Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2015 р. м. Київ К/800/11076/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Васильченко Н.В.; Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії, що переглядається за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області на постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 червня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області (далі - Управління ПФ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії.

Зазначав, що у окремі періоди 1981 - 1987 років працював в районах Крайньої Півночі, проте при обчисленні пенсії Управління ПФ відмовляється зарахувати ці періоду стажу з пільговим кратним коефіцієнтом.

Посилаючись на те, що робота в районах Крайньої Півночі підтверджується записами трудової книжки та довідками роботодавця, просив визнати неправомірною відмову Управління ПФ зарахувати до стажу з кратним коефіцієнтом (один рік роботи за один рік та шість місяців) періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 3 червня 1981 року по 4 березня 1982 року та з 25 липня 1983 року по 3 липня 1987 року, а також зобов'язати відповідача здійснити таке зарахування, перерахувати пенсію та виплатити заборгованість за період з 27 травня 2014 року.

Постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що позивач є пенсіонером та знаходиться на обліку в Управлінні ПФ.

При обчисленні пенсії періоди роботи позивача в районах Крайньої Півночі з 3 червня 1981 року по 4 березня 1982 року та з 25 липня 1983 року по 3 липня 1987 року враховані без кратного коефіцієнту.

Рішенням Управління ПФ від 27 травня 2014 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про перерахунок його пенсії із застосуванням кратності до згаданих періодів роботи.

Рішення мотивоване тим, що позивач не укладав строкових трудових договорів.

Задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що укладення строкового трудового договору для отримання пільг при обчисленні стажу не є обов'язковим.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів не погоджується.

За правилами пункту 5 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 110 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 року № 590, робота в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 1 березня 1960 року зараховується в стаж в полуторному розмірі за умови, якщо працівник мав право на пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (далі - Указ).

Відповідно до пункту «д» частини першої цієї статті працівникам, що переводяться, направляються або запрошені на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, зараховується один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що надає право на отримання пенсії через старість і по інвалідності.

Таким чином, для отримання права на пільги, передбачені наведеною статтею, особа повинна була укласти строковий трудовий договір.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує факту відсутності таких договорів.

Доводи позову, з якими погодилися суди, зводяться до посилання на частину другу статті 5 Указу, за правилами якої пільги, передбачені цією статтею, надаються також особам, що прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, за власною ініціативою і уклали строковий трудовий договір про роботу в цих районах.

На думку позивача та судів, зміст цієї норми означає, що відповідні пільги розповсюджуються і на осіб, які уклали строкові договори, і на осіб, які таких договорів не укладали.

Такий висновок є помилковим, оскільки імперативна норма статті 5 Указу передбачає обов'язкове укладення строкового трудового договору для усіх працівників.

При цьому, її частина перша зобов'язує укласти такий договір працівників, що переводяться, направляються або запрошені на роботу в райони Крайньої Півночі, а друга частина - покладає відповідний обов'язок на працівників, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, за власною ініціативою.

З викладеного вбачається, що цей позов не підлягає задоволенню, а рішення судів є незаконними і підлягають скасуванню.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області задовольнити.

Постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 червня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

Н.В.Васильченко

О.В.Кравцов