вони не можуть бути підставою для внесення до податкового обліку вказаних в них грошових показників. Визнаючи за платниками податків право на зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток та право на податковий кредит, законодавець презумує добросовісне використання цього права.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання і в порушення вищенаведених правових норм зробили помилковий висновок про задоволення позову.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька задовольнити, скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.12.2011.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які приймають участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев