Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.06.2019 року у справі №694/600/17

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 694/600/17

провадження № 61-10875св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 лютого 2019 року у складі судді Дудніченка В. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 02 травня 2019 року у складі колегії суддів: Храпака В. Д., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 09 листопада 1996 року по 12 жовтня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час спільного проживання відповідач отримав на підставі договору дарування житловий будинок з надвірними спорудами, який розміщений на земельній ділянці загальною площею 4 100 кв.м та розташований по АДРЕСА_1 . Вказувала, що за час шлюбу сторонами за спільні кошти було проведено ремонтні роботи у вказаному будинку, що значно збільшило його вартість. Також ними було придбано трактор JINMA JM-244, право власності на який було оформлено на відповідача. Проте кошти, витрачені на придбання трактора, були її особистими.

Зазначала, що крім трактора ними було придбано й інше рухоме майно. Домовленості про поділ вказаного майна між ними не досягнуто.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, просила суд: визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок загальною площею 76 кв.м АДРЕСА_1 з надвірними та господарськими спорудами: погріб «Е», площею 17.6 кв.м; прибудова «а», площею 7.2 кв.м; веранда «а1», площею 9.0 кв.м; гараж «Б», площею 47.0 кв.м; навіс «В» , площею 40.0 кв.м; сарай «Г», площею 49.4 кв.м; убиральня «Д», площею 1.8 кв.м; огорожа № 1; ворота з хвірткою № 2; ворота № 3; колодязь питний № 4; колодязь питний № 5; визнати за ОСОБА_2 право власності на вказаний житловий будинок у повному обсязі та стягнути з нього на її користь половину визначеної експертом вартості будинковолодіння, як грошову компенсацію в рахунок частки у праві спільної власності, у сумі 87 871 грн; визнати за ОСОБА_1 право власності та виділити їй в натурі майно: трактор колісний JINMA JM-244, номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 52 865 грн.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 лютого 2019 року закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності та виділення в натурі трактора JINMA JM-244, номерний знак НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1 з надвірними та господарськими спорудами: погріб «Е» площею 17,6 кв.м; прибудова «а» площею 7,2 кв.м; веранда «а1» площею 16,4 кв.м; прибудова «а2» площею 37,3 кв.м; котельня (прибудова) «а3» площею 9,0 кв.м, гараж «Б» площею 47 кв.м; навіс «В» площею 40,0 кв.м; сарай «Г» площею 49,4 кв.м; убиральня «Д» площею 1,8 кв.м; огорожа №1; ворота з хвірткою №2; ворота №3; колодязь питний №4; колодязь питний №5.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину на житлового будинку загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1 з надвірними та господарськими спорудами: погріб «Е» площею 17,6 кв.м; прибудова «а» площею 7,2 кв.м; веранда «а1» площею 16,4 кв.м; прибудова «а2» площею 37,3 кв.м; котельня (прибудова) «а3» площею 9,0 кв.м, гараж «Б» площею 47 кв.м; навіс «В» площею 40,0 кв.м; сарай «Г» площею 49,4 кв.м; убиральня «Д» площею 1,8 кв.м; огорожа №1; ворота з хвірткою №2; ворота №3; колодязь питний №4; колодязь питний №5.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1 з надвірними та господарськими спорудами: погріб «Е» площею 17,6 кв.м; прибудова «а» площею 7,2 кв.м; веранда «а1» площею 16,4 кв.м; прибудова «а2» площею 37,3 кв.м; котельня (прибудова) «а3» площею 9,0 кв.м, гараж «Б» площею 47 кв.м; навіс «В» площею 40,0 кв.м; сарай «Г» площею 49,4 кв.м; убиральня «Д» площею 1,8 кв.м; огорожа №1; ворота з хвірткою №2; ворота №3; колодязь питний №4; колодязь питний №5.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: 2 000 грн по сплаті судового збору; 4 600 грн на правничу допомогу; 6 385,8 грн за проведення судової будівельно-технічної експертизи.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за час шлюбу житловий будинок з надвірними спорудами, який перебував у власності відповідача, значно збільшився у своїй вартості внаслідок добудов до нього за спільні кошти, тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя на підставі статті 62 СК України. Оскільки відповідач не надав згоди на присудження йому грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності, суд визнав ідеальні частки у цьому майні без його реального поділу і залишив майно у їх спільній частковій власності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 02 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 лютого 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3 000 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при вирішенні спору в частині визнання спірного житлового будинку спільним сумісним майном подружжя районним судом не враховано, що майно, що належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилась внаслідок умов , передбачених цим законом, з урахуванням частини, яка належала одному із подружжя на праві особистої приватної власності. При цьому, вартість спірного майна збільшилася за рахунок об`єктів нерухомості та прибудов до будинку, які є самовільно побудованими, тому вони не можуть враховуватися при поділі майна, а грошова компенсація за самовільно побудоване майно не підлягає стягненню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 ,посилаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд незаконно розглянув справу без виклику сторін, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

Вказує, що суди не з`ясували повно обставин справи та не врахували, що всі добудови до спірного будинковолодіння були здійснені на законних підставах, з отриманням відповідних дозволів, а ОСОБА_2 умисно приховав ці дозволи в Бюро технічної інвентаризації під час виготовлення технічного паспорту.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи скарги є безпідставними. Суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального чи процесуального права, а його постанова обґрунтована висновками Верховного Суду в аналогічних справ.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17.

За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом.

Здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Отже, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Вказані правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 529/501/16-ц (провадження № 61-11479св18) та від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що вартість спірного майна збільшилася за рахунок об`єктів нерухомості та прибудов до будинку, які є самовільно побудованими, врахувавши наведені норми права та правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, апеляційний суд дійшов висновку, що вартість самочинно побудованого майна при поділі майна подружжя не може враховуватися, а грошова компенсація за самовільно побудоване майно не підлягає стягненню.

Доводи касаційної скарги про те, що всі добудови до спірного будинковолодіння були здійснені на законних підставах з отриманням відповідних дозволів, а ОСОБА_2 умисно приховав ці дозволи у Бюро технічної інвентаризації під час виготовлення технічного паспорту, не заслуговують на увагу, оскільки побудовані виключно на припущеннях заявника, а також не можуть вплинути на правильність оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції тому, що отримання особою дозволів на будівництво не звільняє її у подальшому від обов`язку ввести будівлю в експлуатацію та здійснити реєстрацію у встановленому законом порядку.

Посилання заявника на те, що апеляційним судом справа була розглянута без участі сторін, що, на її думку, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, є безпідставним, оскільки апеляційний перегляд справи відбувався у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи в судове засідання згідно з положеннями частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 ЦПК України.

Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості постанови апеляційного суду, зокрема й про неправильне застосування цим судом норм матеріального права, касаційна скарга не містить.

Вимога про скасування рішення суду першої інстанції особою, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтована. Крім того, воно вже було скасовано постановою апеляційного суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 02 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк