Історія справи

Постанова ВАСУ від 14.03.2016 року у справі №800/501/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2016 року м. Київ справа № 800/501/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Цуркана М.І. (головуючий), Гончар Л.Я., Конюшка К.В., Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т.,секретар судового засідання - Коцюрба В.М.,

за участю: представників позивача - ОСОБА_6, ОСОБА_7,

представника відповідача - Карлаша Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_9 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення,

у с т а н о в и л а:

25 грудня 2015 року ОСОБА_9 подав до Вищого адміністративного суду України позов до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому, посилаючись на порушення відповідачем порядку дисциплінарного провадження щодо судді, просив визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 18 листопада 2015 року № 3285/дп-15 про направлення рекомендації Вищій раді юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду міста Києва з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги).

Зазначав, що оскаржуване рішення є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на те, що відповідачем: не залишено без розгляду скаргу, яка подана заявником, який не мав на те належних повноважень та після спливу визначеного терміну його діяльності; не вирішено питання застосування строків, в межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ; не дотримано вимог законодавства щодо оформлення та відправлення своїх рішень; зроблено висновок про порушення суддею присяги у зв'язку з тим, що позивач реалізував свої дискреційні повноваження та не вчинив дій поза межами власної компетенції; не дотримано принципу індивідуальної юридичної відповідальності.

У письмових запереченнях представник ВККС, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято у порядку та з урахуванням положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламенту Комісії, тобто в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, зокрема, з урахуванням трьохрічного строку для притягнення судді до відповідальності, просив у задоволенні позову відмовити.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зазначав, що ВККС правомірно прийняла оскаржуване рішення.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі письмові докази, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Свій висновок суд обґрунтовує таким.

Щодо фактичних обставин справи.

Рапортом старшого інспектора ДПС ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві Пікожа Д.В. на ім'я начальника УДАІ ГУ МВС України в м. Києві повідомлено, що 29 грудня 2013 року під час несення служби по вул. Богатирській, 3 о 13 год. 43 хв. за порушення пункту 9.5 Правил дорожнього руху України ним було подано жест про зупинку за допомогою свистка та жезла водію автомобіля «КІА РІО», державний номерний знак НОМЕР_1, який не зупинився та продовжив рух у напрямку м. Вишгорода (а.с. 78).

На підставі вказаного рапорту інспектором дізнання ВДАІ Шевченківського РУ ГУ в м. Києві Самченком А.А. складено протокол про адміністративне правопорушення від 4 січня 2014 року серії АБ2 № 377814 із зазначенням про порушення власником автомобіля ОСОБА_12 пунктів 2.4, 9.5 Правил дорожнього руху України і кваліфікацією таких дій за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; КУпАП) (а.с. 76).

Постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року (а.с. 107 - 110) ОСОБА_12 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, із накладенням стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців. В основу рішення покладено: рапорт працівника міліції; його пояснення в суді про те, що водій автомобіля «КІА РІО», номерний знак НОМЕР_1, не зупинився на законну вимогу і продовжив рух; протокол про адміністративне правопорушення серії АБ2 № 377814. Водночас відхилено доводи ОСОБА_12 і пояснення свідків про відсутність події правопорушення з посиланням на те, що водій намагається ухилитися від відповідальності, а свідки є її близькими особами та особами, що перебувають із нею у дружніх стосунках.

В апеляційній скарзі ОСОБА_12 зазначала, що ніхто з інспекторів ДАІ, які здійснювали патрулювання, не подавав їй знаків чи жестів рукою, жезлом чи свистком, що б свідчило про прийняття інспектором рішення про зупинку її транспортного засобу або пред'явлення їй такої вимоги (а.с. 113 - 118).

Крім того, ОСОБА_12 заявила клопотання про витребування доказів у порядку, передбаченому статтею 268 КУпАП, зокрема інформації стосовно фото та/чи відеофіксації вчиненого нею правопорушення, стосовно часу передачі інспектором ДАІ інформації про відмову зупинки, витребування всіх рапортів та інформації про місце проживання осіб, щодо яких 29 грудня 2013 року за правопорушення на вул. Богатирській, 3 складено рапорти.

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_9 постановою від 19 лютого 2014 року апеляційну скаргу залишив без задоволення (а.с. 129 - 131).

Суддя погодився з доводами, викладеними в рішенні суду першої інстанції, а відхиливши доводи апеляційної скарги, зазначив, що ОСОБА_12 в суді апеляційної інстанції не заперечувала факту руху зі своїми знайомими в групі з двох автомобілів 29 грудня 2013 року по вул. Богатирській в м. Києві в напрямку с. Нові Петрівці та перебування за кермом свого автомобіля. Підтвердила, що до ДАІ її дійсно запрошували в телефонному режимі, однак такий виклик вона залишила без уваги.

На підставі заяви представника ОСОБА_12 від 7 березня 2014 року (а.с. 134) та заяви самої ОСОБА_12 від 12 березня 2014 року (а.с. 141) постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2014 року (а.с. 142 - 143) її звільнено від адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 122-2 КУпАП, на підставі статті 4 Закону України від 21 лютого 2014 року «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

9 жовтня 2014 року до Комісії надійшло звернення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування фактів масового переслідування водіїв, які були учасниками мирних акцій протесту з використанням колісних транспортних засобів, та їх притягнення до адміністративної відповідальності (далі - ТСК) з інформацією про те, що постанова судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_18 від 17 січня 2014 року та постанова судді судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_9 від 19 лютого 2014 року мають явно неправосудний характер, у зв'язку з чим Голова ТСК просив здійснити перевірку викладених фактів щодо дій суддів і відкрити стосовно них дисциплінарне провадження (а.с. 48 - 50).

10 березня 2015 року, за результатами перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, членом ВККС складено висновок з пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно суддів ОСОБА_18 та ОСОБА_9 (а.с. 145 - 149)

26 березня 2015 року Комісія вирішила відкрити дисциплінарну справу стосовно суддів ОСОБА_18 та ОСОБА_9 за зверненням ТСК, про що прийняла відповідне рішення (а.с. 150 - 151).

У своїх поясненнях ОСОБА_9 зазначив, що станом на час винесення постанови, вона відповідала завданням та меті КУпАП, а саме охороні встановленого правопорядку, запобіганню правопорушенням, вихованню особи, яка вчинила адміністративне правопорушення у дусі точного і неухильного додержання законів України. Крім того, в суді апеляційної інстанції не було надано беззаперечних доказів, які б засвідчували сумнівність протоколу про притягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності, рапорту та пояснень старшого інспектора ДПС ВДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві Пікожа Д.В. Зі скаргами на дії працівників міліції ОСОБА_12 не зверталася, про що підтвердила в судовому засіданні.

18 листопада 2015 року ВККС прийняла рішення № 3285/дп-15 про рекомендацію Вищій раді юстиції вирішити питання щодо внесення подання про звільнення ОСОБА_9 з посади судді з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги).

Комісія у своєму рішенні зазначила, що факт вчинення ОСОБА_12 адміністративного правопорушення зафіксований 29 грудня 2013 року рапортом уповноваженого співробітника органів внутрішніх справ, а протокол про адміністративне правопорушення складений 4 січня 2014 року виключно на підставі даних цього рапорту. На думку ВККС, таке фіксування правопорушення не відповідає встановленій законом процедурі притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Також Комісія зазначила, що під час розгляду справи суддя ОСОБА_18 вимог чинного законодавства не дотрималась, визнала ОСОБА_12 винною у скоєнні адміністративного правопорушення та застосувала до неї адміністративне стягнення, не маючи доказів, які б свідчили про її винуватість, а обґрунтування у рішенні винуватості ОСОБА_12 з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами нею та її захисниками іншого взагалі є неприпустимим.

Суддя ОСОБА_9, здійснюючи апеляційний перегляд постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2014 року, не виконав вимоги статті 293 КУпАП, не перевірив законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови та ухвалив рішення, яким залишив її без змін.

За висновком Комісії, судді ухвалили рішення у справі про притягнення ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності з очевидними порушеннями норм процесуального права, принципу законності та принципу верховенства права. Внаслідок таких дій суддів ОСОБА_12 позбавлено права на справедливий суд. Допущені суддею Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_18 та суддею Апеляційного суду м.Києва ОСОБА_9 грубі порушення вимог закону при розгляді справи про притягнення за адміністративне правопорушення ОСОБА_12 за статтею 122-2 КУпАП обґрунтовано викликають сумнів у їх об'єктивності, неупередженості та є несумісними зі званням судді.

Ураховуючи наведене, Комісія дійшла висновку про наявність у діях, зокрема, судді ОСОБА_9 ознак порушення присяги.

Також встановлено, що повноваження ОСОБА_9 щодо здійснення судочинства випливають зі змісту рішення Київської міської ради народних депутатів від 25 жовтня 1994 року № 32, яким його обрано суддею Дарницького районного суду міста Києва; Постанови Верховної Ради України від 23 вересня 1999 року № 1101-XIV про безстрокове обрання на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва та Постанови Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року № 2757-VI про обрання суддею Апеляційного суду міста Києва (а.с. 10 - 16).

Як суддя ОСОБА_9 зарекомендував себе висококваліфікованим юристом, досвідченим, працьовитим і принциповим, сумлінним та відповідальним, судові справи розглядає вчасно, при здійсненні правосуддя правильно та кваліфіковано застосовує норми матеріального та процесуального законодавства України. За час роботи суддею Апеляційного суду міста Києва до дисциплінарної відповідальності не притягувався (характеристика а.с. 159 - 160).

Відповідно до довідки МСЕК серії АВ № 0423831 від 14 липня 2015 року ОСОБА_9 є інвалідом ІІ другої групи.

Правове регулювання спору.

За змістом пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями.

Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 122-2 КУпАП невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу, визнається адміністративним правопорушенням та тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 КУпАП, за приписами якої воно накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення визначено статтею 246 КУпАП.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Про вчинення адміністративного правопорушення, як це передбачено частиною першою статті 254 КУпАП, складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності, зміст якого повинен відповідати вимогам статті 256 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

З метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в міліцію (частина перша статті 259 КУпАП).

Пунктом 16.3.9 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 березня 2009 року № 111 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2009 року за №576/16592, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено також, що не проводиться переслідування водіїв, які допустили незначні порушення правил або коли небезпека порушення минула. У таких випадках про порушення повідомляється на наступний за напрямком руху порушника маршрут патрулювання (пост). Про вчинене правопорушення складається рапорт, який по закінченні роботи передається до підрозділу з адміністративної практики для відповідного реагування. Зміст поняття «відповідне реагування» в Інструкції не розкрито.

Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, визначені статтею 268 КУпАП, зокрема особа має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову у справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Справа про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, розглядається суддями районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).

Обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зазначені в статті 280 КУпАП, зокрема орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, розглядаючи таку справу, орган повинен забезпечити законність при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 7 КУпАП.

Статтею 287 КУпАП закріплено право особи оскаржити постанову районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення.

Як випливає зі змісту частини сьомої статті 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону, незалежність суддів гарантується Конституцією і законами України, суддя може бути звільнений з посади органом, що його обрав або призначив виключно з підстав передбачених Конституцією (статті 126, 129 Конституції України).

За приписами статті 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент відкриття дисциплінарної справи; далі - Закон № 2453-VI) обов'язки судді, пов'язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, процесуальним та іншими законами. Суддя зобов'язаний, зокрема: своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; додержуватися присяги судді.

Порушення обов'язків судді можуть мати наслідком його притягнення до дисциплінарної відповідальності чи звільнення за порушення суддівської присяги, зокрема про таку підставу припинення суддівської служби зазначається в пункті 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Зміст присяги судді полягає в урочистому зобов'язанні об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади (частина перша статті 55 Закону № 2453-VI).

Визначення суті порушення присяги судді наведене в частинах другій і третій статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суддею апеляційного суду; далі - Закон № 22/98-ВР) і полягає у: вчиненні ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотриманні суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Процедура звільнення суддів за порушення присяги врегульована Законом № 2453-VI та Законом № 22/98-ВР.

Зокрема, ця процедура аналогічна процедурі дисциплінарного провадження щодо судді і визначена статтею 86 Закону № 2453-VI (в редакції, чинній на момент відкриття дисциплінарного провадження).

Дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

Перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, встановленому цим Законом.

Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Висновок члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

За приписами частини другої статті 87 Закону № 2453-VI (в редакції, чинній на момент відкриття дисциплінарного провадження) при обранні дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною п'ятою статті 87 Закону № 2453-VI (в редакції, чинній на момент відкриття дисциплінарного провадження) за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Частиною четвертою статті 18 КАС встановлено, що Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

За правилами частини другої статті 171-1 КАС дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України.

Згідно з частиною третьою статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Юридична оцінка встановлених обставин справи.

Суддя є публічним службовцем, носієм судової влади, при здійсненні правосуддя незалежний і підкоряється лише закону, перебуває під особливим захистом держави, а складовою гарантій його незалежності, серед іншого, є особливий порядок звільнення з посади.

Однією з підстав звільнення судді з посади є порушення ним присяги.

Аналізуючи текст присяги, як її викладено у статті 55 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суддею апеляційного суду) та склади діянь, що становлять порушення присяги судді у розумінні частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суддею апеляційного суду), можна дійти висновку, що в основі поведінки судді закладені правові та морально-етичні норми, недодержання яких створює факт порушення присяги.

Згідно з висновком Комісії позивачем порушено саме правові норми, які визначають передусім обов'язок судді своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. На переконання відповідача, допущені суддею ОСОБА_9 порушення є грубими, такими, що викликають сумнів у їх об'єктивності, неупередженості та несумісні зі званням судді.

Оцінюючи рішення Комісії за алгоритмом, наведеним у частині третій статті 2 КАС, колегія суддів погоджується з твердженнями про те, що дії судді при ухваленні рішення стосовно ОСОБА_12 не є бездоганними. У той же час вважає передчасною кваліфікацію цих дій як порушення присяги.

Так, досліджуючи поняття «об'єктивність» колегія суддів зазначає, що нормативного закріплення воно не знайшло, за змістом є доволі абстрактним, таким, що важко перевірити. Водночас у Бангалорських принципах поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, наведено визначення об'єктивності судді як принципу: «Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття».

Аналізуючи рішення, варто зазначити, що за формою воно відповідає встановленим законом вимогам. Разом із тим зміст рішення та дії судді в процесі його прийняття викликають сумнів стосовно належної перевірки законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції.

Так, будучи зобов'язаним переглянути справу в межах апеляційної скарги, суддя, залишивши без змін попереднє рішення, повинен був обґрунтувати факт відхилення всіх доводів скарги. Однак посилання у скарзі на те, що протокол про адміністративне правопорушення складено неуповноваженою особою, на підставі непередбаченого законом рапорту, без особи, щодо якої його складено, без доставляння порушника в міліцію, тобто з порушенням вимог статей 254, 255, 256 та 259 КУпАП, залишено без належної відповіді, оскільки такою не може вважатися лише посилання на відсутність факта оскарження дій працівників міліції.

Матеріали адміністративної справи не містять даних, а зі змісту рішення не вбачається, чому відхилені клопотання про витребування нових доказів, що не узгоджується з вимогами частини сьомої статті 294 КУпАП про можливість дослідження таких доказів у апеляційному суді.

Не змінюючи рішення суду першої інстанції, позивач погодився з явно помилковою позицією цього суду про покладання обов'язку доведення невинуватості на особу, яка притягується до відповідальності.

Наведене дає підстави для висновку, що дії судді у процесі ухвалення рішення не у повному обсязі відповідали принципу об'єктивності.

Комісія також вважає, що порушення ОСОБА_9 вимог закону при розгляді справи викликає обґрунтований сумнів у його неупередженості.

Норми національного права зміст поняття «неупередженість» не закріпили. При цьому в адміністративному судочинстві поняття «неупередженість» вживається як тотожне з поняттям «безсторонність» (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС).

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), цей Суд розмежовує суб'єктивний та об'єктивний підходи до безсторонності. Перший відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, а другий визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу (справа «Пєрсак проти Бельгії», заява № 8692/79, п. 30).

Щодо суб'єктивної безсторонності, то ЄСПЛ зазначав, що «особиста неупередженість судді повинна вважатись присутньою, доки не доведено протилежного» (справа «Ле Комт, Ван Левен та Де Мейєр проти Бельгії», заяви № 6878/75 та 7238/75, п. 94).

Об'єктивний критерій може бути розкритий через оцінку поведінки судді шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який сумнів у його безсторонності (справа «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, п. 104).

Оскільки досліджені докази не дають підстав стверджувати про особисту заінтересованість судді ОСОБА_9 у результатах вирішення справи, про умисел в діяннях позивача, то навіть за умови встановленої неповноти апеляційного перегляду суд не погоджується з висновком про доведеність упередженості, яка несумісна зі званням судді.

Колегія суддів вважає, що такий висновок Комісії ухвалений без належного врахування попередньої тривалої і бездоганної діяльності ОСОБА_9 на посаді судді, позитивних характеристик, інвалідності.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Законодавством, чинним на час ухвалення оцінюваних суддею дій, порушення присяги було самостійною підставою для звільнення судді з посади та до переліку видів дисциплінарних стягнень не входило.

На практиці це означало віднесення такого звільнення до виду конституційно-правової відповідальності судді, без врахування при його застосуванні будь - яких строків давності.

У той же час у згаданій справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ визнав таке становище порушенням права на справедливий суд. Цей Суд зазначив, що строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень. Суд не вважав за належне вказувати на те, наскільки тривалим повинен бути строк давності, однак зазначив, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципу юридичної визначеності (п.п. 137, 139, 140 Рішення).

Оскільки рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» 27 травня 2013 року набуло статусу остаточного, воно як джерело права підлягало застосуванню, зокрема, й у практиці ВККС.

Це означає, що Комісія повинна була дослідити питання щодо строків притягнення судді до відповідальності. Зі змісту оскаржуваного рішення такого не вбачається, а у письмових запереченнях на позов та у суді представник відповідача зазначив, що до уваги бралися положення чинної статті 96 Закону № 2453-VI, яким цей строк визначений у три роки, тобто є меншим ніж не визначений взагалі, та підлягав застосуванню в порядку пом'якшення відповідальності.

Колегія суддів із таким підходом до визначення строків не погоджується і вважає, що після висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України», до врегулювання у національному законодавстві, строк притягнення до відповідальності за порушення присяги повинен обмежуватися загальним строком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності станом на час вчинення проступку.

Частинами четвертою та п'ятою статті 87 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суддею апеляційного суду) було передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Діяння, які стали підставою для порушення дисциплінарної справи, вчинені позивачем 19 лютого 2014 року, а тому на день розгляду ВККС дисциплінарної справи (18 листопада 2015 року) річний строк притягнення його до дисциплінарної відповідальності закінчився.

Стосовно правил частини четвертої статті 96 чинної редакції Закону № 2453-VI про трьохрічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, то таке правило є перспективним і до подій, що передували набуттю чинності нової редакції Закону не застосовується.

Наведені обставини в сукупності дають підстави для висновку про недотримання Комісією вимог щодо обґрунтованості та пропорційності, а тому оскаржувані дії та рішення стосовно ОСОБА_9 є незаконними (протиправними), а заперечення проти позову такими, що підлягають відхиленню.

Суд також відхилив як необґрунтовані доводи позивача стосовно безпідставного розгляду Комісією скарги неналежного заявника, недотримання нею процедури розгляду скарги, перебирання повноважень з оцінки доказів у справі. Водночас таке відхилення не впливає на остаточний висновок про задоволення позову.

Задовольнивши позов, суд вважає за необхідне присудити позивачеві судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як то визначено правилами частини першої статті 94 КАС. Сума підтверджених витрат становить 487,20 грн. сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 161 - 163, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Позов ОСОБА_9 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.

Визнати дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо прийняття рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_9 протиправними.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 листопада 2015 року № 3285/дп-15 у частині прийняття рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_9.

Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь ОСОБА_9 судовий збір у розмірі 487,20 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

Судді М.І.Цуркан

Л.Я.Гончар

К.В.Конюшко

Т.С.Розваляєва

Л.Т.Черпіцька