Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2016 р. м. Київ К/800/40673/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 6 липня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (далі - УПФУ) в якому просив: визнати неправомірними дії щодо відмови у перерахунку призначеної йому пенсії згідно статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII) з урахуванням надбавок, передбачених Указами Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (далі - Указ № 173/2002) та від 5 травня 2003 року № 389/2003 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» (далі - Указ № 389/2003), які нараховані позивачу згідно судових рішень починаючи з 13 серпня 2012 року (далі - спірний перерахунок); зобов'язати УПФУ здійснити спірний перерахунок пенсії.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що відмова відповідача у здійсненні спірного перерахунку пенсії не ґрунтується на вимогах закону з огляду на наявність у нього права на такий перерахунок.

Посилаючись на ці обставини, а також вважаючи, що такі дії відповідача порушують його права ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 6 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2015 року, позов задоволено, визнано неправомірними дії та зобов'язано УПФУ здійснити позивачу спірний перерахунок пенсії.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивач має право на спірний перерахунок пенсії, а тому відповідач, відмовляючи у здійсненні такого, діяв всупереч вимог законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини.

Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, позивач з квітня 1984 року по липень 2009 року перебував на військовій службі у Збройних Силах України, яку у період з березня 1992 року по липень 2010 року проходив у військовій прокуратурі Центрального регіону України на посаді військового прокурора гарнізону.

Починаючи з 2009 року ОСОБА_4 призначена і виплачується пенсія за вислугу років у відповідності до статті 50-1 Закону № 1789-XII у розмірі 90 відсотків від суми його місячної (чинної) заробітної плати.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2012 року, зміненою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року, визнано протиправною бездіяльність 19 фінансового відділу Міністерства оборони України та зобов'язано останнього за період з 1 квітня 2006 року до 31 грудня 2007 року здійснити нарахування ОСОБА_4 грошового забезпечення з урахуванням надбавок, передбаченими Указами № 173/2002 і № 389/2003.

На виконання зазначених судових рішень позивачу видана довідка про розмір грошового забезпечення з урахуванням у його складі вищевказаних надбавок.

13 серпня 2012 року позивач звернувся до УПФУ з заявою про перерахунок призначеної йому пенсії згідно згаданої довідки про розмір його грошового забезпечення, однак у здійсненні такого перерахунку пенсії відповідач відмовив.

Так, у відповідності до частин 1, 2 статті 50-1 Закону № 1789-XII (в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії позивачу) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Пенсія за вислугу років, яка призначена позивачу у серпні 2009 року була обчислена виходячи з розміру виплат за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією без урахування надбавок, передбаченими Указами № 173/2002 і № 389/2003, які згідно судових рішень були лише нараховані позивачу, фактично не виплачувались, а також на які не було нараховані і з яких не сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Окрім цього, відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - постанова № 268) грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, та військовослужбовців, осіб начальницького складу, відряджених до органів державної влади та місцевого самоврядування, складається з посадового окладу, інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, установлених у розмірі і порядку, що визначаються законодавством для військовослужбовців. На зазначених осіб не поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ».

Для обчислення розміру складових грошового забезпечення замість надбавки за ранг застосовується розмір окладу за військовим званням.

Згідно з пунктом 15 постанови № 268 умови оплати праці, затверджені цією постановою, застосовуються з 1 січня 2006 року, а для працівників, окремі умови оплати праці яких визначені Указами Президента України, - з 1 квітня після визнання такими, що втратили чинність, цих указів.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки постановою № 268 встановлені нові умови праці працівників прокуратури та нові розміри посадових окладів, не допускається перерахунок грошового забезпечення з урахуванням нових розмірів посадових окладів зі збереженням раніше виплачуваних видів грошового забезпечення, які з 1 квітня 2006 року не застосовуються до осіб офіцерського складу військових прокуратур.

Постановою № 268 з 1 квітня 2006 року не передбачено виплати працівникам прокуратури щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених Указами № 173/2002 і № 389/2003, застосування ж нової структури грошового забезпечення військових прокурорів узгоджується з частиною другою статті 461 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру», згідно з якою на них поширюються всі види забезпечення, встановлені законодавством для офіцерського складу Збройних Сил України (відповідно до пункту 5 постанови № 268 - оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років). Виплати, встановлені Указами № 173/2002 і № 389/2003, стосувалися лише військовослужбовців Збройних Сил України і після 1 квітня 2006 року щодо працівників військових прокуратур не застосовуються.

Тобто, після 1 квітня 2006 року зазначені надбавки не могли входити до складу грошового забезпечення позивача, а тому відповідач, відмовляючи у здійсненні перерахунку пенсії, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суди попередніх інстанцій, визнаючи на підставі приписів частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України преюдиційними обставини, встановлені у постановах Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2012 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року не врахували наступного.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В свою чергу, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Одночасно, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому слід також враховувати вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача права на спірний перерахунок пенсії, оскільки надбавки встановлені Указами № 173/2002 і № 389/2003 хоч і були в судовому порядку нараховані позивачу у 2006, 2007 роках, однак не могли бути включені до складу його грошового забезпечення з огляду на наведені вище положення законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці задовольнити.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 6 липня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2015 року скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало